— В донецькій в'язниці «Ізоляція» мене катували її тодішній начальник Палич (Денис Куликовський) з двома в’язнями, які співпрацювали з адміністрацією, — Євгеном Бражніковим (колишнім донецьким міліціонером) і росіянином на прізвисько Олєнєвод, — розповів «ФАКТАМ» 59-річний Валерій Матюшеко, якого нещодавно вдалося обміняти після семи років ув’язнення в так званій днр. — Вийшло так, що Євгена Бражнікова, який брав участь в катуваннях не тільки мене, але й багатьох інших політичних невільників, обміняли ще у 2019 році. В той обмін потрапили декілька в’язнів «Ізоляції». Так вони зразу ж накинулися на Бражнікова й почали його лупцювати за тортури, які він їм завдав. Як не дивно, поки українська Феміда вела розслідування щодо цього зрадника, він втік за кордон. Зараз Бражніков у Франції, в Ніцці, просить політичного притулку (на початку серпня з’явилась інформація про те, що українська сторона прийняла рішення про передачу кримінальної справи Євгена Бражнікова на розгляд французького правосуддя; за іншими відомостями, Україна має намір поставити питання про його екстрадицію. — Авт.).
«Палич був п’яний буквально щодня. Певно, стан сп’яніння посилював його нечувану жорстокість»
— В чому вас звинуватили російські маріонетки так званої днр? — запитую в Євгена Матюшенка.
ВІДЕО ДНЯ
— В роботі на українські спецслужби. Деенерівські силовики арештували мене на вулиці 15 липня 2017 року в місті Кальміуське (колишній Комсомольськ), в якому я жив. Хіба я міг тоді навіть уявити, що пробуду в неволі дуже довгі, нескінченні сім років?!
Щасливі довоєнні часи. Валерій з дружиною Тетяною та сином Павлом (фото з сімейного архіву)РЕКЛАМА
Після арешту, в кайданках, з мішком на голові, мене відвезли в тюрму міністерства державної безпеки днр «Ізоляція», кинули там в так званий «стакан» — малесеньку одиночну камеру, в якій вміщається лише матрац. В ній до того ж немає вікон. Я знаходився там чи то дві, чи то три доби — втратив лік часу. В тій камері постійно горить світло. Сидів там під постійним наглядом — об’єктивом камери спостереження.
Коли мене нарешті звідти вивели, зразу ж почали сильно бити — кричали, що я не все їм розповів. Бражніков, який зараз просить політичного притулку у Франції, якраз був серед тих, хто мене тоді гамселив. Між іншим, в Кальміуському, де я жив до арешту, дім бабусі цього покидька знаходиться за сто метрів від мого. Тож я пам’ятаю того зрадника з тих часів, як він був ще малим.
Ніколи не забуду випадок, свідком якого я був в «Ізоляції»: він (Бражніков) сидів за столом, і якраз приїхав керівник силового блоку сепаратистів на прізвисько Ленін (Василь Євдокімов). Бражніков підскочив, тиснув Леніну руку, казав: «Я желаю вам скорейшей победы».
РЕКЛАМА
Колишні в’язні «Ізоляції» звинувачують Євгена Бражнікова в тому, що він допомагав катувати українських патріотів (фото з сайту freeradio.com.ua)
— Що можете сказати про тодішнього начальника «Ізоляції» Палича? Він справді відрізнявся садистською жорстокістю?
РЕКЛАМА
— Так. Палич був п’яний буквально щодня. Певно, стан сп’яніння ще посилював його нечувану жорстокість. Одного разу ми зі співкамерниками, які вже звиклі до криків людей, яких катували, були вражені несамовитими воланнями, які доносились через стіни. Виявилось, Палич забивав арештованого чоловіка пластиковою трубою. Кат гамселив його, загнавши в проміжок між унітазом та стінкою. Охоронці намагалися вгамувати свого начальника-психопата, відтягнути від жертви. Але той їх не слухав. Тоді охоронці стали палити з автомата прямо в коридорі, і тільки це змусило Палича припинити побиття людини. Той бідолаха був товстим. Його, вкрай замордованого, ледь витягли з кутка, в який він забився під ударами начальника тюрми.
Знаю, що зараз Палич (його було заарештовано в Києві) подав апеляцію на вирок українського суду. Як я розумію, він намагається вийти на волю за так званим «законом Савченко» (нагадаємо, на початку нинішнього року Шевченківський районний суд міста Києва виніс вирок Денису Куликовському (Паличу) — 15 років ув’язнення. — Авт.).
Читайте також: «Хотіли закопати під парканом»: Бутусов розповів подробиці спецоперації щодо захоплення головного ката «Ізоляції»
«Потайки їли солодощі, хоча термін їхньої придатності збіг ще чотири роки тому»
— Колишній в’язень «Ізоляції» журналіст Станіслав Асєєв написав після звільнення дуже сильну книжку про цю в'язницю. Ви з ним там зустрічалися?
— Так. Після декількох діб перебування у «стакані», мене перевели в камеру в підвалі, в якій сидів Стас Асєєв і інші в’язні. Забігаючи вперед, скажу, що напередодні Нового, 2019 року Станіслава привезли в 32-гу колонію, в якій я тоді перебував. Це було перед обміном полоненими, в який потрапив Стас. Всіх, кого тоді планували обміняти, як раз звозили в 32-гу колонію. Асєєв знаходився там декілька днів. Я йому тоді сказав: «Стасе, якщо ти вийдеш звідси, розкажи, що тут відбувається, — щоб про нас не забули». Чому я йому таке сказав? Бо чув, що хлопці, яких обміняли двома роками раніше, публічно мало що розповіли, займаються своїми справами. Тож книга «Ізоляція» Станіслава Асєєва та чисельні його інтерв’ю мали величезну вагу, бо завдяки цьому люди в деталях дізналися про жахливі тортури, які в’язні переживають у тій особливій політичній тюрмі.
Для прикладу, коли туди привезли арештованого донеччанина Валерія Соколова, його поставили на так звану «зірочку»: руки догори й в різні боки, ноги — також в різні боки. В такому положенні його тримали три доби без води й можливості скористатися туалетом!
Коли вночі в «Ізоляції» починали катувати людину, її крики було чути через стіни. В’язнів в сусідніх камерах змушували зіскакувати з нар і горланити радянські пісні на кшталт «Вставай, стана огромная!» Співати доводилося доти, поки не закінчаться катування. Мені особисто також довелося пережити нічні катування. Бувало, приходили в камеру десь о третій ночі й проводили допит, катували електричним струмом. Жодної медичної допомоги не надавали. В «Ізоляції» в’язнів били не тільки під час допитів, але й будь-коли: наглядач підходить й лупить по нирках, геніталіях…
Скажу ще таке: незважаючи на жахіття «Ізоляції», в мене жодного разу не виникало бажання накласти на себе руки. Бо знав, що на мене чекають дружина і син.
Читайте також: «Сказали, якщо я не буду співпрацювати з окупантами, мене розстріляють»: маріупольського режисера Анатолія Левченка 10 місяців тримали у полоні
— Скільки людей утримували в тій в'язниці?
— Коли я там був, десь 60 в’язнів. В тому числі жінки. Наглядачі їх ґвалтували (про це пише у своїй книзі й Станіслав Асєєв). В «Ізоляцію» кидали не тільки українських патріотів, але й «сепарів», російських добровольців (бойовиків). Мені розповідали, що одного з них (певно, в нього хотіли віджати квартиру) забили до смерті.
Палича затримали в Києві. Суд виніс вирок колишньому начальнику «Ізоляції» – 15 років позбавлення волі (фото з сайту www.dialog.ua)
— Чим годували в «Ізоляції»?
— Там годували о сьомій ранку й о сьомій вечора — кашами без солі. Іноді давали хліб.
— Змушували в’язнів працювати?
— Так, змушували. На території знаходиться величезний ангар, який був заповнений «віджатою» сепаратистами продукцією одного з українських виробників кондитерських виробів. Ми розпаковували шоколадне печиво, наповнювали ними коробки, і потім їх кудись везли в якості гуманітарної допомоги. Також в тому ангарі були цукерки. Нам дуже хотілося їсти, тож ми потайки їли ті солодощі, хоча, судячи з написів на упаковках, термін їхньої придатності збіг ще чотири роки тому. Як не дивно, на смак вони були як свіжі.
Також там стояло багато «віджатого» автотранспорту та спецтехніки (фури, навіть новенькі снігоходи). До речі, на спочатку гібридної війни на колишній завод «Ізоляція», де «сепари» влаштували в’язницю, зайшли так звані «казаки». Вони кинулися вирізати там кабелі, алюміній, мідь…
«Фельдшер став лаятись матом, вигукнув, що нас передадуть у Чечню»
— Скільки часу вас тримали в тюрмі «Ізоляція»?
— Майже 10 місяців. Потім перевели в СІЗО, посадили в камеру, в якій вікна знаходяться на рівні підлоги. Там було темно і дуже холодно. У СІЗО я став свідком того, що в камері померла людина, хвора на туберкульоз. Її тіло винесли та зразу ж, не провівши санітарну обробку, туди посадили іншого в’язня.
Я провів у СІЗО три тижні. Звідти мене відправили у 32-гу колонію в Макіївці. Сидів там разом з політичними в’язнями. Маю сказати, що мені присудили 10 років суворого режиму. В нашому бараці були люди, які отримали вироки за шпіонаж, тероризм, екстремізм. В чому конкретно полягають їхні «злочини» перед днр? Певно, серед них є ті, хто працювали на українські спецслужби. Але є й такі, кого схопили за дрібниці. Скажімо, хтось поставив лайк під публікацією про те, що на підконтрольній українській владі території люди живуть краще, ніж на окупованій. За це йому дали 12 років ув’язнення.
— Ставлення до політичних в адміністрації, так би мовити, особливе?
— Ясна річ, що особливе. За найменше порушення кидають на так звану «яму» — штрафний ізолятор. Мене п’ять разів відправляли туди. Щоразу на 15 діб. На «яму» можуть кинути навіть за те, що комусь з адміністрації не сподобається, як ти підстрижений.
За пів року до обміну мене відправили в барак до засуджених за звичайними кримінальними статтями. Побачив, що до них адміністрація ставиться значно лояльніше, ніж до політичних.
— В Макіївській колонії утримують українських військовополонених?
— Так. Серед них є поранені, дехто пересувається на милицях. Власне, в колонії є медпункт. Одного разу нас туди привели. Фельдшер став лаятись матом, вигукнув, що нас передадуть в Чечню. Таке ставлення там до в’язнів, яких посадили за політичними статтями. З кримінальниками, як я вже сказав, так не поводяться.
— Чим вас годували в колонії?
— Останнім часом харчування там стало трохи кращим. Ще при мені вперше дали гороховий суп. Ми були дуже вражені цим. Адже до того нам варили баланду з капусти й картоплі. Тож гороховий суп у порівнянні з цим — покращення. До того ж зараз хлопцям стало й трошки м’яса перепадати.
Знаєте, як би важко не було в колонії, але там значно краще, ніж у в’язниці. Взяти навіть такий момент: коли після майже 10 місяців «Ізоляції» я потрапив в колонію і побачив там чорнобривці, відчув радість на душі.
— Про що зараз мрієте?
— Передусім хочу побачитись з сином. Мені 59 років, в січні виповниться 60. Син живе у Великій Британії. Я звернувся у ТЦК, за дозволом виїхати за кордон. А там мене питають: де ваш військовий квиток? Пояснив, що сім років був у полоні, пред’явив відповідну довідку. Ефесбешники забрали під час обшуку всі мої документи. Добре, що хоч паспорт віддали, коли був обмін. Вислухали все це у ТЦК і сказали: «Маєте сплатити штраф 17 тисяч гривень».
Раніше старший солдат ЗСУ Владислав Губар розповів «ФАКТАМ» про жахи перебування в російському полоні.
На фото у заголовку Валерій Матюшенко (скриншот з відео на сторінці https://www.youtube.com/@BuchaNews)
