«Таскав мішки з піском, будував барикади»: зірка «Дільничного з ДВРЗ» та «Розтин покаже» про життя під час великої війни

Стартує премʼєра 4-серійного детективу «ДВРЗ. Повітряна тривога» (ICTV 2). Він стане фінальною частиною популярного серіалу «Дільничний з ДВРЗ». Нагадаємо, прем’єра першого сезону відбулася у лютому 2020 року, відтоді виконавці головних ролей, стали для глядачів наче справжніми мешканцями району на околиці Києва.

Фінальна частина знімалася вже під час повномасштабного вторгнення. Ті самі герої, район, але реальність вже — війна. Одну з яскравих ролей у серіалі зіграв популярний актор театру та кіно Ігор Портянко.

— Цей серіал став вже частиною життя, — розказав Ігор. — Я знаю, що, навіть, на фронті його дивляться наші воїни.

В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Ігор Портянко розказав про свій найбільший страх, вихід з депресії та спілкування з родичами з росії.

«Розмовляти ні з ким не хотілось. Ні читати, ні дивитись щось»

— Ігорю, що ви відчуваєте зараз, коли велика війна йде понад два з половиною роки?

ВІДЕО ДНЯ

— Життя продовжується, і ти просто знаходиш речі, які допомагають переживати складні часи. Насправді я цього навчився з початком повномасштабного вторгнення росії. Хоча у перші дні навіть розмовляти ні з ким не хотілось. Ні читати, ні дивитись щось. Всі ми подорослішали за цей час.

— Що допомогло вам вийти з депресії?

— Характер, оптимізм, рідні та робота. Це все разом вивело мене з того стану. Треба було постійно щось робити, допомагати близьким, нашим оборонцям. А за роботою ніколи було меланхоліти.

Ігор Портянко в ролі сантехніка Гончара у серіалі “ДВРЗ. Повітряна тривога”РЕКЛАМА

— Багато хто з акторів тоді, знаю, почали переходити до інших професій.

— Мені було легше — у мене була фінансова подушка. А стосовно професії — тоді просто не було роботи для акторів, і багатьом доводилось якось виживати. Хтось підробляв — і це цілком нормально. Ми відновили театр у квітні 2022 року. Памʼятаю, як до Харкова возили виставу, після неї підходили люди й казали, як гарно, що ви це робите. Відчувалось, що їм потрібно було виходити від напруженого стану. Людина не може перебувати в ньому весь час.

— Був страх їздити ближче до фронту?

— Знаєте, після перших місяців великої війни, які я провів у Києві, вже нічого не було страшно. Звичайно, була якась осторога, але, коли всі разом, то не так страшно. Ми бачили, що люди живуть у Харкові, попри постійні обстріли, тримаються, і вже соромно виказувати свої страхи.

Портянко в ролі експерта Зіновія (“Розтин покаже”

— Чи думали ви що росія таки зважиться на повномасштабне вторгнення?

— Ні, я зовсім в це не вірив! Це здавалося повним божевіллям. Я розумів, що якісь політичні рішення можуть статися, але щоб так… Ні. Це безумство. Ввечері напередодні повномасштабного вторгнення в театрі у мене була премʼєра — головна роль у пʼєсі «Пастка». Була повна зала глядачів. Потім банкет, після якого вся трупа поїхала додому у гарному настрої. І… я прокинувся 24-го лютого від вибухів, їх було дуже добре чутно. У мене не було жодної іншої думки, тільки: «Почалася війна».

Деякий час я ще чекав на інформацію. Потім вивіз з міста рідню, а сам залишився у Києві. Таскав мішки з піском, будував барикади. Тоді всі це робили. Памʼятаю, комендантські години, які тоді тривали днями, майже порожнє місто…

На знімальному майданчику

«Мені було соромно туди «впрягатися»

— Що стало вашим поверненням до зйомок?

— Було достатньо пропозицій, але сценарії писалися таким чином, що мені просто було соромно туди «впрягатися». Я багато кому відмовляв. Речей, які ще не зажили, на мій погляд, не треба було торкатися. До того ж сценарії були дуже слабкі. Якщо знімати про трагедію, то тільки відмінної якості, але це були сценарії про війну, написані на швидку руку. Тоді я відмовляв всім, а от знятися у рекламі зголосився — вперше за останні пʼятнадцять років. Але і мені потрібні були гроші.

— Вважаєте, зараз не на часі знімати про війну — дуже болюча тема?

— Мені здається, можна все знімати, але треба якість. Глядач розумний, і коли це якийсь лубок або гра на почуттях, це відчувається відразу. Перед тим, як подібне знімати, треба двадцять разів подумати, а не брати гроші у держави, щоб потім було соромно.

Ігор Портянко з колегами-акторами

— І все ж-таки ви повернулися до зйомок.

— Почалося з невеликих ролей, зйомок для ютубу. Потім запустився серіал «Розтин покаже», ми дуже раділи, що це відбулося, тому що наша професія запрацювала. Актори, як і всі інші втрачають професіоналізм, якщо довго не знімаються. До того ж ставало замало людей, від яких залежить кіно — операторів, художників — хтось виїжджав за кордон, змінював професію. І всі видохнули з полегшенням, коли справжнє кіно повернулося.

— «ДВРЗ. Повітряна тривога» знімався вже за часів повномасштабного вторгнення.

— Так, це були чотири серії. Знімали у тому числі й під час справжніх повітряних тривог. Ходили до укриттів, але інколи процес було дуже важко зупинити, доводилось починати відразу після звуку сирен. Звичайно, коли бухкало, переходили до бомбосховища.

Але саме такі серіали зараз на часі. Я знаю, що «Дільничного з ДВРЗ» дивляться наші воїни, навіть на «нулі», коли для цього є час. Бо на цю годину вони переносяться додому, до звичайних речей. Люди, де б не знаходились, потребують не трагедій, а комедій. Так влаштована наша душа.

— Є речі, які вже пішли з вашого життя?

— Вже не буде великої любові до тої сторони. А колись вона була. І література була, пʼєси, книжки читалися. Багато чого було побудовано на російській культурі. Але все перекреслено. Імперія ніколи до добра не доводила, як показала історія.

“Я знаю, що «Дільничного з ДВРЗ» дивляться наші воїни, навіть на «нулі», коли для цього є час. Бо на цю годину вони переносяться додому, до звичайних речей”, – каже Ігор Портянко

— У вас залишилися родичі в росії?

— У мене там багато родичів, я спілкувався з ними на початку вторгнення. Старше покоління мене не розуміло. Памʼятаю, після 2014 року, коли війна тільки почалася, їх дивувало, що ми досі граємо Чехова у театрі. Їх зомбували дуже давно, це була ціла програма. Потрібно було довести росіян до такого скотського стану, щоб вони думали, що всі такі. Їм не було куди тягнутися. А вже на початку повномасштабного вторгнення я розмовляв з молодим поколінням, людиною, яка мислить, і він все розумів.

— Ви уявляєте себе у день нашої перемоги?

— Не уявляю цей день. Просто маю надію, що автоматично знімуться всі заборони, у яких зараз ми живемо. Але поки тримаємось, бо іншого вибору немає.

Раніше зірка серіалу «Лікарка за покликанням» Іоланта Богдюн розповіла про виклики великої війни.