«Перед загибеллю батько врятував дев’ятьох побратимів»: історію добровольця розповіла його дочка

З початку повномасштабної війни доброволець Павло Цепух долучився до Збройних Сил України і служив у складі 5 ОШКБ. 8 травня 2023 року, під час обстрілу з ПТРК в районі населеного пункту Іванівське, Донецької області, де точаться важкі бої, він отримав мінно-вибухову травму, обпік обличчя та обох ніг. За проявлену мужність та героїзм тоді він був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного «За збережене життя». Відважний захисник загинув 17 листопада 2023 року в населеному пункті Іванівське Донецької області внаслідок вибухової травми під час військових дій. Перед ударом ворога Павло евакуював 9 побратимів…

ВІДЕО ДНЯ

«У останню ніч — 17 листопада — мав йти молодий хлопець, але батько був більш досвідченим і вирішив піти замість нього»

– Тато — це мій герой, я вдячна йому за збережені життя, що боровся до останнього. Він завжди приймав мене з усіма недоліками, завжди любив мене і балував як міг. Його ніжне «доцік» назавжди закарбувалось в моїй голові, — розповіла «ФАКТАМ» 20-річна дочка воїна Софія Цепух. — Батько народився у Харкові у звичайній родині. Мав старшу сестру, з якою вони були нерозлучні й певно що ніколи не посварились. Він ніколи не мав проблем з друзями, в нього завжди їх було досить багато. І сьогодні чимало з його знайомих продовжують розповідати, як він їм допомагав і підтримував. Будь-хто міг зателефонувати йому з проблемою о третій годині ночі, і він обов'язково мчався до них… Після школи тато навчався у професійно-технічному училищі. Отримав диплом з відзнакою й освоїв професію з виробництва взуття. Він вмів робити взуття сам і дуже добре розумівся в ньому. Далі була строкова служба.

— Як познайомились ваші батьки і яким запам’ятався тато?

– Мама тільки переїхала до Харкова, щоб навчатися в університеті, про який завжди мріяла. Й так вони познайомились. Невдовзі одружились… Тато дуже радів, що в нього народилась я — донька. Ніколи не сумнівалася у його любові до мене. Усі мої забаганки виконував саме тато. Як би це погано не звучало, але я б була щасливішою, якщо б він не був таким героєм.

1

Павло Цепух з донькоюРЕКЛАМА

Більше половини життя ми з батьками прожили в Києві, куди переїхали з Харкова. Спочатку тато працював будівельником. Але останні років шість-сім зі своїм другом він виготовляв меблі для торгівельних центрів, приватних будинків та і взагалі під замовлення. Вдома у нас також майже все зроблене татом — шафи, столи. Він взагалі був досить хазяйновитий, багато чого вмів робити власноруч. Навіть прибирався краще, ніж мама (усміхається — Авт.). Ще в нього було дуже гарне почуття гумору. Мабуть, тому до нього так тягнулися люди.

Тато завжди був на позитиві, навіть коли були дуже жорстокі бої. На жаль, через війну він втратив також і багато друзів, з якими познайомився на передовій, за кожним плакав. І привозив іноді якісь незначні їхні речі до нас додому у Київ, щоб залишити про них пам’ять… Також він був великим любителем автомобілів, у нього їх було багато. Йому подобались поїздки, і тому, коли ми відпочивали в інших містах, ми часто вирушали туди на нашій машині.

РЕКЛАМА

Читайте також: Вдома на нього чекали троє дітей: на Харківщині обірвалось життя відважного бійця «Берези»

— Як Павло Цепух опинився на війні і що відомо про його останній бій?

– Тато був завжди патріотом, й коли країна опинилась в біді, по іншому не міг. «Хто, як не я» — повторював він. З початку повномасштабної війни 6 квітня 2022 року він став добровольцем і долучився до Збройних Сил України, служачи у складі 5-ої ОШКБ.

РЕКЛАМА

Влітку 2023 року ми й востаннє бачились. Досі в голові те саме 7 серпня…

«У ту ніч загинув лише він, хоча могли б усі. І це слова людей, які були з ним поруч»

Тоді ми поверталися з Буковелю, це був найкращий відпочинок для нас з мамою і татом. Його відпустили всього на тиждень, і ці дні були найкращими в нашому житті — і його, і моєму, і маминому. Тато вперше побачив гори, які ж вони були красиві. Після пережитого на передовій він у Карпатах постійно повторював, що опинився наче в раю. Звісно, після цього ми ще тримали зв'язок у телефонному режимі, але точну дату не скажу, лише те, що це було напередодні його загибелі.

Я знаю, що його відзначили медаллю за врятовані життя. І це справді так, він врятував дуже багато життів, і за всі свої виїзди він не привіз жодного загиблого. У його останню ніч — 17 листопада — вийшло так, що він обманув маму і сказав, що цієї ночі нікуди не виїжджає. І це мало б так і бути. Замість нього повинен був їхати молодий хлопець, але оскільки батько був більш досвідченим, він вирішив поїхати за нього. Це було його рішення.

Читайте також: На війну пішов добровольцем: щемлива історія про захисника з Прикарпаття

Ні для кого з його товаришів не секрет, що батько їздив на танку, як на своєму автомобілі, ну дуже добре. Тоді були сильні бої, і він зумів завдяки своїй майстерності ухилитися від двох ракет. Коли ж мала прилетіти третя ракета, батько зумів евакуювати 9 побратимів. Після чого свій танк вивернув так, що весь удар прийшовся на нього, зумівши зберегти життя інших. Тато отримав вибухову травму. У ту ніч загинув лише він, хоча могли б усі. І це слова людей, які були з ним поруч.

Я знаю, що є ще багато нагород, але ми поки що їх не отримали, тому про них сказати не можу. Поховали ми тата в Києві на Алеї Слави. Величні вчинки та сміливість — це про нього. Саме тому я ініціювала петицію, аби батько посмертно отримав звання Героя України. Дуже прошу українців підтримати її. Його внесок у незалежність країни та нашу майбутню перемогу заслуговує на повагу та визнання.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли про загибель на Донеччині українського бійця-добровольця.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *