Слава Богу, інформатизація суспільства набирає обертів. Комп'ютери є у всіх, доступ до Інтернету дешевшає, люди пристосовуються. Тепер це доля не лише молоді, а й старшого покоління. Проте скепсис з приводу користі Всесвітньої павутини не слабшає. Люди визнають, що електронна пошта – це вже не забаганка, а, як мінімум, необхідність, що спілкування стало швидким і зручним. Однак коли йдеться про наукову та освітню сферу, критики не можуть утриматися від уїдливих коментарів з приводу того, що «молодь давно перестала ходити до бібліотек».
Вислухавши не одну думку типу «ось ми у вашому віці книги читали та конспектували», я зрозуміла, що це той випадок, коли посперечатися зі старшим поколінням не лише можна, а й потрібно. І саме не щодо необхідності читати книги (людина ерудована від цього заняття ніколи не відмовиться), а щодо згубної ролі Інтернету, який, нібито, відволікає молодь від отримання справжніх знань. Істиною, мабуть, вважають усі традиційні способи є граніт науки.
Поважаю традиції, але стою на своєму. Справа в тому, що вміння цінувати свій час – це мистецтво. І той, хто не вміє робити цього, незмінно виявляється у хвості. У школі тобі здається, що в університеті з тебе зроблять професіонала, буквально напихають знаннями і ось – ти фахівець. Здобувши диплом, розумієш, що професіонала з себе ти зробиш сам, а в університеті лише вчили… життя – вміти робити те й це, встигнути тут і там. І ось коли тобі потрібно зробити багато всього , тоді починаєш цінувати час. На допомогу приходить друг усіх студентів ксерокс, незмінний помічник сканер і найбільший і вірний супутник – Інтернет.
Не сперечатися, що він завалений сміттям відомого характеру і що спокуса «зависнути» в асці або соціальній мережі дуже велика. Але допомога від пошуків потрібної інформації просто колосальна (якщо вміти шукати, звісно). Усі чомусь одразу згадують готові реферати як доказ того, що Інтернет – барахолка. Але скептики мало звертають уваги на те, скільки електронних книг та підручників (навіть найексклюзивніших) можна за бажання знайти. Навіщо витрачати час на читальний зал бібліотеки, якщо можна раціонально його використовувати? У закладках браузера у багатьох людей – інтернет-версії газет та журналів, які вони регулярно читають, інтернет-канали, які ведуть мовлення онлайн. Хіба все це не інтелектуальний розвиток?
Крім того, досі існують упередження щодо серйозності Інтернету як наукового ресурсу. На мій погляд, дивно, якщо враховувати, що за актуальністю подій, що висвітлюються, рівного йому немає. Хіба що ТБ-новини, посилатися на які у роботах якось не прийнято.
Особисто я впевнена, що «живі» книги ніколи не зникнуть, навіть із розвитком технологій. Однак відкидати досягнення суспільства та недооцінювати їх – це означає не рухатися вперед. Говорять, що роль подій в історії можна оцінити лише через 300 років. Можливо, тоді Інтернет вважатиметься надбанням? Суспільство завжди обережно ставилося до інновацій, але так тривала еволюція…