«Я покликав на допомогу, та ніхто не озвався, тоді я побачив церкву та став молитися, щоб Бог мене врятував»: історія енергетика з Луганщини, який дарував дітям світло

Сміливі нести світло. Це визначення, що стало девізом енергетиків країни під час широкомасштабного вторгнення, цілком справедливо можливо віднести й до мешканця Луганщини 30-річного Євгена Перепелиці.

Чоловік працював електромонтером у рідному Гірському, але з початком великої війни робота для Євгена стала справжнім випробуванням на міцність, адже рятувати мережі під постійними обстрілами окупантів — ризик, на який він наражався буквально кожного дня. Під час одного з таких «гарячих» днів, коли Євген лагодив електромережі, щоб дати світло дітям, він потрапив під мінометний обстріл, отримав важке поранення та втратив кінцівку. Про подвиг, який щодня виконують бійці енергетичного фронту, далі в цій історії.

«Дружина та троє дітей жили в бомбосховищі»

Місто Гірське, що на Луганщині, ще у 2014 році, з початком російсько-української війни, опинилося поблизу лінії фронту: усього за 8 кілометрів від зони активних бойових дій. Євген Перепелиця працював електромонтером у місцевому РЕСі. Чоловік зізнається, що наближення великої війни відчував ще до 24 лютого 2022 року.

«Взагалі-то приблизно за тиждень до 24 лютого на лінії зіткнення почали активніше стріляти, ми тоді чули поодинокі вибухи. А в день широкомасштабного вторгнення вибухи відбувалися майже кожну секунду. Та у 2014 році ми вже відчували на собі, що таке війна, тому думали, що і цього разу так само все буде: трохи постріляють і розійдуться. До останнього вірили, що все швидко скінчиться і наші відіб’ють напад», — пояснює електромонтер Євген Перепелиця.

Та, на жаль, швидко все не закінчилось.

«Я пам’ятаю, що ще пішов 24 лютого на роботу. А з окупованої території вже летіли ракети на Сєвєродонецьк. Тоді ми з колегами попрощалися і пішли додому», — розповідає Євген.

З кожним днем обстріли ставали все більш інтенсивними й війна ближче і ближче підбиралася до Гірського.

«І кожного разу після обстрілів „лягали“ мережі, не було світла, було холодно. Тому вся моя родина: троє дітей, дружина, мати — вже жили в бомбосховищі місцевого будинку-інтернату», — пригадує чоловік.

Саме в таких пекельних умовах доводилося працювати місцевим енергетикам, адже залишити без світла і тепла цілу громаду, дітей та жінок в бомбосховищах, означало б приректи їх на ще більші страждання.

«Бувало різне. Під час роботи, коли розпочинався обстріл, падали в канави та ховалися. А взагалі ситуація була така: відбувається обстріл ввечері, мережі пошкоджені, ми зранку виїжджаємо і, поки відносно тихо, ремонтуємо. Потім вдень знову обстріли, наступного ранку ми знову виїжджаємо і знову ремонтуємо», — розказує про умови роботи під обстрілами електромонтер.

1

За свою героїчну роботу простий електромонтер з Гірського Євген Перепелиця був нагороджений орденом «За мужність»

«Попросив допомоги у Бога, одразу страх пройшов і я заспокоївся»

Та в один з квітневих днів врятуватися Євгену не вдалося. У чоловіка був вихідний і працювати він не планував: «Та ввечері зателефонував напарник і сказав, що хлопці дуже втомилися, чи не можу я вийти їх підмінити. Я погодився», — пригадує Перепелиця.

Бригада енергетиків виїхала до інтернату, щоб врятувати від холоду тих, хто ховався у бомбосховищі. В той момент біда підійшла впритул до відважних робітників.

«Ми поїхали до інтернату, де була пошкоджена трансформаторна підстанція. Ми все відремонтували та поїхали на інший кінець міста до школи. Там був пошкоджений трансформатор, який живив всю лінію. Нас було троє: я, ще один досвідчений електромонтер і водій. Мій колега був на стовпі, працював нагорі, а ми знизу подавали йому все, що потрібно. Аж раптом чуємо: свист снарядів. Ми з водієм миттю стрибнули в канаву, а колега лишився на стовпі. В ті миті за нього було дуже страшно, та, на щастя, з ним нічого не трапилося», — розповідає Євген.

Однак на іншому об’єкті сталася біда.

«Ми поїхали в школу підключати світло. Я залишився там в щитовій, а колеги поїхали на підстанцію вмикати електрику. Ввімкнули, все було добре, але я повинен був зателефонувати колегам та сказати, що все працює. Однак в приміщенні щитової був дуже поганий зв'язок. Я вийшов на вулицю, щоб „зловити“ зв'язок. І тільки-но сказав, що світло є, як почув позаду раптовий свист. Він лунав секунду-дві не більше. Я одразу хотів побігти, аж в цей момент відбувся вибух. Я опинився на землі. Почав підводитись, встав на праву ногу, а на ліву щось не виходить. Я ще раз спробував — не виходить. Дивлюсь вниз, а у мене вище коліна вже немає ноги й стирчить кістка, зрізана просто по діагоналі. Болю я в той момент не відчував взагалі, але стало дуже страшно», — пояснює чоловік.

Отримавши важке поранення, Євген Перепелиця опинився у лічених хвилинах від смерті.

«З таким пораненням, як у мене, 6−8 хвилин — і людина помирає від того, що вся кров з неї витікає. Я покликав на допомогу, але зрозуміло, що після вибуху нікого не було поруч: всі поховалися. Лежу біля школи, а недалеко біля неї стояла церква. Я на лікті сперся, підняв погляд на церкву, попросив у Бога допомоги та почав молитися. Одразу страх пройшов і я заспокоївся. І буквально через хвилину прибіг мій знайомий, зняв ремінь і перетягнув мені ногу», — пригадує електромонтер перші миті після вибуху.

Коли обстріли вщухли, місцеві мешканці кинулися рятувати чоловіка, однак Євген зізнається, що в той критичний момент він вже прощався з життям.

«Вибігли люди зі школи, дістали старе радянське панцирне ліжко і поклали мене на цю сітку. Я озирнувся, а навколо мене купа дітей, які ще нещодавно раділи, що їм нарешті дали світло, а тепер я вже лежу поміж них і помираю. Вони мене накрили шубами, поклали щось під голову, і я так думаю, що всі розуміли, що я вмираю. Люди кажуть: «Що тобі, Женю?» Я відповів: «Та не знаю… Дайте хоч сигарету покурити», — каже чоловік.

Та все ж Бог почув молитви Євгена і зберіг йому життя. На порятунок приїхала карета швидкої, чоловіка забрали в госпіталь. Електромонтер кілька разів втрачав свідомість та навіть не пам’ятає, що з ним відбувалося у лікарнях. Остаточно Євген Перепелиця отямився у Бахмуті.

1

Євген каже, що кілька разів втрачав свідомість, тому погано пам’ятає, що з ним відбувалося під час евакуації до лікарні

«Дивлюся: я зв’язаний, купа трубочок різних в роті, в носі, нога начебто є, пришили. Але поранена нога була така товста, холодна та синя. Потім я трохи поворушився, і у мене почалася кровотеча. Лікарі забрали мене в реанімацію та все ж таки відрізали ногу. Наступного разу я прийшов до тями вже без ноги», — пригадує мешканець Гірського.

Орден від президента

Та залишатися у Бахмуті було небезпечно: окупанти вже впритул наблизились до цього міста, і весь госпіталь довелося евакуювати залізницею.

«А в залі очікування на залізничному вокзалі була страшна картина: купа хворих та поранених, таких як я. Дідусі, бабусі, діти… Всі лежали на лавочках, було холодно, приходили волонтери, щось приносили поїсти», — розповідає чоловік.

Евакуаційним потягом Євген був доправлений до Львова, в інший госпіталь. Та вирок тамтешніх лікарів був невтішним: через зараження рани треба робити реампутацію.

1

Евакуаційним потягом Євгена доправили в госпіталь до Львова, де йому зробили ще одну операцію

«Прийшов лікар, і наступного дня мене забрали на чергову операцію й ще відрізали близько 15 сантиметрів», — каже Перепелиця.

Втім, чоловікові вдалося викарабкатися, і зараз електромонтер опановує протез.

1

Зараз Євген може пройти на протезі вже біля 200 метрів

«Спочатку було дуже складно. Зараз можу поки пройти метрів 100−200. Та не стільки болить поранена нога, скільки здорова, адже на неї значно більше навантаження. Протез слугує просто як точка опори, а все навантаження йде на здорову ногу», — резюмував Євген Перепелиця.

За свою героїчну роботу простий електромонтер з Гірського був нагороджений президентом орденом «За мужність», а благодійники подарували чоловікові новеньке авто.

Раніше «ФАКТИ» розповідали про життєвий марафон незламності ветерана війни Сергія Храпка, який втратив кінцівки, однак допомагає побратимам на фронті.

Читайте також: «Окупанти лише на мене одного використали протитанкову ракету. Вважаю — це рівень»: історія війни Дмитра Устименка

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *