Журналіст і військовий Павло Казарін, який поділився своїми думками про те, що може бути головним доказом перемоги України, пише про проблеми мобілізації. Він зазначає, що українській армії не вистачає людей. А держава навіть не може прийняти рішення про повноцінну мобілізацію. Влада не хоче помічати, що мобілізація – це реакція на небажання людей приходити на заклик.
«Влітку 1966 року міністр оборони США Роберт Макнамара знизив вимоги до призовників армії США.
Роком раніше Сполучені Штати почали збільшувати свою присутність у В'єтнамі. Армія зіткнулася з нестачею солдатів, а Міністерство оборони знизило вимоги до інтелектуальної та фізичної кваліфікації майбутніх військовослужбовців. Це дозволило Пентагону мобілізувати додатково 350 000 осіб протягом наступних чотирьох років, пишуть військові.
ВІДЕО ДНЯ
Більшість із них мали IQ нижче 85. Це були люди з бідних сімей, більшість з яких кинули школу. Багатьох із них довелося навчити просто читати під час базової військової підготовки. Офіційно Пентагон стверджував, що ця програма стане соціальним ліфтом для людей з нижчих класів і дозволить їм інтегруватися в суспільство після армії. Але насправді все виявилося зовсім інакше.
Нові курсанти не лише вимагали більше уваги під час навчання. Сама їхня присутність знижувала ефективність навчального взводу. Більшість із них не могли опанувати технічну спеціальність чи стати капралом. Вони частіше гинули, частіше отримували поранення та частіше нападали на своїх командирів. За статистикою, ці призовники вдвічі частіше потрапляли під військово-польовий трибунал. Проект був закритий на початку 1970-х років, і в американській історії він залишився відомим як «ідіоти Макнамари».
РЕКЛАМА
Ми знаємо це явище з фільму «Форрест Гамп». Головний герой потрапляє до В'єтнаму в 1966 році, коли Міністр оборони США відкрив йому та іншим подібним до нього шлях до армії.
Ідея відправлення до В'єтнаму неосвічених та погано навчених представників нижчих соціальних класів була продиктована виборами. Якби армія США не знизила інтелектуальні вимоги до призовників, їй довелося б примусово мобілізувати американських студентів коледжів. У 1968 році країна стояла перед виборами, і президент США Ліндон Джонсон не хотів псувати стосунки своєї партії із середнім класом країни. Однак це все одно йому не допомогло – і 20 січня 1969 року республіканець Річард Ніксон був приведений до присяги президентом.
Ми згадали цю історію дорогою назад з навчального центру. Ми поїхали туди з командиром взводу, щоб відібрати курсантів для нашої роти. З 80 новобранців нам вдалося відібрати п'ятьох. Переважна більшість решти нагадують жертв експерименту, який армія США провела 60 років тому. Це як вода, що потрапляє в трюм армійського корабля – якщо її забагато, корабель потоне.
РЕКЛАМА
Сьогодні до армії відправляють тих, хто не встиг купити бронь та студентський квиток. Тих, у кого не вистачило грошей на фейкову інвалідність чи фейкове опікунство. Патрульні поліції не люблять ставати героями TikTok, тому перевіряють документи далеко від центру. Тож мешканці неблагополучних районів йдуть до БЗВП.
За весь 2022 рік до ЯЗЧМ пішло 7 тисяч осіб з української армії. У 2023 році їх було 17 тисяч. У 2024 році їх було вже 68. А за перші сім місяців 2025 року до ЯЗЧМ пішло 110 тисяч осіб. Причому, за словами військового омбудсмена Ольги Решетилової, більшість із них – це новобранці, які тікають з навчальних центрів. Всі ті, кого відправили до армії заради галочки та виконання плану. Дебілі Макнамари.
Офіційно влада заявляє, що в країні немає проблем з мобілізацією. Щомісяця до армії вступає до 30 тисяч осіб. Але виявляється, що статистично приблизно кожна друга людина потім йде на Північно-Східний фронт. І ті, хто доходить до частин, теж не завжди стають вирішенням проблеми.
Дев'ять місяців тому до нашої роти направили 50-річного Юру. Він не міг нормально ходити — хребет не дозволяв йому носити бронежилет, і для мене залишається загадкою, як йому вдалося закінчити БЗВП. Наступного дня після прибуття до роти його госпіталізували, і ми не бачили його наступні дев'ять місяців. Відомо лише, що йому вдалося зробити операцію та пройти два курси лікування за рахунок армії. Минулого місяця його перевели від нас кудись у тил. Лікар ВЛК, який вирішив відправити Юру до армії, зробив йому велику послугу — за бюджетний рахунок. Якщо у світі є граблі на ім'я Ліндон Джонсон, то ми зараз на ньому.
РЕКЛАМА
Будьмо відвертими. З усіх проблем, з якими сьогодні стикається Україна, найважливішою є мобілізація.
Це тема номер один для військових. Втрати в армії безпосередньо залежать від кількості солдатів: бригада, укомплектована на 80%, втрачає менше людей, ніж та, що укомплектована на 50%. Повний штат відкриває можливості для ротацій, відпусток та навчань. Недоукомплектованість призводить до збільшення кількості жертв, втрат та проривів. Можна нескінченно перетасовувати людей, але це не робить їх більшими.
Це тема номер один для цивільного населення. Призов змінює ваше життя та стає випробуванням для родини. Невідомість лякає, соціальні мережі тиражують паніку, а кожна незареєстрована людина живе в атмосфері тривоги. ЗМІ пишуть лише про порушення норм, тому єдина новина про мобілізацію, доступна цивільному населенню, – це кадри силової мобілізації.
Це тема номер один для держави. Щоб захистити країну, нам потрібна зброя, гроші та люди. І якщо перше та друге нам можуть дати наші союзники, то єдині люди, здатні захистити Україну, живуть у нашій країні. Якщо в якийсь момент ворог прорве фронт, то майбутні історики напишуть, що причиною поразки України було небажання українців її захищати.
Водночас, вирішенням найважливішої проблеми країни сьогодні займається структурний підрозділ Сухопутних військ. Не Міністерство оборони. Не Кабінет Міністрів. Не Офіс Президента. Питання, від якого залежить виживання України, передається до компетенції одного з видів військ.
Ці люди не мають права на законодавчу ініціативу. Сухопутні війська не беруть участі в розробці та реалізації політики. Тема мобілізації довірена їм лише тому, що вони у формі та не обговорюють накази. Поки вони займаються непопулярною темою, решта можуть не турбуватися про власні рейтинги.
Рятування корабля, який отримав пробоїну, координують моряки з нижньої палуби, адже решта екіпажу зайнята важливішими справами. На четвертому році війни це не можна пояснити нічим, окрім небажанням брати на себе відповідальність. Політики продовжують думати про вибори, до яких країна може не дожити.
Нещодавно президент оголосив, що демобілізації не буде. Що всі служитимуть до перемоги. У 2025 році ця новина вже не здається одкровенням. Щоб умови служби стали реальністю, потрібно було почати готуватися заздалегідь.
Демобілізація — навіть тимчасова — означає, що окрім запланованих щомісячних 30 тисяч мобілізованих, потрібно набрати ще 150 — на заміну тим, хто має йти в тил. Знайти, мобілізувати, пройти через БЗВП, розподілити їх по частинах, потім знову пройти професійну підготовку, потім дати їм хоча б півроку, щоб вони могли набратися досвіду у ветеранів. Просто підготовка до зміни могла б розтягнутися на півтора року. Могли б почати 22-го — 24-го могли б виникнути умови для ротації. Але зараз 25-те надворі.
А проблема в тому, що держава не може вирішити не лише питання демобілізації. Вона не може вирішити й повноцінну ремобілізацію. Будь-яка тема, пов'язана з повістками, стала настільки непопулярною, що політики всіма силами намагаються її уникнути. Партія ухильників стала настільки впливовою, що влада та опозиція не ризикують з нею сваритися. Ніхто, крім військових, не обговорює питання, від яких залежить виживання країни.
Чи буде хтось, крім військових, залучений до мобілізації? Чи почнуть вони виправляти систему бронювання? Фальшиві студенти? Фальшиві інваліди та фальшиві опікуни?
Чи буде системна робота з ухилячами від призову? Чи хтось наважиться посилити відповідальність? Чи прийде СБУ відвідати тих, хто агітує проти мобілізації в соціальних мережах?
Чи наважаться лідери на чесну розмову з країною? Чи почне держава цілеспрямовано працювати з різними аудиторіями? Чи запропонує призовникам прозорість та передбачуваність в обмін на відповідальність? Чи приведе до армії тих, хто не боїться довірити дрон за кілька мільйонів гривень? Чи продовжить відправляти до бригад людей, яким можна дати лише лопату?
Конференції на теми «реконструкції» та «інвестицій» можуть претендувати на політичну увагу. У той час як мобілізація відбувається за принципом «потопаючий хапається за соломинку». Це стала настільки непопулярною темою, що її зрештою віддали тим, кому байдуже. Тобто військовим. В результаті вода продовжує надходити в армійські трюми.
Ми опинилися в ситуації, коли головним дефіцитом став дефіцит правосуддя. Коли виживання країни залежить від людей, яким надали більше обов'язків, ніж прав. Коли політиків хвилює думка тих, від кого не залежить доля війни. Коли одні думають про виживання, інші про вибори. Коли ніхто не хоче помічати, що бізнесифікація – це реакція на небажання людей приходити на повістки.
Якщо завтра до парламенту буде внесено законопроект про підвищення мобілізації, голосування за нього стане головним випробуванням здорового глузду. Є підозра, що більшість депутатів його не ухвалить.
Сполучені Штати могли дозволити собі експериментувати з мобілізацією під час війни у В'єтнамі, бо виживання Сполучених Штатів не залежало від цієї війни. Ми можемо їм лише заздрити.
Нагадаємо, Казарін вважає, що в Україні є значна частина суспільства, яка розглядає мобілізацію як екзистенційну загрозу. Ухилянці виправдовують свою поведінку та хочуть відчувати себе носіями норми. А політики починають пропонувати їм свої послуги та альтернативну етику.
Матеріали, розміщені в розділі «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не збігатися з позицією редакції.
