«Ми щодня ризикуємо не повернутися додому»: про життя у прифронтових Сумах вустами очевидця

«Нинішні Суми — це навіть не прифронтове, а багато в чому фронтове місто. У ньому всю добу (особливо вночі) чутно відлуння вибухів з прикордоння. По ньому чи не кожний тиждень б’ють з РСЗВ, ракетами або КАБами. Водночас місто щоденно тероризують ворожі дрони. Їх деренчання, що, як правило, завершується вибухами, стало для сум'ян звичною справою», — написав днями у своєму репортажі звідти журналіст сайту «Цензор.нет» Євген Кузьменко.

Про незламних і мужніх земляків «ФАКТАМ» розповів власник одного з місцевих телеграм-каналів і відомий волонтер Владислав Михайленко. З 2022 року він всі зусилля зосередив на допомозі людям і місту.

«Прилетіти може будь-куди в будь-який момент. Небезпека усюди»

— Владиславе, в новинах, репортажах, інтерв’ю про життя Сум багато фраз на кшталт «навіть у таких тяжких умовах містяни намагаються зберігати оптимізм та віру у майбутнє, демонструють єдність, стійкість і незламність». Навесні в місті з'явився новий сквер під символічною назвою «Сила в єдності». Люди насправді настільки об’єднані?

ВІДЕО ДНЯ

— Звісно, всі виснажені й дуже втомлені. Ми з вами спілкуємося 18 серпня. Вчора ввечері по місту прилетіла балістика, а вночі сім «Шахедів» влучили по навчальному закладу. Однак сум’яни тримаються. І це головне.

Люди намагаються з усіх сил якось продовжувати життя навіть в таких складних умовах. До нас все прилітає дуже швидко — і балістика, і ударні дрони Italmas, і новий тип дрона-камікадзе «Молнія», який не фіксується на радарах. Його бачать в останню мить, коли вже прильот. Так було 15 серпня, коли атакували центральний ринок.

Але загальний настрій, попри все, такий: люди стали набагато усвідомленіше ставитися до рідної країни, ніж до початку повномасштабного вторгнення. В нас вітається все проукраїнське. А якщо якийсь довбень буде десь на вулиці слухати російську музику, то цього ніхто терпіти не буде — люди обуряться і викличуть поліцію або зроблять його відомим через соцмережі.

— Українську мову частіше чутно в закладах, в магазинах, в транспорті?

— Люди переходять на українську. Я до повномасштабки теж спілкувався російською, навіть свій канал спочатку вів нею. Однак поступово перейшов. Але я не такий, що ти мій ворог, якщо російською розмовляєш. В мене дуже багато російськомовних знайомих, які воюють. В окопах цього питання немає. Поступово все одно всі перейдемо. Це вже незворотний процес.

“Я не вірю в дипломатію. Домовитися з руснею нереально. Тому вся надія тільки на Збройні сили України”, – вважає Владислав МихайленкоРЕКЛАМА

— Ждуни й місцева вата як себе почувають?

— Погано. Вони є, не будемо це приховувати, але правоохоронні органи та СБУ нормально працюють. Ми в телеграм -каналах постійно збираємо інформацію про цих персонажів і передаємо куди треба. Навіть закликаємо наших підписників анонімно нас повідомляти, якщо хтось щось знає. Бо ці люди є реальною серйозною загрозою для міста. Звісно, що з тими, хто завербований вже давно, все набагато складніше, але цю наволоч все одно виловлюють.

— Ворог цілодобово атакує адмінбудівлі, інфраструктуру, школи, лікарні, бізнес, звичайні будинки. Чи можна до цього звикнути?

— Можна. Мої знайомі з заходу України, коли сюди приїжджають, одразу тікають в укриття, як тільки чують тривогу. Сум’яни нікуди не біжать. Нещодавно я був в центрі міста якраз в той час, коли на ринку стався прильот. Вибух був доволі сильний. Але люди як гуляли, так і продовжили гуляти. Просто адаптувалися до того, що, на жаль, відбувається кожного дня. Вони знають, що ти нічого з цим не зробиш. Якщо можеш — сховайся або хоча б дотримуйся правила двох стін. Але є й фаталісти — як буде, так і буде.

В нас 80−90% тривог лунають через обстріли КАБами прикордоння — це Хотінська, Юнаківська, Білопільська громади, де зараз проходить лінія боєзіткнення. І навіть якщо для міста немає загрози, ніхто ж не знає, що у ворога в думках. В будь-який момент може щось по нас запустити. Вони ж б'ють саме по людях.

Читайте також: «Не можна повернути лише людські життя. Території можна повернути у воєнний або політичний спосіб, інфраструктуру — відновити», — Елла Лібанова

— Що в Сумах з укриттями?

— Встановлюють, наприклад, на зупинках або ще в якихось локаціях модульні укриття. Це бетонна споруда, де можуть сховатися до 20 осіб. Від прямого влучання шахеда або ракети вона не врятує, а від «Молнії» або уламків — цілком може.

— Таких укриттів багато?

— Не скажу точну кількість. Напевно, трохи більше десятка.

Щодо підвалів або бомбосховищ, на жаль, з ними в нас плачевна ситуація. Вони обладнані десь на 30%. Це проблема Сум з самого початку великої війни. І вона досі тягнеться. Ці укриття то зачинені, то там сирість або вода стоїть по коліно, то безхатьки заселилися, то хтось нагадив. Влада не дуже докладає зусиль, щоб там все було належним чином.

— Мешканка Херсону нещодавно розповіла «ФАКТАМ» про полювання на мирних містян з дронів. Там знаходитися на відкритому просторі дуже небезпечно. У вас теж такий жах?

— В Херсоні працюють FPV-дрони. Кацапи навіть вихваляються, що влучили в цивільних, і публікують ці моторошні відео. В Сумах, слава Богу, цього немає. Тому що ЗСУ відсунули противника ближче до кордону (за словами головкома ЗСУ генерала Сирського, на Сумщині ворог зазнав поразки; хоча там було зосереджено потужне угруповання з найкращих російських частин — десантників, морських піхотинців і мотострільців, в них не було жодного успіху за останні два місяці. — Авт.). Якби вони зайняли селище Хотінь, а була така загроза, то FPV могли б і до центру Сум дістати, а зараз долітають лише до околиць. Нам дуже дошкуляють «Молнії» та Italmas, які менш точні, ніж FPV, але їх легше збити.

— В Сумах є більш-менш безпечні райони?

— Ні. Прилетіти може будь-куди в будь-який момент. Небезпека усюди. І до неї треба бути готовими постійно.

Якщо десь прилітає, то, звісно, вулиці пустішають. А так — люди гуляють і вдень, і увечері, виходять десь попити каву, посидіти в парку, на майданчиках у дворах грають дітлахи.

— Дітей в місті багато?

— Так.

— Ворог дуже близько підійшов до міста. Восени й взимку ситуація може суттєво погіршитись. Багато містян виїжджають?

— У нас була величезна паніка на початку цього літа, коли кацапи вийшли з Курщини й почали наступ на нашу область. Тоді дійсно чимало виїхало. Однак багато вже й повернулося. Тому що, як не крути, тут жити можна, хоча й небезпечно.

Читайте також: «Живемо в стані „нога на педалі“. Валізи зібрані. Весь час в очікуванні нового наступу», — волонтерка Діана Макарова

«Люди намагаються максимально підтримувати нашу армію»

— За словами виконувача обов’язків міського голови Артема Кобзаря, зараз в Сумах майже 35 тисяч вимушено переміщених осіб з прикордоння. От виїхали мешканці якогось зруйнованого села, в них нема грошей, одягу — нічого. Що на них чекає?

— Більшість виїжджає або в інші села області, які розташовані якомога далі від кордону, або до родичів, якщо вони є й готові їх прийняти. Тобто хто як може. В Сумах держава надає якусь допомогу, розселяє в місця тимчасового мешкання, але це далеко не та максимальна підтримка, яка потрібна тим, хто залишився майже без всього. Тому багато людей, особливо літніх, відмовляються виїжджати.

Річ у тім, що ціни на житло у нас космічні. Мало того, що власники квартир деруть по повній, так ще й рієлтори беруть вже 100% комісії тільки за підбір варіантів.

— Скільки коштує оренда однушки?

— Дев'ять-десять тисяч. Я корінний сум'янин, але свого житла зараз немає. Пів року тому знімав однокімнатну квартиру за дев'ять тисяч. Щоб ви розуміли, це була просто собача будка. Одного дня прийшла хазяйка: «Ми збільшуємо ціну до дванадцяти тисяч. Або ти платиш, або виїжджаєш». Слава Богу, через паблік знайшов людей, які мені здали трикімнатну квартиру з новим ремонтом за вісім тисяч.

— Зрозуміло, що в місті багато військових. Як до них ставляться?

— Максимально поважають. Люди розуміють, що завдяки хлопцям та дівчатам, які зараз боронять Сумщину, ми живемо під українським прапором, а не під трикольоровою ганчіркою. Присутність в місті людей в однострої додає нам спокою. Тобто немає такого, що «о Боже, військові — треба тікати, зараз на них будуть полювати й ми під роздачу потрапимо». Місцеві жителі знають, що вони під захистом, тому дуже вдячні «нашим котикам», як вони їх називають. Часто військовим надають якісь знижки. Наприклад, на деяких АЗС їх завжди пригощають хот-догами та кавою.

Суми мені зараз нагадують Костянтинівку 2023 року. Я тоді їздив туди з волонтерською допомогою. Дуже схожа ситуація. Таке ж прифронтове місто.

Сум’яни вказують ворогу чіткий напрямок – слідом за російським кораблем

— Тепер про комунальні послуги. Світло, газ, вода є?

— Є проблеми зі світлом, тому що кацапи постійно намагаються вдарити по підстанціях та трансформаторах і перебити лінії електропостачання. Частіше луплять саме туди. Тому величезна подяка нашим енергетикам, які все відновлюють дуже швидко.

Місто прибирають, хоча, звісно, не без косяків. Ми зараз в нашому телеграм-каналі запустили ініціативу, щоб, якщо не вивозять сміття, люди фотографували ці купи й надсилали фото нам, а ми потім відправляємо їх місцевій владі. Вона, до речі, намагається оперативно реагувати. Тому, в принципі, місто плюс-мінус доглянуте.

Вода є, газ є. Комунальні аварійні служби виконують величезний обсяг роботи. Навіть не розумію, як можливо все підключати й ремонтувати, коли постійно прилітає. Як на мене, це просто якась магія.

— Медичні заклади працюють?

— Всі лікарні та поліклініки працюють у штатному режимі. Тут питань взагалі немає ніяких.

— Вас послухати — так в Сумах все просто супер.

— По факту життя таке, яке було до повномасштабного вторгнення, якби не прилітало постійно. Ми щоденно ризикуємо не повернутися додому.

— Ліки в аптеках є?

— Аптек в нас більше, ніж продуктових магазинів. Ліки є.

Щодо продуктів, в невеликих магазинах та супермаркетах полиці забиті. Нема дефіциту, або щоб щось не завозили. Таке було лише на початку повномасштабного вторгнення, коли Суми знаходилися в оточенні.

Ціни на все, не лише на продукти, дуже сильно підросли. Однак докладно нічого не скажу, бо закупівлями займається дружина. Знаю одне, що треба викласти тисячу-півтори гривень, щоб придбати продуктів на кілька днів. Думаю, так усюди зараз.

— Культурні заклади працюють? Проводять якісь концерти чи ще щось?

— Усі масові заходи та розважальні програми скасовані. Хіба що може якийсь заклад дати невеличкий концерт, наприклад, десь у напівпідвальному приміщенні для маленької кількості глядачів. І все.

Поштова марка, присвячена прифронтовому місту та його мешканцям

— У прифронтових містах завжди багато тварин, яких залишили напризволяще. В Сумах теж?

— Дуже багато собачок та котиків до нас привозять з прикордонних територій, де зараз йдуть бойові дії, тому міські пункти утримання тварин переповнені. Люди, коли виїжджають, намагаються забрати улюбленців з собою, однак іноді через те, що не можуть спіймати, а треба дуже поспішати, на жаль, залишають їх. Є й такі, хто просто кидає своїх чотирилапих друзів. Волонтери потім, ризикуючи життям, їх вивозять. А далі шукають, кому віддати в добрі руки.

Взагалі в нас допомога іншим явище дуже масове. Після прильотів одразу приїжджають волонтерські організації. Вони допомагають розбирати завали, закривати вікна плівкою або ДСП. Перша допомога для людей — це все волонтери. Коли 13 квітня сталася велика трагедія — ракета прилетіла в центр міста і загинуло 35 осіб, п’ять місцевих телеграм-каналів об'єдналися й почали збирати кошти на допомогу як постраждалим, так і сім'ям загиблих. Реакція містян була миттєвою. Це для нас абсолютно нормально.

Мій Telegram-канал постійно збирає гроші на допомогу військовим. З початку повномасштабного вторгнення зібрано приблизно 70 мільйонів. Ми закупили десятки автомобілів, дронів та іншого — все, що замовляли.

Хоча зараз суми донатів впали й збори йдуть повільніше, але люди не здаються і все одно намагаються максимально підтримувати нашу армію. Як тільки звертаєшся, що треба на те й на те, відгукуються одразу. І гроші перераховують, і речі приносять, і сітки маскувальні плетуть. Головне в нашій ситуації, що люди завжди залишаються людьми. Сум’яни — яскравий приклад.

“Мій телеграм-канал постійно збирає гроші на допомогу військовим. З початку повномасштабного вторгнення зібрано приблизно 70 мільйонів. Ми закупили десятки автомобілів, дронів та іншого – все, що замовляли”, – розповів Владислав Михайленко

Читайте також: «Війна закінчиться не якимись гучними вибухами. Одного разу росіяни просто підуть», — капелан Василь Іванюк

— Які картинки цієї фази війни будете пам’ятати все життя?

— Це весна 2022 року, кінець березня — початок квітня, коли деокупували Тростянець і загалом Сумську область. Ми почали займатися допомогою для мешканців територій, які звільнили. Чесно кажучи, не очікував, що сум’яни дуже швидко стануть єдиним організмом, причому чітко налагодженим. Тисячі людей рвалися діяти, віддавали все, що могли, вкладалися максимально, були готові працювати цілодобово заради допомоги іншим. Це було щось неймовірне — прояв якоїсь безмежної колективної доброти. Я такого об'єднання ніколи в житті не відчував. Бачив все на власні очі, оскільки постійно знаходився в епіцентрі організації цієї допомоги. Буду розповідати своїм дітям, як це все було.

Другий приклад з періоду, коли росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС. Ми тоді кинули клич про допомогу. Пам'ятаю величезну кількість людей, які зібралися біля торгівельного центру MOST, і як цей живий ланцюжок завантажував фуру. Нам тоді дуже допомогла адміністрація цього торгівельного центру закупити все й організувати відправку.

На жаль, зараз такої віддачі немає, тому що люди втомилися.

А з негативних спогадів — це, звісно, всі трагедії, які трапилися в Сумах. Іноді ми одразу прилітали на місце. Бачити страждання людей та руйнування — це неймовірний біль і шрам на серці на все життя.

— Сум'яни живуть в постійному страху та стресі. Що допомагає вам триматися?

— Надія на те, що все буде добре. Люди виснажені морально й фізично, однак вони вірять, що колись в нас все-таки настане нормальне життя. Звісно, що всім хочеться миру й щоб якомога скоріше цей жах закінчився.

Зараз часто чую щось типу «навіщо потрібний той Донбас, його треба віддати заради миру». Але ми у 2014 році таке проходили — віддали Крим і частину Донбасу, потім все заморозили, але та пауза дала росіянам поштовх для наступної агресії, причому набагато потужнішої.

Фото зроблено під час одної з поїздок на Донбас волонтерів з Сум (тоді Авдіївка ще була не окупована). Вони привезли військовим цю автівку

Я впевнений, що на такі питання (віддавати території, погоджуватися на якісь компроміси тощо) мають в першу чергу відповідати ті, хто боронить нашу країну, бо саме вони віддають життя й здоров'я на фронті. Тільки в тих, хто захищає Батьківщину, є право голосу. А мирні мешканці мають допомагати армії та чекати.

Я не вірю в дипломатію. Домовитися з руснею нереально. Тому вся надія тільки на Збройні сили України.

Просто подивіться на окупований Донецьк, який у 2012 році приймав чемпіонат Європи з футболу. А тепер там воду подають на кілька годин раз на три дні. Там, куди заходить росія, закінчується життя. Тому, як то кажуть, сподіваємось на краще, але готуємось до гіршого.