Іспанія. Мадрид. Міжнародні змагання Arnold Classic Europe — 2024. Без перебільшення, це історична подія для адаптивних видів спорту, адже збірна України здобуває рекордні 188 медалей. Одним із ковалів цієї перемоги є Андрій Якубенко, 43-річний ветеран з Херсонської області. Чоловік отримав важке поранення на війні та втратив руку. Він думав, що не виживе, але зміг схопитися за життя і тепер власним прикладом надихає інших ветеранів. Захисник поділився своєю історією з нашим виданням.
«Це те, що повинен робити кожен чоловік»
Андрій Якубенко — історик за освітою. До початку Великої війни він працював у Херсонській інспекції з охорони культурних та історичних пам'яток. Потім заробляв гроші в Польщі та працював у логістичній компанії в Херсоні.
ВІДЕО ДНЯ
На міжнародних змаганнях Arnold Classic Europe в Іспанії Андрій поповнив скарбничку збірної України «золотом» у веслуванні на 100 метрів та «бронзою» у аербайкінгу.
Разом із дружиною Юлією чоловік виховував сина та, як і мільйони інших українців, будував плани на майбутнє. Однак, коли взимку 2022 року ситуація на кордоні з Російською Федерацією почала загострюватися, у нього виникло передчуття наближення катастрофи.
РЕКЛАМА
«У мені було двоє людей. Один з них був істориком, який казав, що вони точно атакуватимуть, враховуючи практику історичних подій. Але переважила інша людина, яка вірила, що нічого не станеться, вони брязкатимуть зброєю і на цьому все», – зазначає Андрій.
Але, як відомо, простим «бряжанням зброї» це не закінчилося. Тож, у перший же день повномасштабного вторгнення, чоловік зібрав свої речі та вирушив до місцевого військкомату.
Андрій Якубенко пішов до військкомату в перший же день повномасштабного вторгнення Росії
«Я міркував так: якщо я та інші цього не зробимо, то хто ж? Я був певен, що кожен чоловік має це зробити, бо це обов’язок: йти та захищати», – наголосив Андрій.
РЕКЛАМА
Чоловіка було призначено до 192-го окремого батальйону територіальної оборони «Херсон», а згодом відряджено до 59-ї окремої штурмової бригади. У мирний час Андрій не проходив військову службу, мав лише навички стрільби, тому військову справу йому довелося вивчати в бойових умовах у Херсонській та Миколаївській областях.
«З першого дня перевага ворога в чисельності та бойових засобах була очевидною. Не можу сказати, що це якась дурна, слабка армія. У них була перевага в артилерії, мінометах, вони тримали небо. Ми здебільшого оборонялися. Танки виходили, вони могли б по нас стріляти, і нашим завданням було просто перечекати цей момент», – пояснює солдат.
Читайте також: «Мене ніс російський полонений, я їв сніг, як божевільний»: ветеран про поранення, бізнес та боротьбу
Коли під тиском росіян Збройні Сили України були змушені відступити з лівого берега Дніпра, Херсон, де залишилася родина Андрія, опинився під окупацією. Важко зрозуміти емоції та хвилювання військового в такі дні, але чоловік продовжував виконувати бойові завдання до початку квітня 2022 року, коли був тяжко поранений.
Зараз Андрій активно займається спортом, оскільки вважає, що фізичні вправи – це шлях до відновлення після серйозних травм.РЕКЛАМА
«Ворог уже чекав на нас»
У той час підрозділ Андрія «зачистив» від окупантів село в Миколаївській області та зайняв там оборону.
«Але надійшов наказ рухатися вперед і займати нові позиції в «сірій» зоні», – каже солдат.
Було сформовано групу добровольців, і захисники вирушили на нові позиції.
«За даними розвідки, лісосмуга, в яку ми зайшли, мала бути чистою від ворога. Ми довго йшли, потайки. Але, можливо, якось видали себе, або, найімовірніше, ворог уже чекав на нас. Вони відкрили по нас прицільний вогонь з мінометів. Один з розвідників одразу отримав важке поранення. Далі ми просуватися не могли, і командир віддав наказ відступати», – згадує ветеран.
Читайте також: «Я бачив лише спалах, і моя нога відлетіла»: ветеран, який пережив чотири ампутації, водить машину та бігає марафони
Ворожі міномети діяли зовсім близько. Вихід – секунда – влучення. Вихід – секунда – влучення… Групі Андрія довелося ретельно розрахувати час, щоб дістатися до укриття, яким був старий бетонний канал.
«Але я ледь не встиг дістатися до укриття. Одна з мін пролетіла поруч. Я відчув сильний удар, побачив, як моя рука безпорадно опустилася, і зрозумів, що вже її втратив, бо кінцівка тепер трималася лише за шкіру», – каже чоловік.
Окрім поранення в руку, захисник також отримав травму ноги, тому вже не міг самостійно пересуватися. Тоді, між мінометними «виходами», один з його товаришів вискочив з укриття та, ризикуючи власним життям, врятував Андрія, затягнувши його в канал.
«Коли одна з мін пролетіла поруч, я відчув сильний удар і зрозумів, що втратив руку, бо кінцівка трималася лише на шкірі», – каже Андрій.
Товариші наклали Андрію джгути, але йому треба було якось вибратися з-під щільного обстрілу. Чоловік втратив багато крові, і десь у підсвідомості промайнула думка, що він може не вижити. Більше того, Андрій розумів, що хлопці не матимуть фізичної сили витягнути його самостійно. Тож захисник вмовив товаришів залишити його, сказавши, що вони приїдуть пізніше, коли зможуть організувати евакуацію. Чоловік віддав товаришам свій телефон і документи.
«Я не хотів, щоб зі мною щось трапилося. Адже моя родина залишилася в окупованому Херсоні, і якби ворог мене знайшов, він міг би використати мої документи, щоб дістатися до них. Звичайно, я цього дуже не хотів. І, чесно кажучи, я думав у той момент, що не виживу, бо я справді втратив багато крові», – зазначає солдат.
Читайте також: «Без ноги, в шоковому стані, я починаю повзти. І знову міна. Вона відриває мені руку і розриває живіт»: історія штурмовика, який тричі обдурив смерть
Кілька разів чоловік втрачав свідомість і знову приходив до тями. Прийшовши до тями, солдат побачив, що надворі вже глуха ніч, а допомоги все ще немає. Невже ніхто не збирався за ним прийти?! Але, звісно, ніхто не забув про Андрія, і пізніше брати повернулися та викликали евакуаційну техніку.
«Я побачив, що мене витягують, і в мене з’явилася надія на життя. Я взяв себе в руки і почав триматися», – запевняє солдат.
«Я хотів відчути себе ніби в новому тілі»
Чоловіка каретою швидкої допомоги доставили до лікарні в Миколаєві. Коли захисник прийшов до тями в лікарняній палаті, він зрозумів, що його рука відірвалася. Однак Андрій запевняє, що сприйняв новину досить легко та без драми, адже мав зосередитися не на втраті, а на порятунку травмованої ноги.
«І цей момент тримав мене в тонусі: головне було знову стати на ноги. Це все, про що я думав», – зазначає ветеран.
Однак лікарі цивільної лікарні в Миколаєві не знали, як поставити чоловіка на ноги. Тож захисника перевели до військового шпиталю в Одесі, де, за словами ветерана, лікарі зробили все можливе й неможливе, щоб уникнути ампутації ноги.
У ці ж дні його дружині та синові вдалося втекти з окупації та приїхати до Одеси, щоб побачитися з Андрієм.
«І одразу після їхнього прибуття мій стан покращився. Звичайно, вони були глибоко вражені моєю травмою, але трималися і допомагали мені триматися», – каже солдат.
Читайте також: «Танк просунув ствол у вікно і влучив у мене»: історія «сталевого» захисника, який повертався на фронт до дружини
Його дружина Юлія почала старанно шукати в інтернеті інформацію про те, як практикувати в житті та повсякденному житті однією рукою.
«Вона шукала в соціальних мережах спортсменів зі схожими травмами, які активно займалися спортом. Ми спостерігали, як вони адаптуються, виконують вправи, я вчився на їхньому досвіді та самостійно дійшов певних висновків», – каже Андрій.
У 2023 році чоловікові зробили протезування, отримавши два протези: механічний та електронний.
«Механічний протез простіший за функціональністю, але він також легший у використанні та надійніший. Я навіть ходив з ним у гори. З електронним я більше практикувався вдома», – пояснив чоловік відмінності.
Травма не завадила Андрію ходити в гори
Під час реабілітаційного етапу солдат серйозно захопився спортом, адже фізичні вправи – це спосіб відновитися після серйозних травм.
«Мені потрібно було оновитися, відчути себе в новому тілі. Тож після реанімації першою вправою, яку я почав робити, були м’язи пресу. Крім того, я дуже хотів знову навчитися віджиматися від підлоги», – зазначає Андрій.
Чоловік опанував цю вправу однією рукою, а потім і більшою. Після виписки з лікарні захисник записався до фітнес-клубу. Ветеран, який займається на тренажерах однією рукою, привертав увагу оточуючих.
«Але мені було байдуже, чи хтось дивиться на мене, чи ні. Я просто виконував свою роботу», – наголошує Андрій.
«Мені було байдуже, чи хтось дивиться на мене в спортзалі чи ні. Я просто займався своєю справою», – каже ветеран
Переїхавши з родиною до Івано-Франківська, чоловік познайомився з іншими ветеранами, які розповіли йому про адаптивні види спорту високих досягнень. Зрештою, у 2024 році Андрій пройшов національний відбір та взяв участь у Arnold Classic Europe, поповнивши скарбничку збірної України «золотом» у веслуванні на 100 метрів та «бронзою» у аербайкінгу.
Читайте також: «На свій перший день народження я отримала… протез»: спортсменка без кінцівки про цькування в дитинстві, кар'єру та самоприйняття
Тепер чоловік отримав свій третій протез – біонічний.
«У комплекті йде біонічна щітка та гачок. Щітка делікатніша: для роботи, роботи за комп’ютером, є різні хвати. А гачок масивний, міцний, з ним навіть можна ремонт робити, він надійно триматиме інструменти», – пояснює ветеран.
«Я більше не можу без спорту, якщо не ходжу в спортзал на тренування, мені погано. Мета адаптивного спорту — дати людині можливість зростати фізично та психологічно», — каже ветеран.
Андрій продовжує активно займатися спортом (тренажерний зал, плавання, кікбоксинг, страйкбол, піший туризм) та влаштувався на роботу в Департамент ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Там він відповідає за розвиток адаптивних видів спорту та ветеранських просторів у регіоні.
«Я не можу без спорту і не бачу себе по-іншому. Якщо я не ходжу на тренування до спортзалу, мені погано. Мета адаптивного спорту — дати людині можливість зростати фізично та психологічно. Йдеться про змагання та фізичний розвиток, що, у свою чергу, зміцнює психологічну складову та покращує психічне здоров’я», — підсумував Андрій Якубенко.
Ви можете отримати допомогу для українців з інвалідністю на вебсайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Читайте також: Півтора року паралічу через травму спини: ветеран знову став на ноги після імплантації нейростимулятора та перемагає у спорті
Світлини надані Андрієм Якубенком
