Рекомендації дитячого психолога: Щоб війна не забрала дитячий сміх

Поради дитячого психолога: Щоб війна не позбавила дітей сміху

Світлана Ройз поділилася з Укрінформом практиками та порадами, які саме зараз можуть допомогти малечі

Для того щоб діти якомога безпечніше для психіки пройшли випробування суворою реальністю сьогодення — повітряні тривоги, загрози ракетних атак, регулярне перебування в укриттях та загальний стрес від війни всього суспільства — дитяча психологиня Світлана Ройз зібрала практики, ігри та рекомендації, які допоможуть їм упоратися із ситуацією. Звісно, за допомогою дорослих, близькість і піклування яких зараз ще більш важливі для малюків.

«Ми всі зараз шукаємо якісь точки опори — те, що допоможе вкоренитися в житті, дасть сили, зарадить, як впоратися з втомою та іноді зневірою. Можливо, такі точки опори — наша близькість з дитиною та наша надія. Те, що так властиво людям», — сказала вона в коментарі нашому агентству.

Отже, найголовніше, що зараз потрібно всім і великим, і маленьким українцям, особливо під час і в перші хвилини ворожої атаки:

  • Відчуття близькості. Наша присутність та контакт. І всі наші слова і відчуття про одне, по суті — я з тобою, ми разом, наша ППО неймовірно нас захищає.
  • Найшвидше відновлення «рутини» — звичного розкладу дня, підкреслена увага до простих потреб.
  • Нормалізація станів: загальмованість, збудженість, дратівливість, балакучість чи навпаки мовчання, пригніченість — це все нормально після такого. Ми говоримо з дітьми і робимо акцент на тому, що було дійсно страшно, але ми разом це витримали.
  • Тіло. Все, що ми зараз зможемо зробити для тіла близької людини, дитини — повернути відчуття власного кордону (обіймами, доторками, укутуванням в ковдру), іграми треба розтягнути м’язи, дати води та теплої їжі, іграми стимулювати рухливість. Корисно надати можливість «звучати» — у співі, наприклад.
  • Важливі ранкові тілесні ігри. Вони важливі в будь-який час — і дітям, і дорослим, — говорить психологиня, — але вранці саме зараз вони просто необхідні. Бо від нашої «тілесності» зараз залежатиме, як ми впораємося з емоційним навантаженням, травмами, завданими ворожою атакою.

«Діти спираються на тілесність, тому обійми — якщо вони комфортні для дитини — дають відчуття захищеності», — говорить психологиня. Тому, якщо ви бачите, що ваша дитина тривожиться, напружена або нервує через тривале перебування в укритті, зробіть з нею кілька простих речей, запропонованих Світланою Ройз у проєкті ЮНІСЕФ «Гратись і не боятись».

  • Встановлюємо контакт з дитиною — гра «Інопланетянин». Уявіть себе інопланетянами, які не знають, як вітаються на Землі. Тому вони зустрічаються і вітаються, торкаючись ліктями, колінами, плечима, мізинцями і тільки наприкінці — за руку.

  • Повернути відчуття заземлення та відчуття меж тіла, а також заспокоїтися допоможе гра «Веселі тваринки». Запропонуйте дитині постукати себе по грудях, як мавпеня, пострибати, як зайчик, струсити краплі води, як песик. У таку гру зручно грати під пісню «Я і Ти», яку співачка Світлана Тарабарова та психологиня Світлана Ройз створили спеціально для ЮНІСЕФ.
  • Для ігор ви можете використовувати те, що точно є вдома чи навіть в укритті. Наприклад, за допомогою кольорової шкарпетки, надітої на руку, можна когось зображувати. А ще можете запитати у дітей, що вони відчувають, загадувати загадки, рахувати, вчити пісні, танцювати.
  • Використовуйте уяву для контролю емоцій та розслаблення.

Попросіть дитину уявити, що у неї на руці кошеня чи пташеня. Запропонуйте другою рукою погладити цю уявну тваринку, дуже маленьку й тендітну, — тому доторки мають бути ніжними. Коли побачите, що рухи дитини стали більш розслабленими, можна запропонувати погладити себе по голові та плечах так, як вона гладила тваринку.

  • Застосовуйте дихальні вправи для подолання напруження.

Попросіть дітей уявити, що хтось із них вітер, а хтось — пір’їнка. Вітер дме на пір’їнку, та кружляє, а потім діти міняються ролями. Залежно від сили дмухання має змінюватися сила «кружляння». Це допоможе повернути відчуття значущості середовища та контролю, активно видихнути і звільнитися від напруження.

Важливо пам’ятати, що зараз діти і дорослі навряд чи зможуть грати в ігри чи робити якісь практики із заплющеними очима — поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси.

Світлана Ройз

Світлана Ройз, дитяча психологиня

Світлана Ройз запропонувала декілька простих ігор для зняття стресу у дітей

  • «Доброго ранку» — промовляємо по-різному: «Добрий ранок, носику! Добрий ранок, щічки! Добрий ранок, вушка! Добрий ранок, шийко! Добрий ранок, плечики!» — торкаючись різних частин тіла (можливо, цілуючи). Треба пройтися так по всьому тілу.
  • Ліплення. Це — розминати тіло, як тісто чи пластилін.
  • Колобок. Спочатку «засипати» борошна — пройтися легкими рухами по всьому тілу, потім, «налити» води. Рухами, що гладять, робимо тісто, а потім ліпимо колобок — дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки — колобок «випікся».
  • Поцілунки. «Квадратний», «трикутний», «овальний» — цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму.
  • Малювання. На животику чи спинці малювати пальцем різні літери чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.
  • Будиночок. Ти — будиночок, у тебе підлога (ніжки), стіни (проходимо по всьому тілу доторками), дах (голова). Ти в будиночку (можна покласти руку на серце).
  • Колиска. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися.
  • Обійми. Обійми мене сильніше, ніж я.
  • Кенгуру. Дитина сідає животиком до нашого живота і міцно обіймає.
  • Килимок. Простукати себе, все тіло, мов килимок.
  • Орангутан. Стукати із криком «ЯЯЯЯЯ» себе по грудній клітці, мов мавпа.
  • Сніговик. «Ліпимо» з дитини сніговика. Просимо напружити всі м’язи, наче він змерз. А потім «гріємо сонечком» — а зараз вийшло сонечко і сніговик тане. І дитина розслабляється.
  • Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими доторками) по тілу зверху донизу — і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає.
  • Можна робити масаж типу: «Рейки, рейки, шпали, шпали…»

«Якщо дитина в стресі, торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом. Наші доторки — не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають. Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів — значить, ця гра для неї найтерапевтичніша», — говорить Світлана Ройз.

Діти, які зростають під час війни, залишаються дітьми. І ми — дорослі — повинні зробити все можливе, щоб війна не позбавила їх можливості сміятися і грати. Показуйте їм свою любов та підтримку кожної миті — нехай сяють усмішки на обличчях українських діток!

Любов Базів. Київ

Фото взяті з ФБ Світлани Ройз

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *