«Дуб бурі не витримає», – каже українське народне прислів’я. Цей образ ідеально відповідає бойовому шляху, який пройшов 28-річний ветеран з Київської області Андрій Данилевський . Після початку Великої війни чоловік відчайдушно намагався потрапити до лав Збройних Сил України, а коли нарешті одягнув форму, то в одному з бойових завдань був тяжко поранений. Після цього для солдата почалася чергова боротьба: за здоров’я та власну справу. Але життєва буря не забрала цей дуб. Своєю історією ветеран поділився з «ФАКТАМИ».
«Я хочу пройтися під українським прапором»
До початку повномасштабного вторгнення до Російської Федерації Андрій Данилевський встиг спробувати себе в багатьох професіях: працював кухарем, займався підприємництвом, будівництвом, торгівлею.
ВІДЕО ДНЯ
«Ще коли тривала АТО, я вже розумів, що буде велика війна і що так просто все не закінчиться. Тому я всім своїм родичам і друзям сказав, що якщо почнеться така повномасштабна війна, я одразу піду до армії», – каже Андрій.
Однак, мобілізуватися до армії чоловікові було нелегко навіть після 24 лютого 2022 року. Річ у тім, що чоловік не проходив військову службу – його списали через родимку на спині в області пояса.
РЕКЛАМА
«Я попереджав, що якщо почнеться повномасштабна війна, я негайно піду до армії», – каже Андрій.
«Але ж розумієте, що армія тоді не була пріоритетом для країни, тому списували всіх, як хотіли», – зазначає ветеран.
Тож коли через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Андрій звернувся до місцевого військкомату, його просто не прийняли. Чоловік спробував себе в Територіальній обороні, але простої охорони важливих об'єктів йому було недостатньо. Тому Андрій твердо вирішив піти до армії, незважаючи ні на що.
«Я періодично відвідував військкомат і просив про мобілізацію. При цьому я сказав дружині, що вони самі мене викликають до військкомату», – розповідає солдат.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Після вибуху я втратив зір і ноги. Я зрозумів: або я стікаючи кров’ю і помираю зараз, або я починаю діяти»: історія порятунку офіцера повітряної розвідки
Зрештою, чоловікові таки вдалося отримати направлення до ВЛК і він пройшов відбір до 95-ї бригади. Однак там військовий хірург «перевернув» Андрія через нещасну родимку, яка 10 років тому завадила йому пройти військову службу. Тож солдат вирішив зробити операцію, щоб нарешті потрапити до армії. Звідки взялася така мотивація?
«Я хочу жити в цій країні, я хочу, щоб мої діти жили тут. Я хочу ходити під українським прапором під гімн України, а не росіян. Я хотів захистити свою родину та країну», – пояснює ветеран.
Потім Андрій їде на курси молодих бійців у Великій Британії, а після повернення до України – на ще один навчальний курс.
«У мене був чудовий командир роти: молодий хлопець, але вже боєць. Він дуже нас гнув. Ми копали окопи цілодобово, весь вільний час. Ми дуже ображалися на нього за це. Але коли я дійшов до «нуля», швидко стало зрозуміло, до чого тут ідеться. Наша рота дуже швидко закопалася під землю і слава Богу, бо хлопці, які не хотіли сильно копати, потім дуже постраждали», – каже ветеран.
РЕКЛАМА
Андрій з дружиною
“Їж сніг як божевільний”
А «нульовий», у який потрапив Андрій на початку 2023 року, був однією з найгарячіших точок на передовій — Серебрянське лісництво в Луганській області. Через інтенсивність боїв багато бійців отримали важкі поранення в цій місцевості. У лютому 2023 року Андрій не уникнув цієї долі.
«Нам сказали, що треба йти на штурм, бо ворог зайшов на дві позиції сусіднього батальйону», – згадує ветеран.
Артилерія підготувала шлях для підрозділу Андрія, і військові рушили на штурм.
«Ми добре просувалися і навіть зайшли у ворожі окопи. Ми навіть взяли когось у полон. Мені та кільком моїм товаришам довелося витягнути одного полоненого з бліндажа. Але ворог побачив з дрона, що ми зайшли в цей бліндаж, і почався обстріл», – каже чоловік.
Один із ворожих снарядів влучив прямо у вхід до бліндажа, де перебували Андрій та його товариші.
«Осколок влучив у праву руку та ліву ногу. Ще один осколок влучив у бронежилет. На щастя, він не пробив броню, але зламав два ребра в хребті, пробив легені. Ще троє товаришів отримали поранення. Але у російського полоненого не було ні струсу мозку, ні осколків, нічого. Вони, мабуть, самі не беруть снаряди», – каже солдат.
Читайте також: «Вони забрали весь наш страх»: солдат про бої за Донбас, ампутацію та футбол на милицях
За чоловіком було відправлено евакуаційну групу, але щойно Андрія вивели з бліндажа, за 100 метрів з'явилася ворожа техніка, яка висадила російських солдатів. На щастя, ворог не помітив українських захисників, тому братам вдалося подолати близько двох кілометрів до евакуації з Андрієм на ношах.
«Мене несли шестеро чоловіків, один з них був цей російський полонений. Звичайно, він не хотів мене нести, йому було важко, але він мене ніс, і я нікуди не міг подітися. Я їв сніг, як божевільний. Натрапляв на хвою та гілки, випльовував їх і їв сніг. Дуже хотів пити, але мені майже не дали води, бо пораненому не можна», – згадує ветеран.
Боротьба за себе
Через непритомність від крововтрати чоловік пам'ятає те, що сталося, лише уривками. У лікарні Дніпра лікарі дали бійцеві обнадійливий прогноз: врятувати травмовану руку можливо. Протягом багатьох місяців саме за це чоловік і боровся: нейрохірурги відновлювали пошкоджені нерви та імплантували металеву пластину. Але, на жаль, конструкція не прижилася. Тож чоловік вирішив її ампутувати.
– До відділення прийшла бригада лікарів: травматологи, хірурги, нейрохірурги. Вони запитали: «Що нам робити з рукою?» Вони сказали, що, на їхню думку, руку треба ампутувати. І знаєте, це рішення мені далося дуже легко. Я був морально до цього готовий. А коли вийшов з наркозу після операції, зрозумів, наскільки легшим стало мені життя. До цього я навіть не міг нормально перевернутися в ліжку. Тому я навіть був радий, що її ампутували, – пояснив ветеран.
Довгі місяці боротьби
Чоловік вже рік живе з тяговим протезом. Однак конструкція цього протеза не дуже технологічна, тому захисник мріє отримати біонічний, який є більш функціональним та вологостійким. Ці якості протеза дуже важливі для солдата, адже після повернення з фронту Андрій відкрив власний бізнес: невелике виробництво ковбас. Першу продукцію він робив для себе, а коли зрозумів, що вона виходить смачною, почав продавати її онлайн та на місцевому ринку.
Справи йшли добре, але через бюрократичні перешкоди в обробці державних виплат Андрію довелося призупинити свій бізнес. Тож чоловік вирішив проявити креативність: він відкрив благодійний фонд і, щоб підтримати його, пройшов майже 370 кілометрів від Володарки (де він живе) до Одеси.
І зовсім скоро ветеран планує повернутися до підприємництва, адже, справді, буря дуба не вбиває.
Ви можете отримати допомогу для українців з інвалідністю на вебсайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію штурмовика, який тричі обдурив смерть. 34-річний ветеран з Чернігівської області Олександр Ревтюх втратив на фронті ногу та руку: «Без ноги, у стані шоку, починаю повзти. І знову міна. Відриває руку і розриває живіт».
