«Я кохаю і це найголовніше!»: Олексій Суханов про особисте життя під час великої війни

Олексій Суханов, ведучий токшоу «Говорить вся країна» (1+1 Україна), який назвав росію країною під знесення, розпочав зйомки у другому сезоні проєкту. Олексій каже, що навіть під час літньої перерви не дозволив собі відпочивати, а займався допомогою українським військовим.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Олексій розповів про нове кохання, найбажанішу мрію та ненависть до росіян.

«Це останній шанс виправити ситуацію»

— Ви розпочали новий сезон соціального телепроєкту. Наскільки зараз, під час війни, він необхідний?

– Впевнений, соціальне ток-шоу на тлі війни набуває зовсім інших сенсів. Війна — це останній шанс для нас виправити ситуацію, перезавантажити мозок у такий спосіб, щоб наша країна стала по-справжньому європейською і цивілізованою. Щоб усі ми усвідомили, що несемо відповідальність за кожен свій крок.

Читайте також: «Я щовечора засинаю під звуки вибухів снарядів»: військкор Анастасія Волкова про життя в прифронтовому Слов’янську

— Є якась історія з «Говорить вся країна», яка вас і досі не відпускає?

– Чесно кажучи, усі історії мене не відпускають. Особливо, коли я на знімальному майданчику, тому що тільки занурення в історію може дати потрібний ефект нашим героям, дати їм можливість подивитись на себе з боку і відпрацювати помилки. Я обрав таку тактику: віддано розбираюсь в кожній історії на знімальному майданчику, даю можливість герою послухати, зробити висновки, поставити собі запитання, аби повернувшись додому спробувати змінити своє життя. В нас було багато ситуацій, коли наша команда зіграла важливу роль. Одна з них — історія про дівчинку «Попелюшку», в якої було викривлення хребта. Її батько не відпускав на реабілітацію, яка їй була дуже потрібна. Він погрожував вбити волонтерку, яка звернулася до нас за допомогою. Після нашої програми команда звернулася до соцпрацівників і вони примусово відправили дитину на лікування.

1

— Чи зустрічаєтесь зі своїми героями поза знімальним майданчиком?

– Буває й таке. Пам’ятаю дівчину, яку ми врятували від булімії: зустрів її, і вже, слава Богу, її оченята усміхнені. Це велике щастя, коли дійсно приходить розуміння, що ти допоміг. Буває, що надсилають історії, наприклад, як про маленького Сашка, якому ми врятували життя. Зараз він у люблячій сім’ї. Дитина, яка жила в сараї, над якою знущалися, зараз володіє трьома мовами, займається музикою і бере участь в концертах. Це щастя, коли відчуваєш себе причетним до такого.

«Хочу, щоб моя пенсія була щасливою»

— Влітку у вас була невеличка перерва між сезонами. Чи вдалося відпочити, перезавантажитись?

— Мені здається, що це навіть гріховно лунає: перезавантажитись, відпочити… Я не знаю, як у кого, але в мене завжди на думці наші хлопці та дівчата, які зараз на передовій. І хай це звучить занадто пафосно, але так і є. У них там немає часу відпочивати, тож, думаю, і ми, напевно, не можемо мати такої нагоди кудись поїхати і перепочити. Так, я не сперечаюсь, ми можемо піти до улюбленої ресторації, театру, на концерт чи поїхати кудись зі своїми близькими на вихідні. Нічого поганого в цьому немає, але відпустка… Я собі такого не дозволяю.

Читайте також: «Я припинив пропонувати батькам виїхати»: Ахтем Сеітаблаєв про останній візит до Криму

— Коли востаннє були у Юрмалі, де у вас є квартира?

— Декілька місяців тому, коли був у відрядженні, то зазирнув у квартиру у вільний день, щоб подивитись, як вона. Звісно, я хотів би поїхати в квартирку, яку я так люблю, але правила є правила.

— Що дає вам сили у ці важкі часи?

– Все лежить на поверхні, якщо чесно: від перевтоми я рятуюсь вдома. Обіймами, поцілунками, любов’ю. Ціную своїх друзів, з якими намагаюсь якнайчастіше зустрічатись. Коло спілкування стало вкрай обмеженим. Думаю, зараз у багатьох так, але ці люди, які досі поруч, дають неймовірне відчуття тепла, комфорту і любові. Я себе не стримую: обіймаю, говорю приємні речі і це йде від щирого серця. А одну людину — кохаю! Це найголовніше!

Я знаю, що перемога буде за Україною, знаю, що у країни велике, світле майбутнє, яке ми творимо вже зараз. Не буде перезавантаження після війни, одразу все не налагодиться, так не буває. Підґрунтя треба готувати, тому всі ті, хто зараз в тилу, мають займатись цим зараз. Ми не просто ходимо на роботу, отримуємо зарплатню. Ми цеглинка за цеглинкою складаємо той мур, який, зрештою, має стати фортецею, і який захистить нас і наших діточок. Я хочу, щоб моя пенсія була щасливою і життя у нашій країні також.

Читайте також: «Найбільш емоційний день»: Дмитро Комаров повернувся з фронту

«Н***й пішла та раша!»

— Буває, що накатує депресія?

— Ми всі зараз живемо з депресією, на жаль. Яка моя порада? Просто любіть! Якщо зараз є тяжіння на когось нагримати, а ви скажіть добре слово, це мій лайфхак. Буває, хочеться послати кудись подалі, а я набираю повні груди повітря і кажу: «Добрий день!» Спочатку людина спантеличена, а потім увесь цей негатив кудись зникає. Допоки ми не навчимось поважати один одного, у нас не станеться змін на краще. Якщо ти хочеш, щоб поважали тебе, ти маєш поважати інших, бо не буває гри в одні ворота. Ми маємо відкоригувати цей момент в собі і бути людьми в першу чергу.

1

— До 2014 року ви жили та працювали у росії. Залишились зв’язки з кимось?

– Я наполягаю, щоб моя коротка відповідь з приводу колишніх друзів та родичів в рф увійшла в інтерв’ю: «Н***й пішла та раша!». Допоки ми будемо зазирати туди, нічого не буде! В України своє життя, сьогодення, майбутнє. В неї достатньо традицій, культури, щоб ніколи не озиратись туди. У нас також не має бути стосунків з росією і дипломатичних, навіть після перемоги. Ми маємо озброюватися, утримувати своє військо, воно має бути потужним.

На кожному історичному етапі свого розвитку росія «просрала» абсолютно все! Як людина, яка там народилася, скажу, що ми не маємо більше давати їм жодної можливості, тому що потім будемо розраховуватися життям своїх діточок. Ми маємо відірватися раз і назавжди! Я вважаю, що в Україні має бути створене виробництво від цвяха до ракети, бо в України тільки єдиний справжній друг — це сама Україна і кожен українець. Тільки так ми можемо забезпечити для наступного покоління безпечне, спокійне життя.

Читайте також: «Діти кричали уві сні та прокидалися від кошмарів»: Катерина Бужинська про випробування під час війни

— У ті часи, коли ви ще жили в росії, відчувалась неприязнь до українців?

— Вона в рф була завжди. Давайте згадаємо радянський кінематограф: українця завжди малювали якимось диваком, дурнем, невдахою. Коли одна нація обов’язково панує над іншими — на цьому збудована ціла імперія. Для росії всі ці «братські» країни просто падчерки. За радянських часів це було зневажливе, іронічне ставлення, потім все це набуло ворожих форм.

— Як вважаєте, чи зможуть українці колись пробачити росіян?

— Пробачати не можна! Я не закликаю жити ненавистю, просто викреслити і забути про існування росії. Росіяни залили кров’ю Україну, зруйнували життя, а зараз знищуютьукраїнців. Як пробачити?! Вони зробили так, що частина українців вимушені були виїхати, покинути свої домівки і розчинитись у Європі, Америці — це потрійний удар. Чим довше триває ця війна, тим більший відсоток тих, хто не повернеться, тому що і діточки там вже осіли, і дорослі. Україну знищують з усіх боків, а ви кажете про пробачення… Такого не буде.

— Про що крім нашої перемоги ви мрієте?

– Про життя в щасливій Україні. Щоб вийти травневого ранку до улюбленої кав’ярні, взяти філіжаночку кави, сісти на терасі і спостерігати, як місто оживає, прокидається, люди йдуть на роботу, діти у школу. А ввечері спостерігати, як люди насолоджуються життям, милуються, цілуються, гуляють з коханими вулицями, де панує щастя, повага, відповідальність. Має бути принцип, що не людина для держави, а держава для людини, ось про це я мрію.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з зіркою «Плута», дружиною актора та військового Макса Девізорова, про виклики під час війни.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *