У 1960-х роках, прикуті до екрана чорно-білого телевізора, часом єдиного в усьому під'їзді, городяни із захопленням спостерігали за виступом перших в історії СРСР олімпійських чемпіонів з парного фігурного катання Людмили Бєлоусової та Олега Протопопова, на деякий час забувши про бідність та одноманітність радянського життя.
Вони любили пару і чекали їхнього від'їзду. І раптом, у вересні 1979 року, моя мама принесла жахливу новину. Нібито по радіо повідомили, що фігуристи втекли на Захід і загинули в автокатастрофі. Однак мій батько, який ночами слухав «ворожі радіоголоси» в нашій тісній криворізькій «хрущовці», заспокоїв її: «Вони живі, вони живі! Вони попросили політичного притулку у Швейцарії».
Втеча ковзанярів, які були символом радянської епохи, настільки приголомшила всіх, що скульптор Ернст Невідомий порівняв її з ефектом «втечі» з ВДНГ грандіозної скульптури «Робітник і колгоспник», яка уособлювала ідеали соціалізму.
«Члени трупи були дуже розгнівані на втікачів»
Вважається, що чемпіони зникли 24 вересня 1979 року під час гастролей Ленінградського льодового балету у Швейцарії. Однак, як стверджує Санкт-Петербурзький льодовий балет у листуванні, «це була приватна поїздка».
ВІДЕО ДНЯ
— Дійсно, Ленінградський льодовий балет готувався до гастролей Європою, — згадував чемпіон світу, срібний призер Олімпіади 1980 року в парному катанні Сергій Шахрай , який зараз живе в Австралії. — Артисти вже сиділи на валізах, багато хто з них позичав гроші на майбутні гастролі, купував дорогі речі, навіть машини. Всі були впевнені, що легко окуплять ці гроші на гастролях. А напередодні гастролей Бєлоусову та Протопопова запросили до швейцарського міста на разовий виступ. І вони погодилися — і не повернулися. Після цього гастролі Ленінградського льодового балету скасували, і йому заборонили виїжджати на пару років. Члени трупи були дуже розгнівані на втікачів…
Подружжя, яке проживало в Ленінграді, готувалося до втечі в повній таємниці. Вони вирішили взяти з собою лише швейну машинку для пошиття сценічних костюмів, відеомагнітофон та колекцію відеокасет із записами своїх виступів. Вони відвідали сестру Людмили Бєлоусової Раїсу в Москві та таємно від неї запхали за шафу валізу з сімейними фотографіями та ключами від елітної квартири Протопопових у Ленінграді. Людмила планувала після втечі зателефонувати сестрі з Цюриха, сказати їй, де валіза з ключами, і попросити її поїхати до Ленінграда, щоб спробувати врятувати хоча б деякі речі, які вони залишили до приходу КДБ…
РЕКЛАМА
У Швейцарії їм допомогли втекти друзі, біженці з соціалістичної Чехословаччини, які жили в передмісті Цюриха. Вони викликали поліцію, заявивши, що відомі радянські спортсмени хочуть попросити політичного притулку.
Сказати, що демарш чергової радянської знаменитості спричинив скандал, це майже нічого не сказати. У 1961 році з СРСР втік соліст Ленінградського Кіровського балету Рудольф Нурієв, у 1973 році – кіноактор Олег Відов, у 1974 році – інший танцюрист Ленінградського балету Михайло Баришніков, у 1976 році – гросмейстер Віктор Корчний. І ось знову ми, та ще й не хто завгодно, а дворазові олімпійські чемпіони! І це напередодні Московської Олімпіади 1980 року, якій надавали величезного політичного значення!
Влада не знала, що сказати народу. Ймовірно, тому вона поспішно оголосила по радіо версію про загибель ковзанярів в автокатастрофі. Найімовірніше, незабаром швейцарська поліція дійсно знайшла б десь у гірській ущелині розбиту машину з понівеченими тілами «зрадників батьківщини»: радянські спецслужби знали свою справу. Але швейцарці надійно сховали втікачів у невеликому гірському готелі, попередивши їх не відходити далеко від будинку. Пізніше вони навіть дали їм можливість зателефонувати родичам у СРСР, яким подружжя не повідомило про свої плани втечі.
РЕКЛАМА
Сестра Людмили Раїси, яка працювала в Москві на секретному заводі, повідомила, що її допитували в першому відділі, а її чоловікові, головному інженеру відділу механізації Держбанку СРСР, одразу ж урізали зарплату вдвічі.
«Напишіть заяву до влади про відмову від родинних зв’язків», – запропонувала Людмила.
«Ось воно знову! Я навіть не подумаю про це!» — вибухнула Раїса.
Також допитували матір Олега, Агнію Володимирівну, яка проживала в Ленінграді.
РЕКЛАМА
«Мамо, я тут у безпеці, і я не зміню свого рішення», – сказав син по телефону.
«І постарайся не приходити якомога довше», – лише сказала мати…
Останній камінь з нирки випав за кілька хвилин до початку вистави.
Олег Протопопов, який служив на Балтійському флоті та випадково перебував у відпустці в Москві, та Люда Бєлоусова, студентка Московського інституту залізничного транспорту, познайомилися в 1954 році на московському ковзанці. Обидва почали навчатися фігурному катанню у граничному віці для початківців — після 15 років. Обидва виявилися талановитими, і коли їм того дня спало на думку покататися на ковзанах разом, вони зрозуміли, що кращих партнерів у них ще ніколи не було.
Людмила переїхала до Ленінграда тренуватися з Олегом, який після армії жив з матір'ю в комунальній квартирі. А в 1957 році, після трьох років спільного катання на ковзанах, вони одружилися та оселилися в окремій 9-метровій кімнаті в комунальній квартирі з клопами.
Тренер не любив Бєлоусову та Протопопову, вважаючи їх занадто стриманими та неспортивними, наводячи як приклад пару Станіслава та Ніни Жук, які практикували акробатичний стиль катання: ризиковані стрибки, обертання та опори. Він також постійно повторював: «Партнер повинен бути тінню партнера». Це був принцип парного «тіньового» катання, коли роль партнера знеособлювалася, тим самим знижуючи загальний рівень пари.
У той час більшість фігуристів і тренерів спочатку вигадували механічні складнощі, вигадували заплутані та звивистий рух, а потім клали їх на музику. Спортсменів навчали кататися поруч із музикою, навколо музики, під музику, але не в самій музиці.
«А що, якби зробити навпаки?» — подумали фігуристи, вирішивши створити щось незвичне, чого ще не існувало на льоду. І в цьому їм дуже допомогла мама Олега, колишня балерина Агнія Груздєва-Гротт. (Батько Олега покинув їх, коли йому був рік.) Вона пояснила їм принципи балетної хореографії та мізансцени, і вони зрозуміли, скільки у них невикористаних можливостей. Потрібно було виходити зі змісту музики, який підказував загальну картину дій, елементів та жестів.
Для свого першого номера вони взяли «Місячну сонату» Бетховена, але, випадково поклавши платівку на зворотний бік із «Любовними мріями» Ліста, зрозуміли: це та сама мелодія! Під час репетиції пара відчула, що їм бракує перспективи. На той час у них не було тренера. Але на подіумі сидів Саша Смирнов, гімнаст, який працював наповнювачем ковзанки. Він також виявився джазовим музикантом – вечорами грав на трубі в ресторані.
«Ну, як тобі сподобався танець?» — спитав його Олег.
А Сашко давав такий аналіз, якого вони ще від жодного тренера не чули! Він помічав найменші розбіжності в рухах музики, найменшу розсинхронізацію… Вони намагалися потрапити на репетиції під час його зміни. І нарешті, наприкінці 1959 року на показових виступах Ленінградської федерації фігурного катання вперше виконали свої «Мрії про кохання».
Успіх був приголомшливим: публіка ще ніколи не бачила такого єднання музики та танців на льоду, такої пластики та артистизму! З цим номером пару включили до складу олімпійської збірної СРСР на зимових Іграх 1960 року в Скво-Веллі (США). І хоча фігуристи посіли там лише 9-е місце, вони вже знали, що робити далі.
Світова музична скарбниця була сповнена балетної музики, яку ніхто ніколи не виконував на льоду. Подружжя задало тренд танцювати під мелодії великих композиторів, принципово не використовуючи музику, під яку вже каталися інші. Навпаки, вони брали твори композиторів, яких фігуристи вважали абсолютно нудними та нетанцювальними, таких як Ліст і Рахманінов, і розкривали їхню красу у своєму танці.
Окрім вибору нетривіальної музики, вони винайшли нові фігури та елементи фігурного катання: «монетку», «стрілку компаса», подвійне синхронне «сальто», «космічну спіраль» (судді назвали її «спіраллю Протопопова»). Але вище другого місця піднятися не змогли. І раптом колишній багаторазовий чемпіон СРСР Ігор Москвін запропонував їм стати їхнім тренером. І вже на зимових Олімпійських іграх 1964 року в Інсбруку, змагаючись із найсильнішою німецькою парою Маріки Кіліус та Ганса-Юргена Боймлера, вони взяли своє перше золото, випередивши своїх конкурентів лише на 0,8 бала.
Подвійна ластівка – перша фігура, з якої народився дует Людмили та Олега, 1954 рік. Фото з особистого архіву фігуристів
Тодес — одна з найскладніших і найнебезпечніших фігур у виконанні Бєлоусової та Протопопового.
Потім на чемпіонатах світу в Колорадо-Спрінгс (1965), Давосі (1966), Відні (1968), Женеві (1968), Москві (1965), Братиславі (1966), Любляні (1967) та Вестеросі (1968) спортсмени виграли лише золото. А коли на наступній Олімпіаді, в 1968 році, в Греноблі, Олег почав страждати від ниркової коліки, він зробив усе, щоб не брати участі в перегонах. Стиснувши зуби, він відмовився від операції та почав «виганяти» камені з нирок народними методами: годинами сидів у парній та випивав до 15 літрів води на день.
Останній камінь випав за кілька хвилин до початку виступу. Він витягнув свою другу олімпійську золоту медаль разом з дружиною, відчуваючи нестерпний біль…
«До речі, товаришу Протопопов, чому ви досі не в партії?»
Журналісти часто називають головною причиною втечі Бєлоусової та Протопопова образу на адресу Держконцерту СРСР, який забрав майже всі гроші з їхнього 10-тисячного гонорару за виступ у складі Ленінградського балету на льоду в Нью-Йорку, залишивши їм жалюгідні 53 долари на двох. Але радянські артисти, яких відправляли «на експорт», звикли здавати всю зароблену тверду валюту до каси Держконцерту та отримувати звідти свою стандартну зарплату. Причиною, найімовірніше, була Олімпіада 1972 року в Саппоро, Японія, куди Олег і Людмила не потрапили.
Окрім них, до виступу в Японії готувалися ще дві пари: Ірина Родніна – Олексій Уланов та Людмила Смирнова – Андрій Сурайкін. Радянська команда мала шанс зайняти всі місця на олімпійському п'єдесталі, а Бєлоусова та Протопопов – стати першою парою у світі, яка виграла золоті медалі на трьох Олімпіадах поспіль.
Але тут втрутилася велика політика. Потрібно було зміцнювати дружбу між країнами Варшавського договору, і, як сказав Олег, Держспортсмен пообіцяв залишити бронзову медаль на п'єдесталі для пари фігуристів з НДР. Але не безкоштовно, а в обмін на підтримку німецького олімпійського судді, нашого Сергія Четверухіна, в одиночних змаганнях, де позиції СРСР були слабшими.
Одна з трьох радянських пар фігуристів виявилася зайвою. На думку багатьох спортивних діячів, це мали бути Бєлоусова та Протопопов, які давно перейшли пенсійний вік. Їхні програми застаріли, стиль був недостатньо динамічним, і вони почали програвати молодим конкурентам. Подружжя палко протестувало проти свого виключення зі складу команди, стверджуючи, що їм гарантовано посідають одне з перших місць.
Але потім якась «добра душа» почала поширювати в Держкомспорті чутки, що якщо вони виграють третє олімпійське золото, то точно «там» залишаться. Коли Олег почав палко заперечувати ці підозри, його запитали: «До речі, товаришу Протопопов. Чому ви досі не в партії?» Фігурист непереконливо намагався довести, що це зовсім не потрібно для спорту, але їхня доля вже була вирішена.
Зазнавши величезного удару по самооцінці, вони покинули спорт і влаштувалися на роботу в Ленінградський льодовий балет. Вони їздили на закордонні гастролі та виступали по всьому Союзу. Хоча їхні імена не виділялися на афішах більшим шрифтом серед інших, публіка йшла переважно на «Білоусову та Протопопова». Однак, за словами Людмили, у виставі, де ними постійно «командували та тикали», вони почувалися пригніченими та некомфортно.
Крім того, керівництво постійно намагалося відправити їх на заслужену відпустку: Людмилі вже було 43, а Олегу – 47, попри те, що в СРСР артисти балету йшли на пенсію у 38 років, після чого ставали «незнімними». Зрозумівши, що в Союзі їх не чекає нічого доброго, пара справді вирішила втекти, щоб продовжити танцювати. Вони вірили, що за кордоном їх оцінять більше.
«У СРСР з нами могли зробити що завгодно»
В інтерв'ю західнонімецькому журналу «Штерн», який запропонував їм нечуваний гонорар у 100 000 німецьких марок, Бєлоусова та Протопопов уникали провокаційних питань про політику. Вони не вважали себе дисидентами, лише спортсменами, яким створили нестерпні умови. Їх можна було зрозуміти: їхні родичі все ще жили в Союзі. Правда, пізніше чемпіони були більш відвертими: «У СРСР з нами могли робити все, що завгодно. До речі, бронзовий призер чемпіонату світу Олександр Гаврилов у парі з Тетяною Жук потрапив до психіатричної лікарні за «свободу слова», після чого назавжди покинув фігурне катання. Ми не хотіли повторити його долю».
Життя налагоджувалося. Вони заробляли на гастролях у Сполучених Штатах, орендували скромну трикімнатну квартиру в невеликій швейцарській комуні на гірськолижному курорті Гріндельвальд в Альпах, де був спортивний центр з цілорічним ковзанкою. Вхідний квиток на ковзанку коштував 6 франків, але власник центру дозволив Олегу та Людмилі приходити безкоштовно. Їм навіть виділили окрему зону для тренувань під час масового катання на ковзанах. А головне, там, серед гір та льодовиків, вони почувалися у відносній безпеці від радянських спецслужб.
Спортивний центр у Гріндельвальді, Швейцарія. Фото: вебсайт Гріндельвальда
У цьому будинку в Гріндельвальді, на першому поверсі, багато років жили Бєлоусова та Протопопов. Кадр з фільму «Життя в трьох поворотах»
Вони інвестували всі свої гонорари — понад мільйон швейцарських франків — у професійне телевізійне обладнання, щоб продовжити свою пристрасть до відеозйомки, яку розпочали ще в Радянському Союзі. Вони знімали свої та чужі виступи, щоб проаналізувати власні та чужі помилки та відкриття.
Олег Протопопов демонструє майстерність оператора. Кадр з фільму «Життя в трьох поворотах»
Подружжя подорожувало, відвідувало різні міжнародні заходи, де радянські спортивні делегації боялися навіть подивитися в їхній бік, та охоче спілкувалося з колишніми радянськими громадянами, такими як Мстислав Ростропович та Галина Вишневська. Вони навіть дружили з гросмейстером Віктором Корчним, який також оселився у Швейцарії.
Але життя за кордоном, всупереч їхнім очікуванням, виявилося не таким вже й солодким. Так, їх охоче запрошували на льодові шоу, але до участі в міжнародних змаганнях не допускали без швейцарського громадянства, яке політичні біженці могли отримати лише після 10 років проживання в країні. У їхньому випадку цей термін затягнувся ще на 7 років. З цієї ж причини Олег Протопопов не зміг поїхати до Ленінграда на похорон матері в 1991 році. Тоді він би втратив право отримати швейцарське громадянство.
Протопопови в Гріндельвальді, початок 1990-х. Фото: особистий архів фігуристів
Отримавши його лише у 1995 році, їм вдалося виступити на відкритті чемпіонату Європи в Софії. Вони мріяли взяти участь в Олімпійських іграх 1998 року в Нагано, але Швейцарська федерація фігурного катання не підтримала цю авантюру: спортсменам було за 60.
Подружжя писало автобіографічну книгу. Їм вдалося видати одну під назвою «Золоті ковзани з діамантами» ще в СРСР, у 1972 році, після того, як їх не пустили на Олімпіаду в Саппоро. Однак, після того, як редактор поставив умову «згладити всі гострі кути», виявилося, що Олег і Людмила взагалі відмовилися визнавати її своєю книгою. Тепер вони хотіли видати чесну книгу без будь-якої цензури. Але чи читали б вони її в радянській країні, яка зробила все, щоб стерти їхні імена звідусіль? У країні, яка позбавила їх усіх нагород і звань, стерла їх з усіх енциклопедій і переслідувала в ЗМІ, називаючи «зрадниками батьківщини», «ренегатами», «ворогами народу» та «жадібними споживачами»?
І раптом, з початком 2000-х, все змінилося. У липні 2002 року голова Державного комітету спорту Російської Федерації В'ячеслав Фетисов привітав Протопопова з 70-річчям і запросив його відвідати батьківщину наступного року. Той прийняв запрошення: дуже хотів вклонитися праху матері.
Але коли в лютому 2003 року Олег і Людмила полетіли до Москви, щоб потягом доїхати до рідного Санкт-Петербурга, їм несподівано влаштували помпезну зустріч із Путіним у столиці: телебачення, журналісти, спільне фото з президентом, яке було опубліковано в журналі «Батьківщина». Мабуть, готуючись до свого другого обрання, Путін хотів зіграти на ностальгії виборців в опитуваннях і намагався здатися настільки успішним лібералом і «відновлювачем» радянських земель, що навіть відомі «перебіжчики», олімпійські чемпіони, хочуть повернутися до Росії.
Однак цей пропагандистський трюк з тріском провалився. Невідомо, які привабливі пропозиції були зроблені зіркам, але наприкінці візиту Людмила Бєлоусова, ніби продовжуючи якусь розмову, заявила на камеру: «Ця країна (Швейцарія. — Авт. ) врятувала нас у скрутному становищі. А ми моногамні! Ми не можемо їй зрадити».
Востаннє вони виступали разом в Америці. Їй було 80, йому 83.
Коли я опинився в гостях у друзів, які живуть неподалік від Гріндельвальда, де провели свої останні роки зірки радянського спорту, я подумав, що швейцарці неодмінно зроблять цей факт родзинкою свого села. Але, не знайшовши жодної згадки про Бєлоусову та Протопопова на сайті Гріндельвальда, я задумався: чи щасливі вони в цій швейцарській глушині, де від них не залишилося й сліду? Мирні, вільні, сити, безпечні — так. Але чи щасливі вони?
Останній публічний виступ подружжя Бєлоусової та Протопопова у вересні 2015 року в США на «Вечорі з чемпіонами»
Великого статку вони не нажили: швейцарська пенсія у 300 євро кожному не могла покрити оренду їхньої квартири в Гріндельвальді – вона коштувала 1400 франків на місяць. Решту доводилося брати із заощаджень, зароблених у перші роки еміграції. І навіть вони значно зменшилися після недбалого придбання телевізійної апаратури, яка у 2000-х перетворилася на музейний експонат. Але вони не скаржилися. Важка повоєнна молодість навчила їх обходитися малим… Особливої кар'єри вони тут не зробили. Але танцювати могли скільки завгодно, вражаючи односельців своїм фанатизмом і стійкістю: навіть коли подружжю виповнилося 80, їхні самотні, зворушливі фігури цілими днями кружляли навколо місцевої ковзанки.
Чим старшими вони ставали, тим рідше їм пропонували вигідні контракти. Однак вони не втрачали найменшої можливості виступити, навіть безкоштовно, навіть якщо глядачами були пацієнти будинку для людей похилого віку. Востаннє Бєлоусова та Протопопов танцювали разом у вересні 2015 року в США, на «Вечорі з чемпіонами». Їй було майже 80, йому – 83.
Людмила довго боролася з раком, і 26 вересня 2017 року, у віці 81 року, вона померла. Чоловік кремував тіло коханої та зберігав урну з прахом у своїй спальні. Після смерті дружини Олег Олексійович вийшов на лід із сольним номером в американському шоу «Вечір з чемпіонами». На той час йому було 86 років.
Він жив один. Дітей у подружжя не було, про що вони не турбувалися, вважаючи, що інакше не зможуть повністю присвятити себе улюбленій справі та виїхати з Радянського Союзу.
Взимку 2022 року Олег послизнувся біля входу до свого будинку та зламав стегно. На додачу до всього, орендодавець попередив орендаря, що планує капітальний ремонт будинку у 2023 році, та зажадав виїхати з усіма своїми речами. Відомий «перебіжчик» може опинитися без даху над головою, про що з деяким зловісним гумором писали багато російських видань. Зрештою, житло для старого знайшли в сусідньому Інтерлакені. А 31 жовтня 2023 року, у віці 92 років, Олег Олексійович помер.
Він залишив наказ кремувати його, перевезти до Росії разом з прахом дружини та поховати на Волковому кладовищі, поруч із могилами матері та вітчима. Префектура Гріндельвальда подбала про виконання його заповіту.
Прах Бєлоусової та Протопопова привезла додому племінниця Людмили. Церемонія поховання на Волковському кладовищі в Санкт-Петербурзі була запланована на 11 вересня 2024 року. І раптом, того ж дня, Федерація фігурного катання Росії запланувала семінар у підмосковному Новогорську, зібравши відомих спортивних діячів та спортсменів, тим самим запобігши можливості попрощатися з легендарною радянською парою.
Це був черговий мерзенний вчинок «батьківщини-потворної». Здається, вона так і не пробачила «зрадникам», демонструючи, що з «тих» часів нічого не змінилося.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про легендарного радянського фігуриста Олександра Горшкова, який виступав у парі з Людмилою Пахомовою.
