Захисників України, які пройшли найгарячіші точки фронту, отримали поранення та не зламалися ні тілом, ні духом, український народ нагородив почесним званням — «сталеві». Це не вигадані кіногерої, а живі люди з плоті і крові, які живуть поряд з нами. Без перебільшення, епітет «сталевий» можна використати і на адресу 41-річного військового з Дніпра Антона Кіньшина.
Чоловік став до лав ЗСУ ще в 2013 році, неодноразово був поранений, пережив навіть пряме влучання снаряду з танку (!), та кожного разу, після лікування військовий повертався до побратимів і дружини, яка служила разом з ним. Свою історію ветеран розповів «ФАКТАМ».
«Вирішив змінити стиль життя»
Антон Кіньшин з родини військових. Втім, до 2013 року він не пов'язував своє життя з армією і навіть строкову службу не проходив. У 22 роки одружився, в сім'ї народилася дитина, і чоловік вів цивільне життя, займаючись будівництвом, а потім виробництвом меблів.
ВІДЕО ДНЯ
Та у 2013 році, менше ніж за рік до початку російсько-української війни, Антон вирішив піти в ЗСУ.
– Якось потягнуло мене в армію. Прийшов до військкомату і підписав контракт. Просто вирішив змінити свій стиль життя. Та й батько був дуже радий, що я продовжив родинну військову династію, — розповідає чоловік.
РЕКЛАМА
З початком вторгнення рф підрозділ Антона був командирований на схід в район Авдіївки, де точилися бої поблизу шахти «Бутівка». Там військовий дістав своє перше поранення.
Антон Кіньшин. Десь на сході
– Я перебігав з однієї позиції на іншу. Був мінометний обстріл і під ногами сталися розриви. Поранило руку, перебило пальці. Та я одразу не зрозумів, що мені зачепило і ноги. І коли перебинтовували руку, то побачив, що нижче колін ноги повністю у крові, — пригадує ветеран.
Уламками снаряду військовому поранило ноги, перебило судини, пошкодило коліно. Чоловік пережив п'ять непростих операцій, та через рік відновлення знову повернувся до служби. Чому?
РЕКЛАМА
– Бо відчував якусь злість тоді за те, що зі мною сталося. Розумів, що треба далі воювати. Ми розуміли, що будуть провокації від ворога і наш бойовий підрозділ готувався до них ще з 2019 року, — зазначив Антон.
Читайте також: Я був вражений тим, що сталося в Бучі: військовий про польоти на дронах, поранення та другий день народження
«Земля горіла під ногами»
Вже за лічені тижні до повномасштабного вторгнення, коли на політичних ток-шоу експерти ламали списи навколо теми, чи піде росія у наступ, військовим вже все було зрозуміло.
– Наш батальйон тільки-но приїхав з ООС (Операція Об'єднаних сил — Авт.) на ротацію і відновлення. Близько місяця ми були в пункті постійної дислокації, і за два тижні до початку повномасштабного вторгнення ми почали збиратися до виїзду, — пригадує чоловік.
РЕКЛАМА
24 лютого 2022 року підрозділ Антона вже був під Харковом.
– Тільки-но ми зійшли з ешелону, завантажились на техніку, і в цей час по станції розвантаження вдарила авіація. На щастя, ми встигли звідти вже вийти, — каже ветеран.
За словами чоловіка, «велика» війна, з якою він тоді стикнувся, ні в яке порівняння не йшла з бойовими діями під час АТО і ООС.
– Обстріли були просто «безлімітні». З 2014 по 2022 рік такого не було, навіть у найгарячіші моменти війни. Авіація, артилерія… Вони тупо йшли і зносили все, на своєму шляху під нуль. Земля горіла під ногами, живого місця не лишалося, — запевнив військовий.
Відповідно, і ворог був більш підготовлений і навчений.
У цивільному житті ветерану довелося шукати нові форми мотивації
– Я перетинався і з вагнерами під Бахмутом, і з кадирівцями, під Вугледаром був якийсь спецназ, бо вони були в такій броні, що я такого ще не бачив. Так, у них є мобілізовані, які є і у нас, однак мотивація у нас і у них дуже різна. Ми вдома і захищаємось, а вони йдуть відібрати наші домівки. Тому наші мобілізовані набагато краще мотивовані, — зазначив Антон.
«Це було самогубство, та ми виконали завдання»
Чоловік брав активну участь у бойових діях до 9 березня 2022 року. Саме в цей день у Волновасі Антон отримав друге поранення і взагалі чудом залишився живий.
– Нам надійшло завдання зайняти оборону в будівлі лікарні, щоб прикривати відступ основних сил з міста. Чесно кажучи, це було скажене завдання, ми фактично добровільно пішли на самогубство, але завдання виконали. Ми зайняли оборону, відбивали штурми, давали можливість хлопцям відходити, — пригадує гарячі години боїв військовий.
Та згодом лікарню, де зі своїм підрозділом Антон тримав оборону, оточили шість танків. Навіть один танк, за словами піхотинців, це жах для будь-якого бійця, а шість таких бойових машин — безумство!
– Вони почали нас розстрілювати. П'ять танків з шести ми спалили і піхоту відсікли. А шостий танк під'їхав впритул до будівлі, засунув ствол у вікно і лупонув. Я побачив спалах і вихід зі ствола. Від вибуху я у повітрі зробив сальто разів сім, — каже співрозмовник.
З порваним обличчям, пробитою головою, травмованою грудною клітиною та зламаною ногою Антон пройшов близько 10 кілометрів полями і посадками Донбасу, щоб евакуюватися.
Читайте також: «Хлопці співали, щоб я вижив»: військовий про бої під Бахмутом, ампутацію та тріумф на «Іграх нескорених»
Та потрапивши в лікарню чоловік поставив собі за мету знову якнайшвидше повернутися на фронт. Не тільки до побратимів, але і до дружини Юлії.
– Справа в тому, що у моєму підрозділі з 2017 року зі мною служила також і дружина, і вона залишилась на передовій як бойовий медик роти. Вона весь час була зі мною на позиціях. Я їй навіть по-доброму заздрю: у мене орден «За мужність» тільки ІІІ ступеню, а у неї ІІІ і ІІ ступенів, — пояснив ветеран.
То ж Антон «дістав» медиків, які опікувалися його здоров'ям, щоб вони скоріше виписали його з лікарні.
– Я декілька днів походив з гіпсом, потім зняв його, замотав міцно ногу еластичним бинтом і поїхав назад до дружини, — пригадує військовий.
Таким чином, виживши після танкового обстрілу, через два з половиною тижні Антон вже знову був у строю. З того часу військовий дістав ще кілька поранень: під ноги прилітали касетні снаряди, розривало барабанні перетинки, контузії. Проте «сталевий» військовий відмовлявся полишати передову. Коли ж чоловікові розірвало барабанні перетинки вже вдруге, то начмед батальйону буквально витягнув Антона за грудки з фронту.
Антон потоваришував із побратимами з підрозділу “Карпатська Січ”, які на той час створювали в Ужгороді ветеранський хаб для занять спортом
«Ми маємо завершити війну»
Ветеран пройшов відновлення та реабілітацію, на МСЕК отримав третю групу інвалідності та був залишений командуванням на пункті постійної дислокації. Однак, за словами Антона, просто спокійно служити в тилу він не міг та й не хотів, то ж звільнився з ЗСУ. В цивільному житті ветерану довелося шукати нові форми мотивації.
– Коли я звільнився з армії, то пів року майже взагалі не виходив з дому. Я хотів морально відійти, видихнути від того всього. Я дуже багато втратив друзів, побратимів, і це важко, — зазначив Антон.
Допомогли ветерану такі ж самі люди, як і він — військові. Чоловік потоваришував з побратимами з підрозділу «Карпатська Січ», які на той час створювали в Ужгороді ветеранський хаб для занять спортом. До спортивної зали запросили і Антона. Чоловік прийшов, подивився, відчув атмосферу братерства, і залишився.
«Ми вирішили створити команду ветеранів», – згадує Антон
– А потім ми вирішили створити команду таких самих ветеранів. Стали їздити по реабілітаційним центрам, розповідати про свою ідею створення великої команди, щоб розвиватися морально та фізично, адже життя не закінчується на пораненнях, — підкреслив ветеран.
За словами військового, «рецепт» його морального та фізичного відновлення виявився доволі простим: спорт, друзі, родина.
І саме сімейні цінності дозволять українцям перемогти.
Читайте також: «Мені здавалося, що я роблю мало, тому пішов у військо»: історія бійця, що втратив ноги на сході, але мріє про танець з коханою
– У нас є дух. Ми знаємо, за що ми боремось: це наші родини, діти, батьки. Це наша земля! Не ми цю війну почали, але саме ми маємо її завершити, — резюмував Антон Кіньшин.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію ветерана, який дивом врятувався на сході: «Снаряди летіли, земля здіймалася вгору, кулі свистіли з усіх боків. Це було пекло».
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
