Сьогодні, 22 серпня, свій 60-й день народження святкує Ольга Сумська – акторка, чиє обличчя для кількох поколінь українців незмінно асоціюється з роллю Роксолани, хоча за плечима в неї їх десятки
Народна артистка України, лауреатка Шевченківської премії, “головна Роксолана країни” зустріла ювілей у потязі, повертаючись із гастролей у Дніпрі, куди возила виставу попри спеку, обстріли й усі інші супутники акторського життя під час війни. У свої 60 вона каже, що не соромиться цифри в паспорті, і закликає інших жінок робити так само.
Еспресо розповість, як донька театральних акторів стала одним із символів українського кіно і чому за фасадом гламурної кар’єри ховається доволі непроста особиста історія.
Дитина за лаштунками: акторська династія Сумських
Ольга В’ячеславівна Сумська народилася 22 серпня 1966 року у Львові в родині, для якої сцена була не професією, а способом життя. Батько, В’ячеслав Сумський, і мати, Ганна Опанасенко-Сумська, працювали в Національному драматичному театрі імені Івана Франка – він згодом отримав звання народного артиста України, вона – заслуженої артистки. Старша сестра Наталія, різниця з якою десять років, теж обрала акторський фах і стала провідною актрисою того ж театру Франка.
Батьки постійно гастролювали, тож основний тягар виховання молодшої доньки ліг на старшу сестру – саме тому Ольга й називає Наталію “другою мамою”. Родина кочувала слідом за роботою батьків: Львів, потім Запоріжжя, де Ольга навчалася в школі з 1973 по 1982 рік, згодом Полтава. У п’ять років дівчинка вперше вийшла на сцену Запорізького українського драматичного театру у виставі “Дженні Герхардт” – не тому, що мріяла про це сама, а тому що батьки просто брали доньку з собою на репетиції, і сцена стала для неї природним середовищем ще до того, як вона усвідомила, що це і є її професія.
При цьому дитинство самої майбутньої зірки навряд чи можна назвати безхмарним у сенсі впевненості в собі.
За власним зізнанням Сумської, років до шістнадцяти вона почувалася справжнім “бридким каченям” – найвища в класі, сутула, у величезних окулярах через слабкий зір. Усвідомлення власної привабливості прийшло значно пізніше, вже в театральному інституті, коли педагоги, за її словами, “відкрили їй очі”.
Диплом, перші ролі та шлях до великого екрана
Після школи Ольга без проблем вступила на акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, який закінчила 1987 року. Ще студенткою вона дебютувала в кіно – і саме сестра Наталія привела її на кіностудію, де сімнадцятирічна Ольга отримала роль Панночки та Музи у фільмі-фантазії Юрія Іллєнка “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” (1983) поруч з Олегом Янковським.
Після інституту Сумська стала актрисою Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві, де відпрацювала майже два десятки років – поки, за її пізнішим зізнанням, не втратила місце через зраду близької подруги, яка плела інтриги за спиною колеги.
Паралельно з театром у першій половині 90-х вона активно знімалася в кіно: “Голос трави” (1992, роль принесла їй приз кінофестивалю “Сузір’я-94” за найкращу жіночу роль), “Пастка” (1993), “Тигролови” (1994). За сукупність ролей у кількох стрічках 1996 року Сумська отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка. Це були ще не всеукраїнська слава в сучасному розумінні – радше визнання в професійному середовищі. Справжній перелом стався за рік до цього.
“Роксолана”, яка зробила скромну актрису секс-символом
У 1996–1997 роках на телеканалі УТ-1 вийшов костюмно-історичний серіал “Роксолана” режисера Бориса Небієрідзе за мотивами повісті Осипа Назарука – про долю галичанки Насті Лісовської, яка потрапила в полон і стала Хюррем Хасекі-султан, дружиною османського султана Сулеймана. Проєкт, знятий на кіностудії “Укртелефільм” (перший і другий сезони – 1996–1997 роки, третій, “Володарка імперії”, – 2003-й), став першим по-справжньому всеукраїнським телехітом незалежної України.
Сумська, за її власними згадками, була далеко не першою кандидаткою на роль – кастинг мав міжнародний масштаб, і Роксолану шукали серед 20-річних, а Сумська на той час мала вже 29. Вирішальною стала проба на емоційно найскладнішу сцену серіалу, після якої режисер нібито вигукнув, що нарешті знайшов свою героїню.
Ефект перевершив усі очікування. Роксолану дивилася вся країна, а сама акторка миттєво перетворилася на одну з головних медійних постатей 90-х: чоловіки захоплювалися її вродою і статурою, жінки – силою й гідністю героїні. Сумську без зайвих сумнівів охрестили головним секс-символом незалежного українського кіно.
Парадокс у тому, що образ спокусливої, часом підступної красуні з екрана мало пасував до того, як Сумську описують колеги й вона сама – скромна, дещо сором’язлива людина, яка досі згадує підліткові комплекси через зовнішність. Статус секс-символу для неї завжди був радше побічним продуктом ролі, ніж свідомо збудованим іміджем: набагато частіше в інтерв’ю вона говорить про професію, здоров’я й родину, ніж про власну зовнішню привабливість. Утім, саме “Роксолана” на довгі роки визначила її публічний образ – і подарувала стабільну впізнаваність.
Слідом за телевізійним успіхом прийшла й багаторічна кар’єра ведучої: з 1997 по 2008 рік Сумська була обличчям програми “Імперія кіно” на “1+1”, пізніше вела ранкові ефіри на “Інтері”, брала участь у першому сезоні “Танців з зірками” (2006), а з 2013 року й дотепер є незмінною експерткою “Битви екстрасенсів” на СТБ.
Акторський стиль: від історичної драми до комедії й реаліті
Акторський почерк Сумської критики й колеги зазвичай описують як поєднання зовнішньої граційності з внутрішньою емоційною відкритістю – вона однаково органічно виглядає і в історичній драмі, і в комедії, і в мелодрамі для широкої аудиторії. Після “Роксолани” вона зіграла десятки ролей у кіно й серіалах – “Кілька любовних історій”, “Останній москаль”, “Записки кирпатого Мефістофеля”, “Тигролови”, а в 2019–2021 роках – Софію Косач у костюмованій драмі “Кріпосна” на СТБ, роль, яку критики оцінили саме за емоційну глибину материнського образу.
Показово, що Сумська ніколи не обмежувала себе суто драматичним амплуа: вона легко переходила в мюзикли (наприклад, роль Галі у новорічному мюзиклі “За двома зайцями”), пробувала себе телеведучою, наставницею в “Лізі Сміху”, учасницею розважальних шоу. Ця універсальність і, як наслідок, майже безперервна присутність в українському медіапросторі понад чотири десятиліття – і є, мабуть, головною професійною рисою Сумської: вона рідко залишається “актрисою однієї ролі” в сенсі медійної затребуваності, хоча в масовій свідомості й лишається насамперед тою самою Роксоланою.
Особисте життя: два шлюби, доньки по різні боки кордону
Особисте життя Сумської виявилося значно менш глянцевим, ніж її екранний образ. Її перший шлюб з актором Євгеном Паперним тривав із 1987 до 1991 року. У 1990-му в подружжя народилася донька Антоніна. За словами самої Сумської, у стосунках траплялися прояви фізичного насильства. Паперний також визнавав, що під час одного з конфліктів ударив колишню дружину, однак по-своєму пояснював обставини цього інциденту. У будь-якому випадку, різниця у віці, яка складала 16 років, теж зіграла свою роль.
Другий шлюб – з актором і музикантом Віталієм Борисюком, з яким Сумська познайомилася на знімальному майданчику “Роксолани”, вже триває з 1996 року, а у 2021-го подружжя відзначило 25-річчя стосунків і символічно повторило весілля. У пари є спільна донька Ганна (нар. 2002), яка, за словами матері, чудово малює. Попри репутацію однієї з найміцніших пар українського шоу-бізнесу, Сумська відверто розповідала і про кризові періоди в шлюбі, зокрема зраду чоловіка, і про пережиту втрату вагітності на ранньому терміні під час особливо виснажливого гастрольного графіка.
Найболючіша сторінка останніх років – доля старшої доньки Антоніни Паперної. Ще до повномасштабного вторгнення вона переїхала до Москви, де вийшла заміж за російського актора Володимира Яглича й народила двох дітей. Після 24 лютого 2022 року Паперна публічно жодного разу не висловилася щодо війни Росії проти України та продовжила жити й працювати в РФ, що зробило родину Сумської об’єктом постійної критики. Саму акторку раз у раз запитують про можливе російське громадянство доньки. Але Сумська наполягає, що Антоніна залишається громадянкою України, хоча в 2014 році в одному з інтерв’ю сама говорила про намір оформити доньці російський паспорт “для роботи в Москві”, а через десять років, у 2024-му, назвала ці слова вирваними з контексту й пояснила, що йшлося про загальну практику того часу, а не про реальну оплату громадянства. Про зятя-росіянина Сумська публічно говорити уникає, а про можливу мобілізацію Яглича в російську армію зізнавалася, що боїться навіть порушувати цю тему в розмовах із донькою.
Саме ситуація навколо Антоніни, за словами Сумської, стала однією з причин багаторічного розколу з рідною сестрою Наталією – та, разом із сином В’ячеславом Хостікоєвим, різко засудила позицію племінниці. Сестри роками майже не спілкувалися, не запрошували одна одну на ювілеї й навіть не віталися на спільних заходах.
Курйози, конфлікти й воєнні будні
За понад чотири десятиліття в публічному просторі назбиралося чимало історій – від смішних до по-справжньому неприємних. Сама Сумська любить розповідати курйоз про єдиний у житті вихід на сцену “напідпитку” – після келиха коньяку на честь Дня медика вона ледве відіграла виставу в Театрі Лесі Українки і відтоді дала собі слово ніколи не пити алкоголь у день вистави.
Були в її біографії й публічні конфлікти вже не такі кумедні. Експерти в акторському середовищі активно обговорював словесну сутичку Сумської з актором Олексієм Горбуновим, який у нецензурній формі прокоментував її зовнішність, а вона відповіла йому не менш різко в соцмережах – і отримала підтримку колег. Журналістку, яка в інтерв’ю запитала про вплив віку на її життя, акторка публічно звинуватила в ейджизмі.
Війна додала до цього переліку сюжети іншого штибу. Сумська розповідала про сукні, втрачені під час російського ракетного удару по кіностудії імені Довженка, зізнавалася, що потрапляла під обстріл дронами під час гастролей у Кам’янському на Дніпропетровщині, і з перших днів повномасштабного вторгнення веде соціальні мережі, у яких розповідає про життя України у війні – у тому числі закордонній аудиторії. Мати акторки, Ганна Опанасенко-Сумська, померла на четвертий день повномасштабного вторгнення.
Ювілей у потязі: як Сумська зустрічає 60-річчя
Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Ольга Сумська (@olgasumska)
Про своє 60-річчя Сумська говорила задовго до самої дати – і незмінно підкреслювала, що не має наміру приховувати вік. Напередодні ювілею вона зізналася, що сама трохи шокована цифрою, але вважає її предметом гордості, а не сорому, і закликала інших жінок у професії не соромитися років – мовляв, за кордоном вік у їхній сфері цінують значно більше, ніж в Україні. Водночас вона визнавала, що нове десятиліття життя її трохи лякає: за її словами, час після повномасштабного вторгнення почав відчуватися геть інакше – швидшим і тривожнішим, ніж у мирні часи.
Символічно, що сам ювілей 60-річна актриса зустрічає не на святковому банкеті, а в дорозі – повертаючись потягом із гастрольної поїздки до Дніпра. Це цілком узгоджується з тим, як вона сама говорить про своє ставлення до пенсійного віку: попри те, що 60-річчя дає їй законне право оформити державну пенсію, ідея “класичної пенсіонерки” її точно не приваблює – Сумська наголошує, що для неї важливо залишатися в професії, виходити на сцену й отримувати нові ролі, відчувати себе живою.
“Дякую тобі, Боже, за цей день! Дякую моїм найріднішим в світі батькам за життя! Дякую, мій рідний @vitaliyborysyuk, дякую моїм дітям! Дякую моїм колегам, всім добрим людям поряд, які випромінюють тепло душі! Дякую і обіймаю всіх наших захисників і захисниць ,які боронять нашу країну і яких маю честь знати особисто!А найкращим подарунком в мій ЮВІЛЕЙНИЙ день стане ваша підтримка для воїнів @khartiia_corps! Люблю вас, друзі”, – написала Ольга Сумська.