Відомий філософ Бенедикт Спіноза писав: «Мокрий дощу не боїться». А ще не боїться зливи той, у кого з собою є парасолька. А сучасні українці в умовах відключень електрики та шаленої спеки використовують парасольки для охолодження квартир.
ВІДЕО ДНЯ
Сьогодні деякі парасольки нагадують справжні витвори мистецтва. А деякі бренди співпрацюють з відомими художниками та дизайнерами, створюючи лімітовані колекції.
Справжніми шедеврами є і деякі віяла, які стали особливо актуальні цьогоріч через екстремальну спеку.
Сьогодні ж у інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерки, дослідниці вітчизняної порцеляни, авторки книг Людмили Карпінської-Романюк мова піде про парасольки та віяла у роботах українських фарфористів.
РЕКЛАМА
«Візники кабріолетів вбачали у парасольці серйозного конкурента»
– Парасольки існували з незапам’ятних часів, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — Досі ведуться дискусії про країну походження. Одні вважають, що це Китай, інші — Єгипет. Спочатку парасольки виготовлялися з бамбука, пальмового листя, папірусу і пташиного пір'я. У давнину парасолька вважалася символом достатку, оскільки була річчю, доступною далеко не всім. У Європі парасольки з’явилися в сімнадцятому столітті. Вони призначались для захисту від сонця і були винятково дамським аксесуаром. Парасольки виготовлялись з шовку та прикрашались мереживом і стрічками, а іноді — навіть самоцвітами. Ручки зазвичай були костяні. Як порятунок від дощу парасольку вперше застосували у вісімнадцятому столітті. Проте все було не так просто. У Англії парасольку спочатку не прийняли, попри те, що дощ у цій країні — часте явище. Причина була прозаїчна: візники кабріолетів вбачали у парасольці серйозного конкурента. Отож деякий час навіть вважалось, що парасолька під час зливи — дах для бідних. Багаті користувались кабріолетами. Сьогодні без парасольки неможливо уявити життя. Це практичний та красивий аксесуар, який захищає від дощу. Він був улюбленим у королеви Єлизавети II, яка мала чималу колекцію парасольок. Особливо їй подобались з глибоким прозорим куполом з облямівкою того ж кольору, що і її вбрання.
— Зображення парасольок знаходимо у багатьох творах світового мистецтва. Зокрема, на картинах Ренуара, Дега, Мане… Неймовірно гарні парасольки бачимо у роботах фарфористів іспанської мануфактури Lladro. А чи зображали парасольки українські художники порцелянових мануфактур?
РЕКЛАМА
– Так. Дам з парасольками бачимо у розписах настінних тарелів київської художниці Олександри Карасьової, яка імпровізує в улюбленій порцеляні, як скрипаль на струнах скрипки. До речі, крім художньої вона має і музичну освіту. Шістнадцять років Олександра Карасьова пропрацювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі — одному з кращих українських виробництв. Роботи художниці із серій «Скромна чарівність міщанського Подолу» й «Київські дзвони» вражають колоритом. Старовинний Київ, зображений художницею, чарівний та неповторний. Подивіться, як майстерно втілені образи киян. Мереживна парасолька додає роботі (фото у заголовку — Авт.) особливої атмосферності.
Розписи настінних тарелів Олександри Карасьової. Київ, 2003 — 2008РЕКЛАМА
«Завдяки кінематографу парасолька стала романтичним символом кохання»
— Краса!
– У XX столітті парасолька втратила статусність і набула нового сенсу. У кінофільмах любили показувати двох закоханих під однією парасолькою. Так парасолька стала романтичним символом кохання. Його ми бачимо, наприклад, в поетичній композиції київського скульптора Василя Мусієнка «Зустріч», створеній у 1993 році. Сукня дівчини є справжнім витвором мистецтва — шовкова, прикрашена трояндами, багатою вишивкою та мереживом. Рукави декоровано каскадами мережив та стрічок. Шовкова парасолька ніжна та елегантна.
В. Мусієеко, Г. Калуга. «Зустріч». Київський ЕХКЗ. 1993
«Статуетки з віялами є у творчому доробку Оксани Жникруп»
— Згодом мода на парасольки охопила усі європейські країни. Київський скульптор Ольга Рапай створила в 1961 році серію жіночих скульптур під назвою «Модниці». Випускалася вони Городницьким фарфоровим та Київським експериментальнім кераміко-художнім заводами. Порцелянові модниці на додаток до стильної сукні мають парасольки.
О. Рапай. «Модниці». Городницький ФЗ. 1961
Фарфорова модниця-киянка окрім довгої парасолі-тростини мала ще й рукавички.
О. Рапай. «Модниця». Київський ЕКХЗ. 1961
Ользі Рапай в цьому році виповнилося б 95 років. Вона користувалася величезною повагою серед представників інтелектуальної еліти Києва. Її роботи в українському мистецтві особливі.
Людмила Карпінська-Романюк: «Статуетки з парасольками та віялами, створені українськими фарфористами, вишукані та незвичайні»
— Як відомо, парасольки любили та люблять і парижанки.
– Так. Існує два види парасольок: довгі парасолі-тростини і парасольки, які можна скласти в кілька разів. 1715-го в Парижі створили першу складну компактну парасольку. Шовкову тканину замінили щільною, яка практично не промокала. Нововведення сподобалося парижанам. 1769 року в Парижі відкрився перший прокатний магазин парасольок від дощу. Цікавий факт, що парижани у парасольках зберігали гаманці. Де саме? Зверталися до майстрів, щоб ті вшивали в парасольки потаємні кишеньки.
— Часто з парасольками зображалися і клоуни…
– Саме так. Про клоунів з парасолькою розповідає нам дитяча тарілка митця Олександра Шевченка та глечик Баранівського фарфорового заводу. Такі роботи особливо подобаються дітям. Адже цирк — справжнє свято для кожної дитини, бо це веселощі та сміх.
О. Шевченко. Дитяча тарілка «Мім». Коростенський ФЗ. 1985
Глечик. Баранівський ФЗ. 1970-ті
— Парасолька — аксесуар необхідний у дощову погоду, а без віяла не обійтись у спеку. Чи зустрічаються у творчості українських фарфористів роботи з віялами?
– Статуетки з віялами є у творчому доробку Оксани Жникруп. Віяла є аксесуаром у танці. Використовуються віяла для того, щоб підкреслити вишуканість рухів танцюристок та красу їхніх костюмів. Фото кількох робіт з віялами увійшли у наше з директоркою музею «Київський фарфор» Тетяною Сазоновою видання «Оксана Жникруп. Мистецтво порцеляни. Образ крізь простір і час», яке нещодавно було презентоване у Києві у Національному музеї декоративного прикладного мистецтва.
О. Жникруп. «Танець з віялом». Баранівський ФЗ. 1953
О. Жникруп. «Танець з віялом». Баранівський ФЗ. 1953
У сімнадцятому столітті віяла прикрашали мереживом і дорогоцінним камінням. Їх доповнювали збільшувальними скельцями, щоб можна було краще розгледіти ту чи іншу особу. Вставляли й дзеркальця, що дозволяло не повертаючи голови, спостерігати за тим, хто цікавий. Спілкуючись з кавалерами, дами використовували мову віяла. Певними рухами вона могла показати, що симпатизує кавалеру або, навпаки, те, що його залицяння марні. Мову віяла, звісно, мав знати і кавалер.
Деякі жінки і сьогодні в спекотні дні можуть дістати віяло з сумочки. Проте мова віяла втратила своє значення.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Раніше у «ФАКТАХ» колекціонерка фарфору Людмила Карпінська-Романюк розповідала про те, що вази певної форми зберігають позитивну енергію в оселі.
Фото у заголовку: розписи настінних тарелів Олександрою Карасьової. Київ, 2003 — 2008
Фото з альбому Карпінської-Романюк
