Військовий 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Михайло Варварич знову бореться за життя. Тепер не своє — він втратив обидві ноги у травні 2022 року на Луганщині, а доньки. Марта, якій тільки виповнилося два місяці, народилася з великими вадами у здоровʼї. Михайло з дружиною Ірою та лікарями з перших днів борються за життя крихітки. Зараз Марта знову потрапила до реанімації, а батьки шукають можливості продовження лікування за кордоном.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Михайло Варварич розказав, де черпає сили, що допомагає вистояти та як не втратити жагу до життя.
«Відступати нема куди»
— Михайло, як почувається наразі донька?
— Ми ще боремося за її життя. Дружина з Мартою півтора місяця знаходились у реанімації, потім їх виписали, були дома і знову в лікарні. Доньці вже зробили декілька операцій і будуть потрібні ще. Мартуся досі сама не їсть, не какає, не пісяє. Багато проблем, але головне, що вона вижила і буде жити.
— До народження доньки ви знали, що виникнуть такі проблеми зі здоровʼям?
– Про більшість проблем знали. Вже на другому УЗД нам з дружиною сказали, що у дитини дуже маленький шлунок. Потім побачили вади серця, нирки. Два рази ми могли втратити дитину. Ми готувалися до проблем з серцем і нирками, потім приєдналися — зі стравоходом і сечовипусканням.
— Як ви з Іриною тримаєтеся?
— Ми налаштовані позитивно, бо відступати нема куди. Знаємо, що Мартуся все подолає. На вигляд вона здорова дитина. Чому так сталося? Ніхто не знає. Маємо робити генетичні тести, які, можливо, це прояснять.
— Ваше життя схоже на суцільний виклик…
— Так, але що вже тут поробиш. Маємо те, що маємо.
— І ви, незважаючи ні на що, не втрачаєте оптимізму!
— Просто іншого вибору немає. До того ж, я завжди був оптимістом. Паніка мені не знайома, я все сприймаю з холодним серцем, бо знаю, що емоційно не ухвалиш правильних рішень.
— Що допомагає триматися у складні часи?
— Мене витягує Бог — ми молимось за здоровʼя Мартусі. Зосередитись допомагає класична музика — у нас дома постійно грає Бах, Бетховен.