В окупованому Скадовську молода мама та єдина на всю Херсонщину майстриня з виготовлення бельгійського шоколаду Тетяна Гришко дивом не потрапила у катівні путінського фсб. Адже її батько військовий, а вона, перебуваючи в окупації, збирала донати на потреби татової роти, яка тоді боронила Бахмут. Щоб уникнути арешту, Тетяна з чоловіком і синочком Остапом, якому тоді було вісім місяців від народження, направилися на автівці на підконтрольну Україні вільну територію. Перед останнім ворожим блокпостом накопичилось величезна кількість машин, бо окупанти вкрай повільно їх пропускали, розповіла «ФАКТАМ» Тетяна. Саме на підступах до того блокпосту температура у Остапчика підскочила до 40 градусів. Молода мама була у відчаї, взяла на руки сина, гроші, золоті прикраси й пішла на блокпост. Врешті вдалося домовитись, але москолота, пропустивши без черги колону автівок, в яких їхали мами з немовлятами, почала стріляти навздогін.
Після того, як все ж вдалося благополучно вирватись з окупації, родина поселилася в Тернополі. Там Тетяна повернулася до виготовлення крафтового (зробленого власноруч — Авт.) бельгійського шоколаду. Майстриня отримала від держави грант на 250 тисяч гривень на розвиток свого бізнесу. Ці гроші дозволили їй відкрити нинішнього року свою першу крамничку. В інтерв’ю «ФАКТАМ» Тетяна розповіла, зокрема, про те, якому шоколаду надають перевагу більшість українців.
«У мене не було грошей для закупівлі всього необхідного для виготовлення шоколаду»
— Що вас привабило у шоколадному бізнесі? — ставлю питання Тетяні Гришко.
ВІДЕО ДНЯ
— Я чула, що в ньому є цікава особливість — мовляв, вкладаєш мінімум, а отримаєш максимум. Хотілося перевірити, чи це дійсно так. Це було шість років тому, коли ми жили в Херсонській області. Принаймні тоді у нашому краї ніхто не займався бельгійським шоколадом. Я стала першою, не мала конкурентів.
— Але треба було навчитися робити крафтовий шоколад. Як ви вирішували це завдання?
РЕКЛАМА
— Вчилася дистанційно на декількох онлайн-платформах. Тільки коли впевнено опанувала теорію, перейшла до практики. Адже практична частина потребує вкладення коштів, і я не хотіла ризикувати ними, не будучи впевненою, що розумію, як робити бельгійський шоколад.
Тетяна Гришко з букетом квітів з бельгійського шоколаду, який вона виготовила власноруч
— Ви виділили окрему кімнати для виготовлення шоколаду чи використовували для цього кухню?
РЕКЛАМА
— Працювала на кухні. Почала з того, що робила шоколад для своєї родини — не на продаж. Тоді, якщо чесно, ми з чоловіком вважали, що мої шанси на успіх у цій справі десь відсотків 50. Вирішили, якщо діло налагодиться і матиму прибуток, то й добре. Якщо — ні, то з’їмо шоколад і не будемо засмучуватись. Навіть мінімальний набір базового обладнання, яке було потрібне, я не купила. Бо спершу треба було на нього заробити.
— Певно, першими вашими покупцями стали родичі та знайомі?
– Близькі знайомі. Вперше я заявила, що пропоную придбати у мене бельгійський шоколад ручної роботи напередодні Дня закоханих. Одна моя хороша знайома відгукнулась, їй шоколад сподобався, і вона розповіла про нього в Instagram. З її легкої руки в мене пішли продажі.
Спочатку це були просто плиточки шоколаду — маленькі, як для дегустації. Адже люди мали оцінити, що воно таке. Згодом почали брати в більших об'ємах, коли розуміли, що то дійсно високоякісний продукт. В подальшому я стала робити ще й шоколадні квіти — композиції з них, букети (вони мені дуже подобаються).
РЕКЛАМА
— Ще раз спитаю про перші кроки в цій царині. Складно було опанувати технологію виготовлення шоколаду?
— Непросто. Спочатку, якщо чесно, не виходило, як годиться. Бо шоколад трохи, так би мовити, «вередливий». При його виготовленні маєш робити все максимально чітко: не перегріти (бо вийде неправильна структура), не перехолодити (бо якщо занадто остудиш, не буде заливатися у форми). Тож не дарма шоколад називають «живим» — він, так би мовити, «відчуває» температуру, її перепади.
— Тоді, шість років тому, ви вчилися в якомусь виші або працювали?
— Працювала в школі, адже за освітою я вчителька. Коли зрозуміла для себе, що в мене виходить робити шоколад, і ця справа мені подобається, звільнилася зі школи. Отримала значно більше часу на шоколадну справу, якою я горю.
— Як називається людина цієї професії?
— Шоколатьє.
— Скільки часу щодня витрачали на роботу?
– Коли починала, в мене було обмаль форм з харчового силікону для заливки шоколаду, бо вони доволі дорогі — десь по 400 гривень за кожну. Тож, щоб виготовити букет шоколадних квітів, бувало, витрачала цілий день. А якщо замовляли букет з різнокольорових квітів, то й дня було мало — доводилось працювати й ночами. Втомлювалась. Розумієте, я не мала стартового капіталу, щоб закупити все навіть найнеобхідніше. Повторю, на це треба було заробити.
Зараз маю великий набір форм, тож можу створити будь-який букет за одну заливку. Більшу частину всього, що треба для виготовлення шоколаду, я купила вже у Тернополі за грант 250 тисяч гривень, який мені дала держава на розвиток бізнесу.
Букети з бельгійського шоколаду від пані Тетяни
— На смак легко відрізнити ваш ручної роботи шоколад від звичайного фабричного?
– Нескладно, адже я використовую виключно високоякісні натуральні інгредієнти — як це й має бути для виготовлення бельгійського шоколаду. Якщо ж взяти середньостатистичну шоколадку з супермаркету, то побачите, що в ній є різні, скажімо так, додаткові складники, яких, власне, не повинно бути в по-справжньому класному продукті. Чому так? Тому що виробники прагнуть здешевити свій товар, щоб він був доступний якомога ширшому колу людей.
— Вам вдалося швидко досягти комерційного успіху чи це був тривалий тернистий шлях?
– На щастя, швидко. Гарно пішло, бо, крафтовий бельгійський шоколад принаймні тоді, шість років тому став новинкою у нас на Херсонщині. Люди писали в соцмережах багато схвальних відгуків про мою продукцію, і це дуже допомагало. Дякую їм за це.
Особливо кількість замовлень зросла, коли я додала до асортименту квіти з бельгійського шоколаду, про які я вже вам казала. До речі, їх можна з’їсти одразу або ж прикрашати ними оселю протягом трьох місяців (термін придатності бельгійського шоколаду 90 днів).
— Літо, певно, не найкраща пора для торгівлі шоколадом, бо він у спеку розтає. Як вирішуєте цю проблему?
— Хороше питання. Дивіться, бельгійський шоколад у мене замовляють ледь не з усіх вільних від окупації куточків України. Певна річ, відправляти цей товар поштою в спекотний період — поганенька ідея. Тому в інтернет-торгівлі на цей час оголошую канікули. Проте в моїй крамничці (відкриття відбулося 26 квітня нинішнього року) відвідувачі купують бельгійський шоколад до кави або додому чи на подарунок.
— Яка гранична температура, за якої можна пересилати шоколад поштою?
— Ми починаємо відправляти, коли температура вдень не перевищує 21 градус. Цього достатньо, щоб, наприклад, шлях від Тернополя до Харкова шоколад здолав в кузові машини без втрати якості.
— Який з різновидів бельгійського шоколаду подобається більшості наших співвітчизників?
– Молочний (вміст какао 33,6 відсотка). На другому місці — темний (54 відсотка). Значно рідше люди купують білий шоколад (в ньому какао немає взагалі, як основа використовується какао-масло).
Додам, що в будь-якому шоколаді коричневого кольору є какао. Це найдорожчий інгредієнт. Чим шоколад темніший, тим більший вміст какао-маси. В шоколаді «екстра» її 70−76 відсотків.
У крамничці можна продегустувати справжній бельгійський шоколад ручної роботи
«Побачила пачку печива з написом „Работаем на благо россии“ — так боляче стало»
— Спитаю про події 2022 року. Скільки ви прожили в окупації?
– Три місяці. Вже в перший день повномасштабного вторгнення ворог окупував Скадовськ, де я жила з чоловіком і сином-немовлям. Вийшло так, що за день до цього, 23 лютого чоловік (він моряк) повернувся рейсу. Тож родина була разом.
Скадовськ знаходиться близько від адміністративного кордону з Кримом, тому окупанти так швидко захопило наше місто. Вони зразу ж вимкнули мобільний зв’язок, Інтернет, телебачення. Тому ми не знали, що відбувається на решті території України.
В наступні дні люди кинулись скуповувати в магазинах все (й потрібне, й непотрібне). Як на зло, закінчилися дріжджі на хлібокомбінаті, і він певний період не міг випікати хліб. Адміністрація навіть звернулась до населення, приносити дріжджі з дому. Окрім того не працювали банкомати і ми не мали можливості зняти з карток готівку.
Я вам вже казала, що мій батько військовий. На той час його підрозділ боронив Бахмут. У них там було пекло — ворог посунув з трьох сторін. Як тільки став з’являтися мобільний зв’язок, я відновила переписку с татом. Відкрила збір для потреб його роти. Уявляєте, в окупації я таємно збирала гроші для ЗСУ. Люди активно донатили. Я пересилала ці кошти тату і він з побратимами купував все необхідно для свого підрозділу.
Зважте також на те, що в місті знали — вся наша родина має патріотичні погляди. І що я розмовляю виключно українською (добре опанувала мову, коли вчилася в Кам’янці-Подільському). Тож принаймні мій арешт був питанням часу.
Й без цих загроз життя в окупації — неабияке випробування. Скрізь патрулі і блокпости. Люди ходять по вулицях, опустивши очі долу — щоб не зустрічатися поглядами з солдатами. Не можна було мати в телефоні українські додатки — навіть українських банків. Телефони перевіряли на блокпостах, тож слід було проявляти максимальну обережність.
Був такий випадок в магазині (вже після того, як окупанти почали завозили в Скадовськ харчі їхнього виробництва): взяла з полиці пачку печива, а на ньому написано «Работаем на благо России». Мені так боляче на душі стало від цього, що не втрималась — заплакала.
— Якось готувались до евакуації?
– Так. Треба було роздобути готівку, тож ми продали в сусідньому магазину запаси консервованих харчів. А ще я розпродала значну частину дитячих речей, мого сина Остапа, якому тоді було лише вісім місяців від народження. Тоді ще в Скадовську ходили гривні.
Тетяна з чоловіком і сином
Ми виїхали 19 травня. Дорогою на вільну частину України я нарахувала близько 65 ворожих блокпостів. І ледь не на кожному російські військові вимагали сигарети, їжу. Найстрашніше було на останньому їх блокпосту. Він знаходився фактично в так званій «сірій зоні», де точилися бої. Уявіть, величезна кількість машин на виїзд з окупації, а над ними з обох сторін літають снаряди. Російські солдати на блокпості навмисно створювали величезні черги на виїзд, пропускаючи по декілька автівок за годину.
— Тож довелося чекати в тих жахливих умовах черги перед блокпостом декілька діб?
– Не довелося, бо я була в такому відчаї, що взяла на руки сина, гроші, золоті прикраси і пішла домовлятися, щоб нас негайно випустили звідси. Я вже вам казала: Остапчик тоді захворів, температура підскочила до 40 градусів! Ліків не було, доступу до лікаря — також. Тож на блокпості з дитиною на руках, ридала, упрошувала дати нам дорогу.
Врешті старший на тому блокпосту каже: «Собери отдельную колонну из автомобилей с грудничками. Твоя машина будет в этой колонне первой». Я помчала назад. Оголосила людям, які мали немовлят, збиратися. На блокпосту нас перевірили і колона рушила. А буквально через одну-два хвилини росіяни… відкрили вогонь по нам навздогін. Оце отакі вони люди!
Певно, стріляли вони не прицільно, бо, на щастя, ні в кого, начебто, не влучили. Але на цьому «пригоди» не закінчилися. Ми їхали по ґрунтовій дорозі, яка після дощу перетворилась на суцільне болото. Автівки з низькою посадкою застрягали, люди з дітьми на руках виходили й шли по узбіччю пішки. І все це під артилерійську канонаду. Коли нарешті дісталися першого українського блокпосту, я була неймовірно втомлена, але по-справжньому щаслива.
— Через який час після того, як поселились в Тернополі, відновили шоколадний бізнес?
– Вже через три місяці відправила перші замовлення з нового місця. Коли ми виїздили зі Скадовська, взяли з собою обмаль речей — передусім все, що необхідно для сина, а також рюкзак з силіконовими формами для шоколаду.
В Тернополі в Центрі зайнятості дізналась, що є можливість тримати від держави грант на розвиток власної справи. Головне, щоб бізнес-проект претендента на грант був реалістичним.
Повертати грант не треба (точніше, я поверну ці гроші за рахунок того, що сплачуватиму податки). Податки в будь-якому разі треба платити. Тож я нічого не втрачаю. Ще одна важлива умова надання гранту — створити мінімум одне робоче місце. Це мене також цілком влаштовує, бо я й без того планувала найняти працівницю. Тож склала бізнес-план, подала заявку. Завдяки цим 250 тисячам змогла закупити багато чого необхідного для виготовлення бельгійського шоколаду і відкрити крамничку.
Крамничка Тетяни у Тернополі. Там широкий асортимент шоколаду і затишна атмосфера
Вірю, все у нас буде добре. Тільки б скоріше завершилася справедливим миром ця клята війна.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію школяра з Чернігівщини, який допомагає фронту, готуючи солодощі.
Фото надано Тетяною Гришко
