Історія військовослужбовця 80-ї окремої штурмової Галицької бригади Ігоря Зобківа варта того, аби стати сценарієм до фільму. Бо вона про любов до своєї країни, мужність, жертовність, біль і велике кохання. Під час повномасштабної війни відважний захисник з Одеської області отримав важке поранення й пережив ампутацію кінцівок. Проте не зламався, як і не втратив віру та здатність на неймовірні вчинки. Під час щорічного весняного сходження на Говерлу, в якому взяли участь військові та цивільні, він на протезах піднявся до підніжжя вершини та освідчився коханій Марії. Від побаченого присутні не могли стримати сліз радості. Як і дівчина, яка без роздумів погодилась стати дружиною воїна.
«Під Каховкою ми втратили багато побратимів»
— Я перший військовий у нашій сім'ї. Змалку мені імпонувала армія, але дуже сильно на мене вплинула Революція гідності, — каже «ФАКТАМ» Ігор Зобків. — Я замислився про службу, захист людей. Обирав між десантом та морською піхотою. Втім після школи вступив у фаховий коледж архітектури, будівництва і дизайну. Провчився рік і у 2019 році підписав контракт із ЗСУ. Так опинився у 80-й бригаді. З побратимами воювали у зоні ООС.
ВІДЕО ДНЯ
Ігор у 2019 році підписав контракт із ЗСУ
— Де вас застала велика війна?
РЕКЛАМА
— У січні 2022 року нас перекинули у Миколаївську область, тому 24 лютого зустрічали на півдні. Пам’ятаю, що тільки повернулись з чергування, хотіли перепочити. Але тут пролетіли «сушки», й нас підняли по тривозі. Ми вирушили у напрямку Нової Каховки, де були активні обстріли зі сторони росіян. Ми намагались допомогти окремому підрозділу вийти з Каховки, але вогонь був настільки шквальним, що це було неможливо. На жаль, тоді ми втратили багато побратимів. Вночі пішки виносили їх на руках, поки окупанти знову не взялись бити з мінометів… Далі була Миколаївщина, ми з підлеглими, бо я був командиром відділення, гідно стримували ворога, область вдалось відбити.
— Уявляю, як вдома переживали за вас рідні…
— Так. Але мамі я спочатку не дзвонив, бо знав, що вона буде плакати. Тому передавав, що зі мною все добре, через її рідного брата — мого дядька. Він займався тоді волонтерством. Потім, коли нарешті почув матусю, отримав від неї «на горіхи». Розумію, вона дуже переживала за мене, але не хотів її ранити.
— Як отримали важке поранення?
РЕКЛАМА
— Це сталось 6 березня 2022 року на Миколаївщині. Під час виїзду нашого БТРа ми з хлопцями підірвались на ворожій протитанковій міні. Слава Богу, інші без ушкоджень, а ось я ледь вижив. Пригадую, що в мене була максимальна втрата крові, почалися судоми. Як потім з’ясувалось, отримав перелом щелепи, опік обличчя І ступеня, контузію, множинні травми. Мить, коли отримав поранення — другий мій день народження. Потім настало нове життя, нові звершення.
Ігор багато працював, щоб відновитись фізично після важкого поранення
«Після протезування повернувся у свою рідну бригаду»
— Після того, як надали першу допомогу, мене відправили у госпіталь, — продовжує Ігор. — Я пережив аж 13 оперативних втручань! Повністю не бачив. Лікарі робили все можливе, щоб врятувати зір і хоч би одну ногу. Їм вдалось хоча б трохи зберегти зір на правому оці, на лівому, на жаль, ні. Одну ногу ампутували нижче коліна, інша мала розроблену п’яту. Але зрештою і її довелось ампутувати, бо виникли ускладнення. Далі було протезування. І повернення у свою рідну бригаду.
— Ви ж мали законні підстави не служити далі?
РЕКЛАМА
— Так, я отримав інвалідність першої групи. Але мені настільки хотілось бути корисним армії, що попросився, аби мене не списували. Вдячний, що залишили. Але перший рік через зміни у законодавстві повинен був прослужити у ТЦК. Всяке там бувало. Навіть у бійку лізли, хоча бачили, що я на протезах. Дехто казав: «Ти хто такий?» Також чергував на блокпостах, перевіряв документи. Не так давно повернувся у рідну бригаду у відділення рекрутингу сержантом-менеджером. Тому служу у тилу й займаюсь волонтерством. Часу на нудьгу чи сльози нема. Нині я чудово ходжу, керую машиною і долаю марафони. Наприклад, 6 квітня здолав 15 кілометрів у півмарафоні в Дрогобичі, що на Львівщині.
Читайте також: Я був вражений тим, що сталося в Бучі: військовий про польоти на дронах, поранення та другий день народження
— Неймовірно. Вашій силі волі можна лише позаздрити. А як познайомились із Марією?
— Коли я лікувався, то нас повезли у Східницю. Зайшли там до кафе, де вона працювала. Марія відразу запала у душу. Вона нас обслуговувала, я попросив її номер. Дівчина на чеку його залишила. Але я довго не наважувався подзвонити. Спочатку замовив для неї червоні троянди. Вона так раділа, було приємно. Й так все закрутилось у нас. Ми швидко почали жити разом. Мені у ній подобається все — Марія та, без кого просто не уявляю свого життя.
“Марія – та, без кого просто не уявляю свого життя”, – каже Ігор
— Розкажіть, як освідчились коханій біля підніжжя Говерли?
— Взагалі давно хотів покликати її заміж. Аж тут на очі потрапило оголошення, що Львівська ОВА проводить підйом на Говерлу. Мета — зібрати бійцям на дрони. Вирішив поєднати приємне з корисним. Це романтично і символічно для мене. Довго вмовляв Марію піти зі мною. Коли за день погодилась, то побіг мерщій за каблучкою. Організатори просили взяти з собою на сходження льодоступи, але я їх не знайшов. Навіть те, що схил був покритий льодом, мене не спинило. Ніхто не знав про мої плани, квітів я не брав, бо таким чином все б розсекретив. Біля підніжжя освідчився. Марія погодилась, всі плакали від радості.
Для Марії освідчення коханого стало повною несподіванкою
— Весілля вже спланували?
— Зараз не до пишних гулянь, у країні війна. Це буде скромна реєстрація шлюбу у колі найрідніших. А вже як буде мир, тоді й гарно відсвяткуємо.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про головного інструктора штабу 1-го батальйону 23-ї окремої механізованої бригади сержанта Сергія Волкова, який після дуже високої ампутації повернувся на фронт і навіть бере участь в бойових виходах.
Читайте також: «Після вибуху я втратив зір та ноги. Зрозумів: або стікаю кров’ю і зараз гину, або починаю діяти»: історія порятунку аеророзвідника
