Кобзарство зі статусом ЮНЕСКО розширює географію виступів і просвітництва 09.12.2025 12:51 Укрінформ Члени трьох Кобзарських об’єднань діляться традиціями з воїнами, дітьми та іноземцями Минув рік з моменту включення до Списку найкращих практик із охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО «Програми охорони кобзарсько-лірницької традиції». Заявку від України було обрано серед кращих у світі на 19-й сесії Міжурядового комітету Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури, що відбулася в Парагваї. Українське кобзарство – особлива мистецька діяльність, що дозволила зберегти нашу правдиву історію, незважаючи на гоніння, утиски та війни. Тому знатний виконавець і дослідник традицій, військовослужбовець ЗСУ Тарас Компаніченко, котрий представляв кобзарство на зустрічі ЮНЕСКО, заявляє про приєднання до переліку всесвітньої спадщини: «Це перемога української культури, українського духу!». Як вплинуло визнання на поінформованість в Україні та за кордоном про кобзарство – винятковий у світовому контексті приклад безперервної історично-філософської культурної тяглості? Що роблять сьогоднішні кобзарі? Де їх можна побачити? Укрінформ зібрав відповіді на ці питання та пропонує ознайомитися з кобзарськими піснями й інструментами; мистецько-просвітницькою подорожжю півднем, центром та сходом України; закордонними презентаціями. В ролі провідників – ті, хто представляє живу багатовікову традицію: кобзарі Микола Товкайло, Олесь Санін, Василь Жованик та Віталій Кобзар.
Кобзарські традиції цікаві молоді УНІКАЛЬНА ЕПІЧНА СПАДЩИНА КОБЗАРСТВА – ВЕЛИЧЕЗНА СИЛА ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ УКРАЇНИ Визнання кобзарства на рівні ЮНЕСКО дає можливість розповісти на весь світ про Україну: культуру, вічну пісню, про одвічне бажання волі та відстоювання незалежності, – наголошує Олесь Санін, член Київського кобзарського об’єднання, лірник, знаний кінорежисер, віцепрезидент Національної академії мистецтв України.
Олесь Санін. Митець почав цікавитися кобзарством ще з юних років. Зняв кінофільм про незрячих співців «Поводир» (2013), став співавтором сценарію та режисером. Олесь Санін пояснює, що кобзарські думи оспівують героїзм українських козаків; псалми сповнені оповідей про міць віри та духу. Разом з тим кобзарський репертуар – це і здатність радіти, залишатися з вірою в добро та справедливість, незважаючи на всі проблеми. Наразі тих, хто дотримується усіх традицій кобзарства, – невелика кількість, декілька десятків людей. Вони об’єднані в Кобзарські об’єднання Києва, Харкова та Львова. Це спільноти, які не тільки зберігають епічну традицію, але й намагаються передати її майбутнім поколінням: уміння створювати музичні інструменти, виконавську майстерність та філософські засади.
Бандурист-військовослужбовець Василь Жованик. У лавах ЗСУ під час повномасштабної російсько-української війни служать Ярослав Крисько та Тарас Компаніченко з відомого гурту «Хорея Козацька» (усі учасники гурту стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка 2023 року), Василь Жованик, Ярема Шевчук. Коли видається можливість, то беруть до рук свої музичні інструменти, що на ниві мистецтва та ідентичності – як голоси історії, адже спростовують брехню і маніпуляції загарбника, який прагне підкорити Україну протягом кількох століть. За більш ніж 11 років російсько-української війни віддали життя за Україну двоє продовжувачів кобзарських традицій. Загинув ще 2015 року доброволець полку «Дніпро-1» коваль Григорій Матяш. У небесному війську з 2024-го майстер музичних інструментів Сергій Павліченко, ще дитиною він слухав розповіді про кобзарство свого діда, котрий був поводирем сліпого лірника.
Братчик Віталій Кобзар проводить просвітницькі зустрічі зі школярами. Саме загрози повномасштабного вторгнення Росії, що сталося в лютому 2022 року, змусили активно шукати спосіб збереження унікальної спадщини кобзарства. Спочатку його внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, надали охоронний номер 53. І досить швидко, як для таких процедур, здолали до 2024 року шлях до внесення в Список найкращих практик із охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Панотець Київського Кобзарського цеху Микола Товкайло. Панотець Київського Кобзарського об’єднання, кандидат історичних наук Микола Товкайло говорить, що спільнота спершу сумнівалася щодо ідеї подання кобзарства та лірництва для визнання ЮНЕСКО. «Тому що кобзарі та лірники не потребують великої слави та широкої популярності. Кобзарські об’єднання досить закриті спільноти», – пояснює панотець Микола Товкайло. Однак досить швидко прийшло розуміння того, що всесвітнє визнання кобзарства, а значить, української культури допоможе нашій країні ширше та змістовніше представляти державу й самобутність, підтримуватиме співвітчизників у бажанні здолати ворога. Це змінило настороженість членів об’єднання на активну участь у процесі включення кобзарства до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Кобзар Тарас Дороцький. Просвітницькі заходи про українське кобзарство відбулися в Норвегії, Польщі, Естонії, Литві, Польщі, Ірландії, Великій Британії, Німеччині та Франції. «Створення та популяризація такої надзвичайно важливої теми, як визнання кобзарства всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною людства було для нас дуже відповідальною місією»,– підкреслює Андрій Різоль, продюсер номінації, голова правління «Сприяння розвитку кінематографу в Україні – дивись українське!». ЯКІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ Є КОБЗАРСЬКИМИ, ТА ЧОМУ МАМАЇВСЬКА КОБЗА НАЗИВАЄТЬСЯ БАНДУРКОЮ
Кобзарські музичні інструменти. Одне із застережень членів кобзарських об’єднань, щоб українці не плутали справжньої виконавської практики з академічними бандуристами, які з’явилися за радянських часів. Бо це, якщо порівняти з іншим видом творчості: як ручна вишивка з дотриманням давніх технік та машинна (хоч і в промисловій групі є якісні вироби). Насправді, не всі розуміють навіть у тому, що таке кобза, а що бандура. Незважаючи на зовнішню схожість, це різні інструменти і за походженням, і за способом гри, хоч їхні назви люди здавна часто плутали й використовували як синоніми, розповідає Катерина Міщенко, наукова співробітниця Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Наприклад, інструмент, який тримає в руках Козак Мамай на більшості традиційних зображень, зараз називають мамаївською кобзою, хоч у народі його часто називали «бандуркою». Катерина Міщенко уточнює: «Ця назва трапляється у багатьох піснях, вона збереглася в народній назві сюжету картин із Козаком Мамаєм, які часто в записах фольклористів початку минулого століття так і підписані: «Козак-бандурист». Цей інструмент має серед своїх родичів лютню, гітару та інші струнні щипкові інструменти, на грифі яких струни притискають. Як свідчать стародавні зображення, така кобза могла мати чотири чи більше довгих струн (бу́нтів) і декілька при́струнків».
У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Кобзарі в давнину були наче мандрівними проповідниками, говорить наукова співробітниця НЦНК «Музей Івана Гончара» Ярослава Музиченко. За однією з гіпотез, авторами частини дум та псальмів, які згодом перейняли сліпі співці, стали козаки – випускники Києво-Могилянської академії, заснованої 1615 року. Кобзарськими є три музичні інструменти. Лютнеподібна кобза має симетричну форму, шість довгих струн, розташованих на грифі, та шість коротких струн (при́струнків) на корпусі. Граючи на кобзі, можна використовувати одночасно декілька тональностей. Бандура – арфоподібний інструмент з 4–5 струнами на грифі, який має ще 14–16 при́струнків на корпусі. Це діатонічний інструмент, тобто який переходить від тону до тону, й налаштовується відповідно до голосу бандуриста.
Кобзарі із заготовками музичних інструментів. Ліра є клавішно-смичковим інструментом, в якій роль смичка виконує коліщатко. На наших землях ліра скрипкоподібна й має лише три струни: середня називається «співаницею», а бокові – «бас» і «підбасок». Налаштовують ліру, зважаючи на висоту голосу співака. Всі інструменти кобзарі роблять самостійно. Це досить тривалий процес з багатьма чіткими правилами, що починається зі збору потрібної деревини. КОБЗАРСЬКІ ПІСНІ ЛУНАЛИ В РАДІ ЄВРОПИ ТА КОРОЛІВСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ АКАДЕМІЇ
Кобзар-військовослужбовець Тарас Компаніченко. Найвідомішим кобзарем для України та світу є Тарас Компаніченко, який грає на бандурі, козацькій лютні, колісній та корбовій лірах, дуді. З початку повномасштабної російсько-української війни він долучився добровольцем до Київської тероборони й відтоді поєднує службу в ЗСУ з важливими виступами. Кобзар-військовослужбовець Тарас Компаніченко став головним героєм документального фільму, знятого та перекладеного кількома іноземними мовами (англійською, іспанською та арабською) в рамках масштабного проєкту «Культура vs війна», який створює асоціація «Сприяння розвитку кінематографу в Україні – дивись українське!» за підтримки Європейського Союзу European Union in Ukraine та благодійників. Наприкінці весни лідер гурту «Хорея Козацька» виступав у Стокгольмі, зокрема, в Королівській музичній академії. Потім долучився до події у Страсбурзі, подія відбулася в Раді Європи. У липні в рамках фестивалю української культури «Зв’язки. Європейська душа України» виступав у Римі. Тоді італійському Музею музичних інструментів (il Museo degli Strumenti Musicali) подарували старосвітську бандуру, створену майстром Київського кобзарського об’єднання Русалімом Костиною, котрий приєднався до лав захисників України, та Юрієм Кочержинським. ГЕРОЇЧНА ЕПІКА ЄДНАЄ СТОРІЧЧЯ, ПОКОЛІННЯ ТА ВСІ РЕГІОНИ УКРАЇНИ
Кобзарі на території Національнного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Десятки кобзарських заходів протягом року відбулися в Україні. Члени Київського об’єднання, наприклад, зустрілися з піхотинцями 122 окремого батальйону 113 бригади Територіальної оборони ЗСУ. А нещодавно на території меморіального комплексу Биківнянські могили, що на околиці столиці, взяли участь у вшануванні пам’яті жертв політичних репресій, розстрілів та сталінських масових поховань у ХХ столітті. Заступниця генерального директора Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька говорить, що до суботнього вшанування хтось із кобзарів приходив до них окремо, наприклад, з Хором Леопольда Ященка, одного разу виступав Тарас Компаніченко. Проте гуртом – семеро кобзарів – за останні десять років були вперше.
Кобзарі стали учасниками Bouquet Kyiv Stage у Національному заповіднику «Софія Київська». Уперше наприкінці літа три Кобзарські об’єднання взяли участь у фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage на території Національного заповідника «Софія Київська». Виступав Тарас Дороцький зі Львова разом із сином Яромиром. Харків представляв Дмитро Радченко. А на завершення фестивалю зібралися цехмайстер Микола Товкайло, члени Олесь Санін, Віталій Кобзар, майстри народних музичних інструментів Юрій Кочержинський та Ждан Безвербний. З великої культурно-просвітницької мандрівки півднем, центром та сходом України нещодавно повернувся Віталій Кобзар. Жива кобзарсько-лірницька традиція звучала в бібліотеках, укриттях, будинках культури і традиційно – просто на вулиці: у Легедзиному та Умані на Черкащині, у Кропивницькому, у містечках Новий Буг та Баштанка на Миколаївщині, у Підгородньому на Січеславщині та прифронтовому Павлограді.
Віталій Кобзар. «Ці регіони, які були дуже зрусифіковані, потребують більш ретельного вивчення і більшого масштабу просвітницької діяльності. Там люди спраглі до нашої автентичної культури, – говорить член Київського кобзарського об’єднання Віталій Кобзар, родом із Запоріжжя. – Після кожної зустрічі у людей залишається дуже багато приємних вражень і нових знань. Запрошують приїжджати ще. Ми плануємо нові поїздки».
Кобзар Дмитро Радченко виступає в укритті. Кобзарські об’єднання за підтримки партнерів також організовували заходи в Одесі, Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Полтаві, Чернігові, Вінниці, Миколаєві, Тернополі, Львові, Рівному, у Київській, Житомирській та Хмельницькій областях. Цього року кобзарі нарешті повернулися на територію Києво-Печерської лаври, де тривалий час правила встановлювали представники Московського патріархату. Коли є змога, долучається до заходів кобзар-захисник Василь Жованик, адже останнім часом служить у Дніпрі. На декілька годин влітку, коли виконував службові завдання на Київщині, вдалося вирватися в Ірпінь на вшанування пам’яті майстра Кобзарського об’єднання Миколи Будника (1953–2001). В Одесі, де раніше проходив строкову службу, на фестивалі «Чорноморський степ», виконував пісні про руйнування Січі та про битву під Конотопом.
Кобзарський виступ для українських захисників. Бандура з Василем Жоваником завжди, як і зброя. Час від часу він виступає перед товаришами військової частини, в якій служить. Захисник розповідає: «Виконую історичні пісні, героїчний епос, що розповідають про події, які були 300 і 500 років тому. Проте вони актуальні, адже показують боротьбу за незалежність України, яка триває зараз, але іншими технічними засобами. Суть одна й та сама: про героїзм, відданість Батьківщині та ідеалам, за які боремося, як тоді, так і тепер». Валентина Самченко, м. Київ Фото надані асоціацією «Дивись українське!» та з fb-сторінки порталу про кобзарські традиції «Дума» Культура ЮНЕСКО Кобзар