Воскресіння Господнє — одне з найвеличніших і урочистіших традиційних свят, змістом якого є радість перемоги Божого Сина над смертю і вічним забуттям. Багато християнських свят прив’язані до Великодня, який цього року у православних і греко-католиків припадає на 5 травня.
ВІДЕО ДНЯ
Великдень, Воскресіння Господнє, Пасха — ці назви свята здавна використовуються, щоб сповістити про одне з найголовніших подій в культурі українського народу. Великдень поєднав як язичницькі вірування, так і християнські традиції. Про стародавні звичаї святкування Пасхи, якому передує Страсний тиждень, «ФАКТАМ» розповіла Лариса Полуянова, етнографиня, науковий співробітник відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури и побуту України (у Пирогові).
Назва православної Пасхи походить від юдейської Песах
– Воскресіння Господнє, або Пасха чи Великдень, — одне з величніших і світлих свят, яке символізує воскресіння Ісуса Христа після розп’яття на горі Голгофі, і дарує віру в продовження життя, — підкреслює Лариса Полуянова. — Назва зберіглася як уявлення про весняне оновлення світу, перехід до нового хліборобського циклу, поклоніння природним явищам. Святкуючи перемогу весняної пори року над зимою, наші пращури-хлібороби пов’язували цей день з культом Сонця, предків та природних стихій. Саме від них, за давніми віруваннями, залежав добробут землероба. А обрядовість свята спрямовувалась на забезпечення врожаю через вшанування природних явищ та померлих.
Великодня атрибутика свідчить про давні язичницькі символи, пов’язані з природними стихіями. Так, колористика писанок і великодніх рушників, їх орнаменти (сварги, безкінечники, ромби тощо) несуть відбитки язичницької знакової системи. Головні символи свята — калачі і писанки — також перегукуються з давниною як символи сонця і родючості. З християнством паска стала символом хліба вічного життя, яким для віруючих був Ісус Христос. Писанки набули значення радості і всепрощення, віри. Християнські символи існують поруч з архаїчними, дві системи вірувань сплелися разом, співіснують, стверджуючи дуалізм українського світогляду. Свято, засноване на честь Воскресіння Ісуса Христа, назвали Світлим Христовим Воскресінням, — і це ствердження вічного життя, тому і являється головним святом богослужбового року. Назва православної Пасхи походить від юдейської Песах («проходження повз» — в пам'ять про те, що Всевишній оминув єврейські будинки, знищуючи первістків Єгипту. Святкується на згадку про звільнення єврейського народу від 400-літнього рабства у єгиптян і масовий вихід юдеїв з Єгипту).
РЕКЛАМА
Великдень святкували по всій Україні (з деякими відмінностями по регіонам) в першу неділю після весняного повного місяця, що настає після дня весняного рівнодення. Перед Пасхою віряни щорічно дотримуються тривалого й доволі суворого посту. Це допомагає духовно та тілесно очиститися, щоб відсвяткувати велике свято без гріха.
Що потрібно і що не можна робити у Великдень
– В день Воскресіння Господнього віряни йшли до церкви на всеношну службу, — продовжує Лариса Полуянова. — Вважалось, що не можна спати в сакральну ніч, бо нечисть присниться, а темна сила збирається саме під храмом. Іноді на церковному подвір’ї юнаки розпалювали вогні і так наче присвічували дорогу Христу, коли він мав воскреснути.
РЕКЛАМА
В хатах вночі від чистого четверга горіла лампада або не згасала свічка. Коли священник оголошував: «Христос воскрес», починали освячувати кошики. Люди вітались з родичами, цілувались три рази, не засуджувалось христосуватись навіть з малознайомими. У відповідь звучало «Воістину воскрес!», і віряни тихенько загадували своє бажання. До храму також могли йти з ранку неділі і до обіду.
РЕКЛАМА
Після всеношної старші з родини йшли на цвинтар — провідати померлих і похристосуватись з ними. А вдома перед тим, як сісти за святковий стіл, вся родина вмивалася (для краси і здоров’я) з миски з водою, куди клали крашанки: спочатку діти, а в кінці мати з татом (кожного разу оновлювали водичку). Батько зі свяченими яйцями і паскою обходив стіл тричі, розрізав на шматочки їжу і нею пригощав родину, примовляючи: «Дай, Боже, ще на той рік дочекатися світлого свята Воскресіння Христового в щасті, здоров’ї та багатстві».
З Великоднем пов’язані традиційні застороги: не можна три дні шити, білити, вишивати, прясти, рубати — виконувати важку роботу. В деяких селах в західних регіонах навіть не виходили на городні роботи на Пасху і у вівторок-середу після неї. Добре було не сваритись і гріхом вважалось не привітатись і не похристосуватись з незнайомцем (після Великодня ще довго могли христосуватись). Люди вірили, що на Великодні свята небесна брама відкривається, і померлі в цей день потраплять до раю, а от народженій на Пасху дитині не пощастить.
Весною селяни прогнозували врожай, тому слідкували за погодою.
- Як повезло з погодою на Благовіщення, то такої ж слід чекати на Великдень.
- Як на Великдень небо ясне та сонце грає — до теплого літа та багатого врожаю;
- Ясно світить сонце — через три дні піде дощ; як накрапає дощик, то буде гарний врожай.
- Якщо ясна погода на другий день Великодня — літо буде мокре, як хмарна — треба очікувати на сухе літо.
В народі з покоління в покоління передавались прислів’я, пов’язані зі святом: «Не кожен день Великдень, а хліб — не паска», «Дороге яєчко до Великодня».
Після Пасхи наступав великий світлий тиждень. І в цей період м’ясо на столі було щодня. В церкві всю седьмицю йшли богослужіння: ранкові і вечірні молитви замінювались співами пасхальних годин. Весь тиждень після літургії відбувались хресні ходи біля храму.
Веселий «поливаний» або «волочильний» понеділок
Традиції веселого «поливаного» або «волочильного» понеділка
– За Христовим Воскресінням слідував «поливаний понеділок» — так називали його в центральних регіонах, — нагадує етнографиня. – Хлопці ходили зранку по хатах, трошки обливали дівчат (подекуди робили це ще і у вівторок) — в основному це був спосіб продемонструвати свої симпатії. Тож від дівчат парубки отримували писанки в подарунок (також, щоб не бути обливаними, дівчата давали відкупного у вигляді писанок). Для хлопців важливо було визначити свій статус і зібрати якнайбільше таких знаків уваги. Писанки, в яких втілювали уявлені образи, молитви і сподівання на краще майбутнє, зберігали як оберіг. В народі існували перестороги. Наприклад, хлопці не квапилися їсти подаровані писанки (на них дівчата зображали свої знаки), щоб їх так не приворожили. Були випадки, коли яйце, отримане від нелюбої дівчини, тут же розбивали…
В західних регіонах зберігався звичай, пов’язаний з веселим «поливаним», чи «волочильним», понеділком. По суті, це було полювання за писанками, якими дівчата обдаровували хлопців. На Гуцульщині зараховувалися навіть писанки від дівчат, які не подобалися. А ще проходило веселе дійство, коли хлопці обливали тих молодиць, які добровільно не дарували писанки, а ховали їх під одежею, тож треба було обшукувати молодих жінок, щоб заволодіти призом. І ця гра визивала багато сміху і жартів.
А ще на Гуцульщині вірили, що існує десь Рахманський Великдень, який наступав через чотири тижні від «живної» (страсної) середи. Гуцули уявляли, наче в далекій Рахманії жили святі люди, які не відали, коли наступить їх Великдень, бо не мали календаря, ось і чекали знаку з землі. Після розговіння шкарлупки і крихти кидали у Черемош, тоді вони допливали до Рахманії і там дізнавалися про Великдень на землі, а залишки від яєць годували святих ще рік…
Нагадаємо, що покласти в кошик для освячення в церкві на Великдень: горілку залиште вдома, а ось хрін та сіль не забудьте.
