«Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» 09.04.2026 08:00 Укрінформ Яким чином під час війни на Закарпатській Гуцульщині відновлюють стародавній передвеликодній звичай
У Страсний четвер на Рахівщині знову відчувається аромат свіжої здоби. Більшість господинь випікають паски саме в цей день, однак, окрім святкових хлібів, у піч відправляють декілька десятків кукуців. Це – булочки з солодкого тіста у формі пташок із зернятком перцю або гвоздики замість ока. Зранку-рано до кожного дому прибігають діти, а господині дарують їм кукуц, крашанку та солодощі за «простибіг», тобто за відпущення гріхів померлим членам родини.
Стародавній звичай ходити по кукуци декілька років тому майже зник, повідомляють Укрінформу місцеві мешканці. Проте зараз, на п’ятому році широкомасштабної війни, знову став популярним. І гуцули цьому дуже радіють, оскільки вірять: поки випікають кукуци, розписують писанки та співають колядки – доти світ існує.
«ПРОКИДАЮСЯ О ТРІСЦІ, АБИ ЗАМІСИТИ ТІСТО ДЛЯ КУКУЦІВ»
Цьогоріч вчителька математики з Великого Бичкова (селища, з якого починається Закарпатська Гуцульщина, що простягається аж до Ясіні на межі з Івано-Франківщиною) Валентина Чаус приготувала більше кукуців, ніж будь-коли. У неї вони добре виходять, тому сусіди та знайомі просять жінку спекти й для них.
– Якби не робота зранку – цілу купу тих кукуців напекла б! – каже пані Валентина. – Власне, вони з залишків тіста, яке пішло на паски. Так робить більшість господинь, щоб не ускладнювати собі зайвий раз справу. Однак я на досвіді зрозуміла, що краще їх випікати з пісного тіста – без яєць та молока. Тоді люди, які постяться (дотримуються посту, – ред.), матимуть змогу кукуци спокійно їсти, не очікуючи неділі. Замішую вночі – підіймаюся для цього о третій годині, чекаю, доки тісто підніметься, і тоді випікаю кукуци. На ранок вони свіжі та ще теплі. Коли діти приходять, уже маю що покласти їм у кошик.
Валентина Іванівна стверджує, що з року в рік дітей по кукуци ходить дедалі більше.
У Великому Бичкові цьогоріч на греко-католицький Великдень не було шкільних канікул (кожна громада визначає їхні строки самостійно), тому дітлахи бігали по кукуци перед навчанням.
Зазвичай господині напікають кілька десятків пташок на Чистий четвер
– Боже, яка це радість, коли ти вранці йдеш на роботу, а тобі назустріч – діти з кошиками! По дорозі сама роздавала їм кукуци, хоча зранку перед роботою декілька дітей встигло завітати й до дому, – розповідає вона.
Вчителька додає: дуже радіє, що традиція відроджується.
– Ніби всі раптом прокинулися та зрозуміли, що це нам дуже необхідно. І греко-католицька церква в селищі долучається: вони дуже багато вкладають у дітей, цього року на ранкову службу в четвер напекли кукуців та й роздавали дітям. І гаївки біля церкви на Великдень влаштовували.
Валентина Чаус – не місцева, але у Великому Бичкові проживає давно.
– Мої батьки переїхали в Бичків з Житомирської області через роботу. Мама з 1933 року, пережила Голодомор. Вона дуже боялася і церкви, і традицій – усього, що було заборонено радянською владою. Мама пам’ятала, як одна дівчина пішла з батьками освячувати паски, а її після того «заклювали» в їхній школі так, що вона збожеволіла… Тому в нашій сім’ї це все було таємно: випікали паски, але освячувати не ходили. Мама все життя цього боялася. Згадую, як була дитиною, то в садочку святкували взимку з Дідом Морозом, а сільські діти один перед одним розповідали, як до них приходив Миколай та що приніс. То я дуже радію, що нинішні діти вже не знають Діда Мороза, до них вільно ходить Миколай, а перед Великоднем вони ходять по кукуци. Добре, що це повертається, – розповідає жінка.
Діти на Рахівщині з кукуцами, які назбирали по хатах
ДІТИ НАКОПИЧУЮТЬ СОЛОДОЩІ НА ЦІЛИЙ РІК
Гід з Рахівщини Юрій Сас розповідає, що в їхньому регіоні звичай кукуців добре розвинений.
– Коли я був малим, то набагато більше дітей ходили по кукуци. Того стільки було – не порівняти! Ми бігали всім селом. Зараз є села, де традиція добре живе, є й такі, де відійшла. Залежить від громади. Але й зараз до цього дня на Рахівщині готується кожен дім. Люди приїжджають з Чехії, привозять багато солодощів: шоколадок, зайців. Усі чекають, що до них прийдуть по кукуци. У нас колись давали кукуц та крашанку – ще називали галунки, а солодощі – ні. А зараз діти на кукуцах солодощами на цілий рік запасаються.
Цьогоріч на закарпатській Гуцульщині два Великодні: Мукачівська греко-католицька єпархія перейшла на західний календар і вже три роки святкує із західним світом, тому в них Великдень був 5 квітня. А за тиждень – православний Великдень, і в цей Чистий четвер, або Живний, як говорять на Рахівщині, діти знову підуть по кукуци.
«ЦЕ БУВ МІЙ ПЕРШИЙ БІЗНЕС!»
Відома закарпатська кондитерка Галина Репарюк родом з Рахівщини, з високогірного села Чорна Тиса. Телефоную, щоб запитати, чи ходила вона маленькою по кукуци.
– Звісно! Це був мій перший бізнес! – каже пані Галина та зазначає, що ті моменти – одні з найщасливіших з дитинства. – Маю дитячий спогад: бабуся питає, скільки мені років, я загинаю великий палець і показую чотири. Боже, яка то була радість, оті пташки! Хоча нам не давали цукерок, шоколадок чи грошей, як зараз роблять люди, коли приходять племінники чи хрещеники, а лише кукуци і писанки. Але за оті булочки я була така щаслива! То був мій скарб!
Галина Репарюк
Галина Репарюк розповідає, що в них у селі кукуци теж готують із залишків тіста на паски, які випікають на Живний четвер.
– То не роблять у духовках – є печі, і пасок стільки, щоб піч заповнити повністю! Ну а кукуци-зозульки теж закладають. Так було здавна. Зараз, щоб собі не ускладнювати життя, люди купують печиво, фрукти, цукерки, але кукуци теж випікають і обов’язково дають дітям.
Паски в традиційній гуцульській печі
У часи її дитинства по кукуци ходили діти з трьох років і приблизно до десяти.
– Пам’ятаю, що колядували й старші, а по кукуци – лише маленькі. Мама живе в селі й каже, що зараз діти бігають тільки до своїх. А ми ходили в кожнісіньку хату: поки повернешся додому, то ледве той кошик можеш нести! Ходили групами, починали зі своєї перії (у гуцульських селах так називають кутки, – ред.) – і далі, на інші. Ми були з Бегенської перії, – згадує вона.
В кукуци діти на Гуцульщині починають ходити з трьох років
Пані Галина стверджує, що в неї досі з приготуванням до Великодня пов’язані дуже теплі спогади: «Випікання пасок, аромати в будинку – то зовсім не про їжу, а про особливий стан у родині, коли очікуєш на звершення чогось важливого».
Дуже дивно, додає співрозмовниця, коли зараз батьки вчать своїх дітей не ходити по кукуци.
– Мовляв, ми не бідні, немає чого по людях ходити. Так традиція і втрачається. Але те, що діти ходять від дому до дому, – не про бідність. Це класно. Це дитину соціалізує, адже бабусі питатимуть: «А чий, чия ти?», «А скільки тобі років?». І як відповідатимеш, так тебе й приймуть.
За словами Репарюк, раніше господині орієнтувалися, скільки напікати кукуців, залежно від кількості дітей на кутку-перії. Зазвичай робили декілька десятків тих пташок.
Вона зауважує, що на Закарпатті паски не такі, як на решті території України. У цьому регіоні це хліб на великій кількості яєць та молоці, але не солодкий. І кукуци – такі ж. Пані Галина ділиться рецептом закарпатської паски.
– Інгредієнти такі. Для опари знадобиться 1,1 л теплого молока, 3 ст. л. цукру, 100 г свіжих дріжджів, 200 г борошна від загальної кількості. Для тіста: 200 г м’якого вершкового масла, 2 жовтки, 3 яйця, 150 г сметани, 1 ст. л. солі, приблизно 2,1 кг борошна та 100 г олії для змащування рук під час замішування. Додатково потрібно 2 жовтки для змащування пасок та 1–2 ст. л. молока або води до жовтків. Важливо, щоб усі інгредієнти були кімнатної температури. Ваше тісто має бути м’яке, еластичне, не забите борошном, – розповідає кондитерка.
«ЗБЕРІГАЄМО СВОЇ ТРАДИЦІЇ – ОТЖЕ, СВІТ ПРОДОВЖУВАТИМЕТЬСЯ»
Обласна депутатка з Рахівщини Ірина Мацепура стверджує, що протягом останніх двох років спостерігає сплеск цього звичаю на Рахівщині.
– Декілька років цю тему підіймали в медіа, вона добре розійшлася в соцмережах і так ожила, що діти стрепенулися й масово пішли по кукуци! Я не випікаю – не вистачає на це часу, та й, відверто кажучи, не маю хисту до тіста. На мене випікає сусідка. Але і торік, і цього року все, що напекли, роздали. А якщо раптом прийшла до тебе дитина, а не маєш готового кукуца, то даєш шоколадку чи яблуко. Гроші теж дають, але переважно «своїм». Узагалі, якоїсь «такcи» немає – це все ж не колядування.
Ірина Мацепура радіє, що цей давній звичай відроджується.
– Ми роками заохочували людей, щоб відроджували традиції, щоб не забували. А тут раптом раз – і увійшло в моду. У тренді, як кажуть зараз! Діти вранці вигукують під вікнами: «Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» – «На, золотий, лише пам’ятай про це!». Знову всі випікають кукуци в Живний четвер, знову діти ходять вулицями з кошиками. І це чудово! Адже всі ми тут знаємо, що світ закінчиться тоді, коли люди перестануть випікати кукуци, колядувати та писати писанки. Знаєте, коли зараз Трамп тим світом трясе туди й сюди – так, що багато хто говорить, що вже кінець світу буде, ми, гуцули, випікаємо кукуци, пишемо писанки і ходимо колядувати. Ми того кінця світу не можемо допустити ніяк! Тож бережемо свої традиції – а, отже, світ продовжуватиметься.
Фото Ірини Мацепури, Галини Репарюк та Юрія Саса
Гуцули Великдень Закарпаття Писанка Паска Війна з Росією