Раніше «ФАКТИ» писали про 84-річного дідуся з Черкас, який щодня в'яже теплі шкарпетки для фронту. А сьогодні ми розповімо ще одну надзвичайну історію. 12 серпня Любов Ярош із села Ходорків, що на Житомирщині, відсвяткувала своє 105-річчя . Доля щедро відміряла їй життя, але вона не пощадила жодних випробувань. Бо пережила Голодомор, Другу світову війну, а тепер її серце болить за онуків, які захищають Україну.
Ще нещодавно бабуся з донькою плели «кікімори», журналісти з усього світу приїжджали подивитися на цей процес наживо. Сама Любов Григорівна була здивована такою надмірною увагою і стверджувала, що нічого особливого не робить. Це, мовляв, її внесок у перемогу. У чому ж секрет довголіття найстаршої мешканки Житомирської області, а може, й України?!
Лише два побажання на мій 105-й день народження – нехай Путін зникне і доживе до перемоги.
– Коли мама задула свічку на торті, вона повторила те саме бажання – щоб Путіна вже не було. Бо немає дня, щоб вона не говорила про війну, вона хоче дожити до перемоги. Я заспокоюю її, що вона обов’язково дочекається, – каже «ФАКТАМ» 72-річна донька довгожительки Галина . – Моя мама народилася в селянській родині Лисенків. Вона пережила три штучні голодомори, серед яких найстрашніший – Голодомор-геноцид. У її родині було шестеро дітей, батька змушували ховати людей, хоча сам він ледве ходив. Він забирав селян з будинків і віз їх на возі до ями за селом, куди саджали і дорослих, і дітей. Під час Голодомору мама втратила 18-річного брата, бо він, голодний, возив буряк у сусідньому селі, і його вбили. Вона також поховала свою 4-річну сестру, сама ледве вижила. З 15 років мама копала буряк у колгоспі. У розпал Другої світової війни вона працювала на залізниці. З дівчатами підганяли ширину колії під розмір, потрібний німцям. А чоловіків майже не було, бо їх забрали на фронт. Жінки також косили, в'язали, на плечах носили снопи до сараю. Після звільнення села від німецьких загарбників мою маму примусово вислали на Донбас за перебування на окупованій території. Як тоді казали, «свою провину вони спокутують важкою працею». Працювала на лісопилці. Потім у колгоспі. З 1948 року мама оселилася в Ходорківському. Копала та викопувала буряк. Познайомилася з моїм батьком і вийшла заміж. Вони вели господарство, жили дуже дружно… Батько помер у віці 78 років.
ВІДЕО ДНЯ
— Можливо, найбільша радість матері — це її родина?
– Так, ви маєте рацію. У них з батьком було четверо дітей. Мій брат помер у 29 років. Він поїхав до Чехії на заробітки, і був дуже правильним, його змусили вступити до партії. Мабуть, за кордоном виник якийсь конфлікт, і його там убили… Важко було всім, ми прощалися з ним через вікно в труні. Мама дожила до семи онуків і стільки ж правнуків.
РЕКЛАМА
Любов Ярош з донькою Галиною
«Я думаю, що секрет довголіття криється в генах, бо тітка моєї матері прожила до 103 років!»
— Як почувається мама у такому поважному віці?
– Непогано. Єдине, що в неї час від часу запалюються нервові клітини і сильно горять ноги. Тому це заважає їй ходити, і вона самостійно пересувається по будинку та подвір’ю. За все своє життя вона майже не хворіла і практично ніколи не зверталася до лікарів. Їй зробили лише операцію на шлунку. Найменшого брата вона народила в пологовому відділенні, і ми троє вдома, а ще й батько пологи прийняв. У мами зараз навіть ліків немає, окрім знеболювальних та заспокійливих… Коли їй було 98 років, ми поїхали до лікарні в Житомирі, їй треба було зробити рентген, а заодно ще й кардіограму зробили. Пам’ятаю, як усі співробітники виходили зі своїх кабінетів, щоб подивитися, яка вона спритна старенька, яка так добре пересувається самостійно, бо де ще можна знайти таких старожилів? Думаю, секрет довголіття в її генах, бо тітка моєї мами дожила до 103 років!
РЕКЛАМА
— Як починається день Любови Григорівни? Що вона любить їсти?
– Вона зараз живе за принципом: «Коли я вставала, був ранок. Коли я хотіла, я снідала». Пізньої осені та взимку вона може спати до 11-ї години. А одна з її улюблених страв – копчена скумбрія. Вона з'їдає шматочок щоранку. Дозволяє собі щось солодке, особливо цукерки «Пташине молоко». А чашка цикорію з молоком – обов’язково. Крім того, вона приймає вітамінний комплекс. Другий прийом їжі у нас о шостій вечора, ми не переїдаємо, тому в цьому також є свої переваги. Додам, що, незважаючи на похилий вік, моя мама любить вбиратися, переодягається кілька разів на день. До речі, вона знає напам’ять номери мобільних телефонів своїх дітей та онуків. Вона ще й каже нам: «Як це можливо, щось забути?»
— До якого віку ви працювали в саду?
— До 2016 року, коли ми ще разом копали бульби.
РЕКЛАМА
— Як ви відсвяткували своє 105-річчя?
– Ми святкували в сільському клубі, замовили кейтеринг, накрили стіл на 40 осіб. Моя невістка принесла повітряні кульки з цифрою «105». Ми спекли торт, прийшли музиканти, дуже гарно привітали, вручили подарунки.
«Вони дуже гарно відсвяткували день народження моєї мами. Спекли торт, прийшли музиканти, дуже гарно мене привітали, подарували», – каже Галина.
«Ми три роки поспіль плетемо камуфляжні сітки та «кікімори» – відправили на фронт 80 сіток»
— Я знаю, що з тобою зробила «кікімора», коли тобі було 103 роки. Ти ще працюєш?
– Коли почалася велика війна, ми спочатку не сказали мамі. Але вона почула це по радіо. Потім вона сказала нам: «Чому ви не говорите правду?» Так вона й дізналася. Мама постійно казала, що не може спати, хвилюється, як хлопці на фронті. Коли вона дізналася, що громада виготовляє «кікімор», сказала, що нам потрібно сплести багато цих камуфляжних костюмів, щоб закінчити цю війну. Тож ми з мамою та сестрою почали цей процес у 2022 році. Коли ми починали, то використовували граблі як манекен, а потім ставили їх на відро.
Загалом ми три роки поспіль плетемо камуфляжні сітки та «кікімори», сплітаємо та відправляємо на фронт 80 сіток. Зараз все на паузі, але не з нашої вини. Як кажуть волонтери, вони наразі неефективні, бо російські тепловізори все прораховують. І якщо можливо, ми теж це зробимо. Тим більше, що четверо онуків моєї мами – військові. Деякі з них захищали країну ще з часів АТО, захищали Маріуполь. А потім так гірко плакали, коли окупанти зруйнували місто і вбили тисячі людей.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 65-річної пенсіонерки з Буковини, яка займається волонтерством вже десять років.
