Футбол і слово: від уболівальника — для коментаторів. Частина перша
Той, хто за кадром озвучує перебіг подій на полі під час футбольної трансляції, також по суті грає, грає свою роль, але не м’ячем, а словом. Працює зі словом, прагнучи якомога повніше й експресивніше відтворити (прокоментувати) усе, що відбувається довкола, надати свої висновки та враження, статистику, прогнози й передбачення, допомогти глядачам глибше збагнути численні нюанси футбольного протистояння.
Футбол за нинішніх складних і тяжких часів виконує соціальну місію і є емоційною віддушиною для багатьох, зокрема військових, які боронять країну. Виграють «наші» десь у Європі — огортає особлива миттєва радість, що це ми, українці, підтвердили свою перевагу над суперником, який живе й грає зазвичай у незрівнянно комфортніших умовах. А програли — чергова дещиця душевного розпачу вливається в казан гіркої дійсності.
Футбольні коментатори нині — команда журналістів новітньої ери медіа. Є низка спортивних каналів, зокрема суто футбольних, на яких транслюють сотні матчів як внутрішніх, так і міжнародних. На журналіста, який працює в ефірі коментатором, покладено місію своєрідного репортера — того, хто чіткою й грамотною літературною мовою має озвучувати (коментувати) події під час матчу.
А нині, окрім прямоефірних коментаторів, інформаційний простір заполонили численні блогери, оглядачі, ведучі інформаційних випусків на ютуб-каналах, які так чи так (хай і не в прямому ефірі) також коментують перебіг футбольних поєдинків. Публічність таких персон надає їм ваги своєрідних футбольних гуру. Усі вони роз’яснюють, аналізують, інформують. І от тоді відбувається сприйняття таких журналістів як людей, які мають належним чином володіти словом, які покликані говорити не тільки швидко, емоційно, а ще й правильно.
Культура мовлення футбольного коментатора (оглядача), його вміння експресивно доносити інформацію, описувати перебіг подій на полі, послуговуючись нормативною мовою, — це непросто. Тут потрібні ґрунтовні базові філологічні знання, ерудиція, кругозір, акторські здібності й, звісно ж, природний мовний хист, уміння «дружити» зі словом.
Ми частково сприймаємо коментатора як диктора, як людину «в телевізорі», а тому те, що він вимовляє, розцінюємо, що все сказане лексично, стилістично, орфоепічно правильно. Хоча практика засвідчує: у того, хто так багато говорить, завжди можна помітити деякі мовні огріхи. Це якщо його слухати дуже уважно або, як я роблю, тримаючи на столі аркуш паперу та ручку. Виявив допущену помилку — зафіксував, записав. У такий спосіб створюю теки нотаток із переліком значних і дрібних мовних похибок коментаторів.
Цей фактаж дає змогу звернути увагу на деякі спірні мовні аспекти, стереотипні помилки, обговорити їх, поміркувати разом, як точніше висловитися українською. Я не є науковцем, не є теоретиком. Вважаю себе телевізійним редактором із досвідом, який слухав і слухає багато коментаторських голосів. Був причетним до спільної творчої роботи з багатьма відомими ведучими, кореспондентами, випусковими редакторами і навіть коментаторами. Тривалий період обіймав посаду головного редактора інформаційної служби Першого Національного. У 90-ті роки очолював спортивну редакцію УТ-1, яка тоді входила до великого творчого об’єднання. Був куратором проєкту з висвітлення Олімпіади-1996, яка відбувалася в Атланті. Зумів здійснити свою давню дитячу мрію працювати спортивним коментатором. Хоча цей період виявився нетривалим, але вражень лишилося чимало, що й стало підставою для суджень і висновків про коментаторське ремесло, зокрема про культуру мовлення тих, кому довіряють мікрофон.
У своїй професійній журналістській роботі завжди дотримувався чинного правопису, рекомендацій наших провідних філологів, які є авторами десятків підручників і довідників з української мови. І нині прислухаюся до їхніх порад, послуговуюся відповідною теоретичною базою і спробую дещо нагадати всім, причетним до коментування, про важливі аспекти (прості й складні, дискусійні) культури мовлення під час роботи в ефірі.
Перш ніж перейти до конкретики, зроблю кілька застережень. Насамперед, наводячи приклади, я свідомо не називатиму авторів висловлювань, аби зберегти свою редакторську коректність і нікого не образити, не поставити відому людину в незручне становище.
У цей матеріал складно помістити всю наявну в мене інформацію, усі приклади, тому обиратиму типові й найпомітніші. Можу припустити, що багато аспектів, про які я хочу написати, уже кимось були опрацьовані, досліджені, але до коментаторів вони, мабуть, не дійшли, адже помилки й далі трапляються.
Тому в цьому дописі я ділюся практичними порадами. Сподіваюся, вони містять раціональне зерно, і футбольні коментатори підтримають ці ідеї, зробивши крок до вдосконалення ефірної культури мовлення. Принаймні я цього їм щиро бажаю.
Поступово — до конкретики
Почитаймо, що пишуть інколи в коментарях під футбольним відео.
«Дякую за наголос “БуковИна”», « Лайк за правильну вимову “БуковИна”».
«У японських прізвищах наголос здебільшого падає на другий склад (а не на останній). Не КамадА, а КамАда, МітОма, КагАва».
«Відійшов — це вмер, а треба говорити “перейшов”».
«Не далекойдучі, а далекосяжні».
Про що це свідчить? Людям не байдуже, як українською говорять наші коментатори й футбольні експерти. Тема культури мови навіть у спортивному середовищі не є другорядною. Для вболівальників важливо, наскільки вміло ти формулюєш думку, добираєш слова і правильно їх вимовляєш.
Мову коментаторів дехто схильний уподібнювати до розмовного стилю, а тому начебто й мовленнєві вимоги можуть бути послабленими. Особисто я не сповна поділяю такі міркування, адже йдеться не про спілкування на побутовому рівні, а фактично про публічний виступ перед аудиторією, а тому й вимоги зростають. І дрібниць тут не буває. Усе важливо. От про це й хочеться поспілкуватися конкретніше.
Про які помилки йдеться? Насамперед про лексичні, морфологічні, синтаксичні й орфоепічні. Орфографічні й пунктуаційні в нашому контексті, звісно, не є визначальними. І в розрізі наведеної вище класифікації варто особливу увагу звернути на ті частини мови, що найчастіше використовують під час коментування: іменники, наприклад, окреслюють футбольні терміни, імена та прізвища гравців, а дієслова передають насамперед динаміку гри, перебіг подій.
Де «боляче» іменникам
Проблема, яка досить «стабільна» — це неправильні закінчення в родовому відмінкові однини. Мабуть, варто частіше згадувати правила або зазирати до словника. Це допоможе уникнути елементарних помилок:
Чомусь уперто ігнорується правильна вимова українських прізвищ на –КО, коли маємо родовий відмінок:
А як бути з родовим відмінком щодо назв клубів? Це ще той ребус! У практиці знову помічаємо багато розбіжностей. Навіть протягом матчу коментатор говорить спочатку «РухА», за кілька хвилин уже звучить: гравці «РухУ». Уніфікованих підходів не простежуємо. Навіть серед мовознавців виникають дискусії. Я керуюся роз’ясненням науковців Інституту української мови НАН України, які стверджують, що назви футбольних клубів (українських і зарубіжних) у родовому відмінкові однини мають ті самі закінчення, що й співвідносні з ними іменники — загальні назви. Роблю висновок, що має бути так:
Пішли розминатися футболісти «АрсеналУ» (бо арсенал — арсеналУ).
Відзначилися гравці «КолосА» (бо колос — колосА).
Чітко діють захисники «РухУ» (бо рух — рухУ).
Маємо чергову перемогу «ЕпіцентрУ» (бо епіцентр — епіцентрУ).
Ми маємо вже кілька перемог «ВересУ» (бо верес — вересУ ).
Мендоза може піти з «КривбасУ» (бо Кривбас — КривбасУ). Це як виняток, бо йдеться про власну назву промислового регіону.
Якщо іменники — назви футбольних клубів не мають співвідносних загальних іменників, тоді в родовому відмінкові однини їх потрібно вживати із закінченням –у(ю): «РеалУ», «ІнтерУ», «БетісУ», «СпортингУ», «ЮвентусУ».
А якщо назви команд походять від назв населених пунктів, то як вимовляти? Згідно з чинним «Українським правописом» значна частина таких іменників ІІ відміни в родовому відмінкові однини має варіантні закінчення –а(я) та –у(ю):
ЛіверпулЯ і ЛіверпулЮ
ПарижА і ПарижУ
Ліона і Ліону
МарселЮ і МарселЯ
Однойменні футбольні клуби є, наприклад, в Англії та Франції.
За таких обставин під час репортажу, я думаю, треба коментаторові обрати одну форму родового відмінка щодо назв клубів і її дотримуватися, називаючи команди. Так буде коректніше, а у глядачів не виникатиме запитань.
Як з’ясовується, непростим для багатьох є добір правильного закінчення місцевого відмінка іменників. Помиляються навіть досвідчені коментатори:
Принагідно щодо використання прийменника ПО. Він є нормативним, одначе більш характерний для російської мови. Мовознавці стверджують, що ПО можна вживати, коли йдеться про місце (м’яч прокотився ПО лінії), мету (побіг ПО нові бутси), час (ПО закінченні тайму) тощо. Часто прийменник ПО помилково вживають замість ЗА, НА, ДЛЯ, ЩОДО.
Якщо на це звернути увагу й обрати правильний варіант, то залежно від ужитого прийменника зміниться й відмінок іменника (буде вже не місцевий, а, скажімо, родовий, орудний чи інший).
Наприклад:
