Свято закоханих у вино: Трифонів день у Бессарабії Репортаж 16.02.2026 13:31 Укрінформ Болгари з Одещини святкували «виноробний новий рік» – «Трифон Зарізан», який позначає старт аграрного сезону для виноградарів.
Болгари Бессарабії, що густо заселяють південь Одеської області, з давніх часів шанують урочистість виноробів «Трифон Зарізан». Воно також відоме серед гагаузів України та Молдови, а також у Болгарії, Македонії, Сербії. У цей день власники обрізають виноградну лозу, щоб восени мати добрий збір плодів. День Трифона припадає на 14 лютого, супроводжується виставою із піснями та танцями. І, звичайно, у цей день вино тече широкою рікою.
Як цього року болгари Одещини відзначали «Трифон Зарізан», – у репортажі Укрінформу.
«ЗА ЗДОРОВ'Я, НА ВДАЧУ, НА ВРОЖАЙ ТА ДАЙ БОЖЕ МИР ЗДОБУТИ»
Аби зустріти «виноградний новий рік», ми поїхали у селище Залізничне, що за десять кілометрів від Болграда. У цей день місцеві хазяйки прокидаються на світанку і готують традиційну болгарську їжу – тушковану курку з рисом. А ще випікають бублик, наливають вино в дерев’яну місткість та складають все в нову торбу, накриваючи рушником. Господар оселі, перекинувши торбу через плече, іде на виноградники, де збираються всі чоловіки села. Відповідно до звичаю, там вони хрестяться, кожен бере садові ножиці та зрізає три гілки від трьох великих виноградних лоз. Знову перехрестившись, виливають принесене з собою вино на лози.
Калач прикріплюють на зрізану лозу та пов’язують поруч рушник. Болгари вважають хліб священним, оскільки він увібрав у себе всю міць землі та може передавати її винограду.
Чоловіки обирають «царя виноградників». За традицією, це найуспішніший господар у селі. Цареві надягають на голову вінець із виноградної лози, потім він сідає на віз, запряжений кіньми (раніше віз тягнули самі винороби). Доїхавши до села, ця процесія крокує вулицями, зупиняючись перед кожною хатою. Господині виносять вино в білій посудині та пропонують відпити спочатку царю, а потім – усім учасникам дійства. Залишки вина цар вихлюпує через плече під вигуки: «Нехай наш врожай буде великим! Нехай наш дім буде повною чашею!». Цар відповідає: «Амінь».
До повномасштабної війни на свято Трифона приїжджали мандрівники з усієї держави, воно стало карткою болгар Одещини. Зараз дійство більш місцеве, однак гості з Одеси, Ізмаїла та Рені нам трапилися. У цей день у бессарабському селі танув сніг, багнюка була до колін, тому господарі гостей у поле не повели, а влаштували свято в Будинку культури.
Проте нам поталанило більше: засновник місцевого музею Сергій Драганюк, якому і трапилося бути Царем Трифоном, запросив нас подивитися, як підрізають лозу на винограднику. По дорозі Сергій розповідає, що від початку повномасштабної війни життя в селі занепадає: більшість молоді виїхала, чоловіки пішли на фронт.
– Колись були насадження, плантації винограду. Зараз усе зменшилося, кожен культивує виноград у себе на подвір’ї. У мене – сім сортів, ще альтанка під три сорти. Раніше найкраще вино у нас в селі було зі сорту Зайбер, а зараз його не вирощують. Я роблю вино, ракію. Все для себе, на продаж не йде, тому що у нас всі виноробством займаються, – ділиться він.
Галина Бірюкова та Сергій Драганюк
В’язнемо в багнюці, проте йдемо до найбільшого куща на городі – як заведено звичаєм.
Із нами – керівниця народного фольклорного гурту «Радість» Галина Бірюкова. У сьогоднішньому дійстві вона відіграє роль дружини Трифона.
Діставшись «головного» куща, Трифон береться до роботи. Миє руки й витирає рушником, а далі – хреститься, підкопує кущ та посипає попелом. Потім зрізає з куща старі гілочки. Вважається, що так виноград дасть найкращий врожай, а родина проживе рік у злагоді.
– Коли обрізаємо виноград, обов’язково поливаємо зрізані гілочки вином. У народі кажуть: «За здоров’я, на вдачу, на врожай та дай Боже мир здобути». Зрізана лоза – оберіг. Її зав’язують червоною стрічкою, що символізує прихід весни, та залишають у будинках під дахом. Під кінець дійства на виноградник кладуть хліб, – роз’яснює нам Галина Бірюкова.
Після цього усі учасники мають випити келих вина. За повір’ям, нове вино буде таким, як те, що подавалося на «Трифона Зарезана».
До Будинку культури на продовження ми вже не встигали, адже мали побачити, як відзначають «Трифона» у Болграді. У місті на одній із площ влаштували ярмарок на підтримку ЗСУ, де виробники крафтової продукції пригощали відвідувачів традиційною випічкою, м’ясними наїдками та вином.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛОЗУ Й ВІСЛЮКА
У першій ятці нам відразу налили по склянці глінтвейну. Смачнішого не пили в житті, хоча взимку доводилося не раз зігріватися таким напоєм. Який таємний інгредієнт додала мешканка села Криничного Марія Желяскова у свій витвір мистецтва, ми так і не дізналися. Питаємо жінку, чи дотримуються в її родині давніх звичаїв на Трифона Зарезана.
Марія Желяскова
– Болгари кажуть, що це свято закоханих у вино. У моїй родині його відзначають так, як це робили наші прадіди. Ранок почався з того, що чоловік зробив зарубку сокирою на дерев’яному порозі. Потім зібралися сусіди та поїхали на виноградники. Там, зокрема, моляться Богу, щоб лоза дала врожай. Незважаючи на раннє піднесення і втому через приготування, я сьогодні повна радості. Вийшло сонце вперше за останні дні, морози відійшли, дійсно відчувається наближення весни. Це дуже яскраве свято, чекаємо тільки на Перемогу. Щоб на душі було спокійніше, щоб наші захисники могли святкувати разом із нами, щоб родини зібралися, – ділиться пані Марія.
Олександр
А ось легенду, чому Трифона називають Зарезаном, розповів нам житель Ізмаїла Олександр, який приїхав до Болграда разом із групою туристів. Щоб почути історію, ми мали обов’язково скуштувати ракії – національного напою болгар, який Ігор приготував власноруч. За його вказівкою, 70-градусний напій треба «просто шандарахнути». Відмова дегустувати не приймалася, тому ми набралися сміливості та зробили по ковтку. Смачною ракію не назвеш, але задоволений Олександр почав розповідь.
– Із цим святом пов’язують багато переказів. Найбільш правдива та цікава – грецька історія. У Греції жили винороби, у одного працьовитого господаря було багато кущів. Одного разу він захворів і не міг вийти до виноградників. Тоді його голодний віслюк вийшов на город і погриз лозу. Коли чоловік видужав і побачив це, він засмутився, адже подумав, що виноградники тепер зіпсовані. Віслюка він подарував сусіду, тварина погризла кущі й там. Проте після цього виноградники цих двох господарів дали найкращий збір плодів у всій Греції. І тоді люди зрозуміли, що кущі потрібно підрізати. А щодо Трифона, за однією з легенд, його назвали Зарезаном через те, що під час підрізання лози він відрізав собі шматок носа. Кажуть, це йому покарання за те, що не поважав своїх батьків, – розповів Олександр.
ІГРИ КУКЕРІВ
Окрім ярмарку, у Болграді виступили танцювальні та співочі колективи, «родзинкою» ж стала участь у святі колективу кукерів. Їхній виступ символізує відхід зими, відновлення життя, родючість і добробут.
Кукери – чоловіки та хлопці у святкових костюмах із поєднанням жіночого та чоловічого вбрання. На поясі носять великі дзвони вагою понад 20 кілограмів, а в руках тримають палиці. Усі атрибути та виконані ними ритуальні дії мають спільний сенс – відганяти злі сили та очищати простір. Особливу роль відіграють маски, які виготовляють заздалегідь із дерева, хутра, шкіри й пір’я. Вони мають навмисне «жахливий» вигляд, щоб лякати зло, водночас зроблені з високою майстерністю.
У кукерських іграх беруть участь різні персонажі: господар і господиня, наречена й наречений, ведмідь, цигани, лікар, дід, баба та діти, воли тощо.
Першим ритуалом є обхід усіх осель села з побажаннями здоров’я, врожаю та добробуту, під час якого кукери розігрують комічні сценки. Важливий елемент – обрядова оранка та засівання.
У Болграді група кукерів під керівництвом Петра Дімітрова створена на базі танцювального ансамблю «Бессарабія». Це друга участь колективу у святі Трифон Зарезан.
Якщо коротко передати враження від побаченого – це гамірно, чаклунсько та захопливо. Відчуття, що спостерігаєш за якимось давнім обрядом. Подивитися на кукерів, здається, прийшли усі жителі Болграда. За туристів годі й казати. Люди фотографувалися з персонажами ходи, а деякі жінки намагалися поцілувати кукера в довгий ніс маски – як нам пояснили, є повір’я, що завдяки тому в родині цього року з’явиться дитина.
– Ми відродили традицію, яка була неактивна. Носії знань є у селах, але люди не проводили дійство або спрощували його. Наприклад, замість костюмів просто одягали кожухи. Ми ж об’єднали досвід кукерів з усіх болгарських селищ, а Петр Дімітров, експерт і людина з великим досвідом, допоміг нам відтворити дійство. Підібрали костюми, реквізити. Мене просто переповнює щастя, коли розповідаю, це для нашого народу дуже важливо, – розповів керівник організації «Болградське народне зібрання» Сергій Русєв.
За його словами, персонажі волів, господаря та господині символізують продовження буття.
– Люди сіють, чекають на врожай хліба та винограду, приплід у худоби та птиці. Найголовніше – поповнення в родині. У руках кукерів – палиці, якими стукають по землі, – це символізує чоловічу силу, «запліднення» землі. На масках та взутті – фалічні символи, це також на продовження роду, – пояснив Русєв.
За його словами, до кукерської групи, окрім чоловіків, цього року долучилися й діти – учні 10–11 класів. Наймолодшому учаснику групи – 15 років, найстаршому – 70.
Костюми виготовляють декілька майстрів.
– Спочатку наші майстри не були готові до такого замовлення. Потім знайшли чоловіка з Кубея, який пошив шкіряні панчохи. Майстер з виготовлення масок є у Кам’янці, з бавовни – у Кірничках, є й майстер із бісеру. Ми повністю можемо забезпечити процес виготовлення костюма, – розказав Сергій Русєв.
Він зазначив, що така діяльність позитивно впливає на психоемоційний стан людей.
– Ми усіх «завели». Тепер кожне село хоче свою кукерську команду. Є люди, які бажають долучитися, але сором’язливі. Найголовніше – це вирішує проблему депресії. До нас прийшли хлопці з фронту, вони пригнічені, їм важко адаптуватися до звичайного життя. Двоє вже в команді – сьогодні вони не виступали, але допомагали виготовляти костюми, – додав Русєв.
Зауважує, що у групі планують збільшити кількість дійових осіб і, відповідно, образів.
– У нас 21 костюм. Але ще у групі – троє музикантів і троє помічників. Плануємо шити костюми і для інших персонажів. Кожен знайде свій інтерес, обіграє та висміє відповідний образ, – додав він.
Переповнені емоціями від незвичайного дійства, ми вирушили до Одеси. Уже в автівці я знайшла в кишені куртки два зернятка пшениці – нею «господар» із команди кукерів засівав землю. Кажуть, якщо зловити парну кількість зернят, рік буде вдалим. Хоч я і не фермер, на кого поширюється ця прикмета, сподіваюся, що удача не обійде й мене.
Одещина Сільське господарство Свято Вино Виноградар Врожай Війна з Росією