«Від бійців знаємо історії, коли лікарі пропонують пораненим воїнам приблизно таке: «Твою ушкоджену кінцівку врятувати важко, та й часу на це немає, велика черга на операції, ми всі змучені, тому давай її тобі ампутуємо, бо є відповідні медичні покази. Як годиться все оформимо, а ти отримаєш від держави 2 мільйона гривень», — розповів на презентації в Києві посібника «Дороговказ пораненого» президент міжнародного благодійного фонду «Здоров'я українського народу» Сергій Сошинський. — Дехто з поранених на таке погоджується, адже 2 мільйони — чималі гроші. Слід розуміти, що поранення — це трагедія для будь якої людини. Такий психологічний стан багатьом бійцям заважає тверезо аналізувати ситуації і приймати рішення. Тому мають бути зібрані до купи і доведені до військових ключові знання, які їм знадобляться в разі поранення. Ми зібрали все це в «Дороговказі».
ВІДЕО ДНЯ
Читайте також: «Кожен рух супроводжувався болем»: як українські бійці врятували командира з палаючого авто
«Мені зробили вже 26 операцій»
Серед понад 200 ветеранів війни, які були залучені до роботи над посібником «Дороговказ пораненого» — учасник національної програми «Врятуй кінцівку» ветеран війни Юрій Трутенко. Він і його дружина Юлія дали інтерв’ю «ФАКТАМ».
Коли почалося відкрите вторгнення Юрій Трутенко служив за контрактом. Його підрозділ знаходився на ДонбасіРЕКЛАМА
— Де і за яких обставин вас поранило? — ставлю питання Юрію.
– Це сталося рік і місяць тому під час бою біля Бахмуту, коли ми на той час 16 годин поспіль тримали оборону. Поранення мінно-вибухове. Коли побратими надали мені першу медичну допомогу, командир роти виніс мене з поля боя. Я був поранений дуже сильно — виникла загроза життю. Мені перебило сонну артерію, проте медики мене врятували. Я дуже вдячний всім, завдяки кому лишився живим.
РЕКЛАМА
— Ви тоді втратили свідомість?
— Так, я був непритомний. Маю часткову втрату пам’яті — й досі не можу пригадати не тільки, як мене поранило, але те, що було протягом десь двох днів перед цим. Коли в лікарні Мечникова (в Дніпрі) прийшов до тями, не пам’ятав геть нічого — ані матір, ані дружину, ані дітей. Але потім я всіх їх згадав.
РЕКЛАМА
— Через який приблизно час?
— Через півтора місяці.
— Першою згадали маму?
— Так. А згодом — дружину і дітей.
Коли після поранення Юрій прийшов до тями в лікарні, не міг згадати своїх рідних. Першою згадав маму, згодом — дружину Юлію (на фото) та дітей
— На той час вони вже знали, де і що з вами сталося, де знаходитеся?
— Так, знали. Через 10 днів після мого поранення їм все це повідомили. Вони в мене дуже сильні духом. Їм казали, що можу й не вижити. Проте вони вірили, що здужаю, і я вижив. Вийшло так, що я приходив до тями, але потім знову провалювався в несвідомість. І це відбувалося кілька разів. Така нестабільність тривала десь місяць.
— Коли ви згадали маму, вона знаходилася поруч з вами?
— Ні. Слід розуміти, що ми з Київської області, а я лікувався в лікарні в Дніпрі. Тож весь час бути поруч зі мною у рідних не було можливості. Просто в певний момент я згадав маму. А перед тим, коли вона приїздила, і я бачив її біля мого ліжка, не розумів, хто це.
— Вам врятували одну чи декілька кінцівок?
— Зусиллями лікарів, які залучені до програми «Врятуй кінцівку», мені зберегли поранені ліві руку і ногу. На черзі — відновлення щелепи. В мене була ушкоджена вся ліва сторона тіла, в тому числі печінка, легені, спина, кишківник, рука і нога, щелепа.
Юрій з дітьми
— Скільки хірургічних операцій вам вже зробили?
— Двадцять шість.
— Напередодні поранення у вас було передчуття, що так станеться?
— Я розумів, що можу отримати поранення, бо йшли інтенсивні бої. Коли вдавалося зв’язатися з дружиною Юлією, заспокоював її, казав, що все буде добре.
– Перед пораненням чоловік не виходив півтора тижні на зв’язок, — розповіла «ФАКТАМ» дружина Юрія Юлія. — Ясна річ, у мене була сильна тривога на душі, а також бажання побачити Юрія. Я завжди молилась за нього, просила Бога вберегти. Як тільки нам повідомили, що чоловік поранений, знаходиться в лікарні Мечникова в Дніпрі, я негайно туди поїхала. Юра лежав в реанімації. Хоча лікарі прямо казали, що він може й не виживити, я вірила, що буде жити. В мене було відчуття: якщо буду поруч з чоловіком, все врешті буде добре.
Читайте також: «Куля влучила під праве око та застрягла в потилиці»: боєць, який дивом вижив після надважкого поранення, став інструктором для новобранців
— Пригадуєте, як він в реанімації вперше відкрив очі?
— Юра від початку їх відкривав, але ж попервах нікого не пізнавав.
— Юрій пішов на війну по призиву?
– Ні, коли почалося відкрите вторгнення він служив в ЗСУ по контракту. Їх підрозділ знаходився тоді на Донбасі. Вранці 24 лютого я подзвонила Юрі, сказала, що почалася велика війна. А він мені каже: «Поки що нема чого переживати — у нас тихо». А потім і в них почалося. На превеликий жаль, з тих хлопців, які в ті перші дні були поруч з ним, на сьогодні в живих лишилися лише декілька.
Читайте також: «Понад рік тому Віктор зник безвісти разом з двома побратимами під Бахмутом»: дружина захисника отримала інформацію, що її чоловік дивом вижив
— Як ваш чоловік став учасником програми «Врятуй кінцівку»?
— Коли він знаходився в лікарні, волонтери його запросили взяти участь в цій програмі. Вважаю, що це стало для нас спасінням — адже залучені до програми фахівці роблять все можливе щоб врятувати кінцівки пораненим бійцям. Коли Юра лежав в лікарні Мечникова, йому на поранені руку і ногу поставили апарати Єлізарова. Але ці кінцівки не працювали. Тоді волонтери програми «Врятуй кінцівку» знайшли в Києві лікарів, які змогли допомогти.
— Зараз Юрій відновлюється вдома?
— Так, вдома. Але ми чекаємо операції на щелепі у Львові. А також — продовження реабілітації.
«Держава не стимулює лікарів зберігати пораненим бійцям кінцівки, зате платить протезним майстерням від 240 тисяч до 640 тисяч гривень за кожний протез»
«До участі в створеній нами національної програми „Врятуй кінцівку“ ми залучили 150 провідних лікарів-травматологів України, і нам вже вдалося допомогти понад 1200 бійцям, які зіткнулися з загрозою ампутацій, — сказав на презентації „Дороговказу пораненого“ Сергій Сошинський. — Ми збираємо кошти на порятунок кінцівок серед приватних осіб та бізнес-структур. Закликаємо всіх допомагати нам. Наше гасло: „Не ампутуй — врятуй“. Слід розуміти, що порятунок кінцівки як мінімум в 5 разів дешевший за витрати, пов’язані з ампутацією та подальшим протезуванням. Але держава, на жаль, не стимулює лікарів зберігати пораненим бійцям кінцівки, зате платить протезним майстерням від 240 тисяч до 640 тисяч гривень за кожний протез».
Сергій Сошинський: «В рамках нашої програми „Врятуй кінцівку“ збережено від ампутації кінцівки понад 1200 поранених воїнів»
Сергій Сошинський розповів, що ця ситуація створила ґрунт для нехороших чуток, які, за його словами, циркулюють — про хабарництво. На нашу думку, такі чутки м’яко кажучи, дивні з огляду на самовіддану працю тисяч медиків, які щодня рятують поранених воїнів, в тому числі від ампутацій кінцівок.
– Ще слід обов’язково сказати про турнікети (застосовуються для тимчасової зупинки кровотечі — Авт.), — зазначив Сергій. — Якщо ви запитаєте досвідченого лікаря-травматолога про те, чи турнікети рятують від ампутації чи навпаки призводять до неї, він скаже, що якщо евакуація швидка, то турнікет рятує кінцівки. Якщо — тривала за часом, то навпаки призводить до ампутації або навіть смерті пораненого бійця.
— Вдається врятувати руки і ноги всім пораненим, яких включаєте в національну програму «Врятуй кінцівку»?
«Участь в програмі „Врятуй кінцівку“ — це мій вклад в Перемогу», — завідувач відділу Інституту травматології та ортопедії НАМН України професор Андрій Лябах
– На жаль, декільком з них не вдалося врятувати кінцівки. Чому? Іноді в програму потрапляють поранені, у яких ушкоджена кінцівка зовні виглядає більш-менш прийнятно, бо над нею працювали чудові пластичні хірурги. Вони постаралися, щоб ушкоджені рука або нога виглядали доволі добре. Але виявлялося, що фактично нічого було не зроблено з точки зору ортопедії. Пацієнта виписали зі словами: ми тобі зберегли кінцівку, тепер ортопеди-травматологи мають зробити, щоб вона працювала. Ортопеди починають аналізувати, як до них лікували пацієнта, і доходять висновку, що слід було одночасно усувати і ортопедичні проблеми, і робити пластичну хірургію. Час втрачено, повернути кінцівці рухливість вже неможливо.
У пацієнта починається істерика — його запевняли, що все добре, а ортопеди тепер кажуть, що, скажімо, рука не буде діючою, її слід ампутувати. Ми проводимо по складних випадкам консиліуми. В деяких з них беруть участь до 60 українських і зарубіжних лікарів. Але, на жаль, не завжди вдається зарадити декому з важких пацієнтів. Ще однією причиною ампутацій може стати сильна інфекція, яку не вдається зупинити. На жаль, маємо констатувати, що в українських лікарнях зараз справжня пандемія інфекцій.
Читайте також: «За два роки війни ми всі частково померли», — Андрій Любка
Сергій Сошинський навів таку статистику: приблизно 74% від загальної кількості поранень на фронті — це ураження кінцівок. Зараз в госпіталях та лікарнях України ампутують майже 15% поранених на війні кінцівок. Це багато. Адже середній показник в інших війнах, які сталися за останні 60 років — 8−10%.
Раніше «ФАКТИ» писали про унікальну розробку франко-української команди, яка дозволить в 2 рази зменшити смертність важкопоранених під час евакуації з поля бою.
На фото у заголовку Юрій і Юлія Трутенко під час лікування. Фото автора
Фото надано родиною Трутенків
