Родина Сергія Редька з Великої Рибиці, що на Сумщині, двічі евакуювалася через обстріли. Минулого тижня він знову повернувся в село — цього разу, щоб забрати своїх собак: 5-річного Графа та 3-річного Вальдемара. Всю дорогу він йшов пішки під дощем, за спиною лунали постріли, бо село просто на кордоні з росією. Тоді ночував із собаками у підвалі, бо не було куди діти. Волонтери, на щастя, допомогли прилаштувати тварин, поки родина знайде житло, де їм дозволять тримати чотирилапих. Історія чоловіка, який ризикував життям задля порятунку тварин, точно зворушить кожного до сліз, бо вона про біль, страх, велику любов, відданість та віру.
«Не повезло нам із „сусідами“. Вбивці та нелюди»
– Не повезло нам із «сусідами». Вбивці та нелюди. До кордону з окупантами всього три кілометри полями, трасою трішечки довше, — каже «ФАКТАМ» Сергій Редько. — Я все життя мешкав у Великій Рибиці. Збудував дім, тримав господарство, з дружиною виховали дочку, сина і дочекались онуку. Собака Граф — наполовину вівчарка, він — у нас «тато» Вальдемара. Разом із чотирилапими ми випасали великі стада корів у рідному селі та сусідньому Миропіллі. Вони весь час поруч зі мною, збудував для них просторий вольєр. Щоранку виходив із будинку, й вони біжать до мене, лащаться. Це щось більше ніж домашні тварини — це члени родини.
ВІДЕО ДНЯ
Читайте також: «Катя казала, що якщо буде вибір між життям людини та тварини, то обере останнє»: в Херсоні загинула відома зооволонтерка
— У перші дні великої війни що відбувалось у вашому селі?
РЕКЛАМА
– Так, ми чули обстріли, але нашою стороною російські війська не рухались, бо навкруги лише поля. Вони вирушили Краснопільською трасою й зайшли через пункт «Покровка-Покотилівка». Наша родина залишилась у Великій Рибиці. Але із серпня минулого року село стали масово бомбити. Міни прилітали, тому багато у селі пошкоджених хат. Крім того, постійно тероризували окупанти КАБами та дронами. Звісно, багато людей почали виїжджати. Здебільшого до Сум, ближче до дому, хоч і там весь час обстріли. Але краще, ніж у Великій Рибиці, бо в нас вже нема ні світла, ні води, не працюють магазини. На початку березня цього року я вивіз жінку, 14-річного сина, дочку та 9-річну внучку до Сум, бо несила було терпіти. Наче все затихло й ми повернулись назад. Але за кілька днів ситуація знову загострилась. Нас цілодобово бомбили КАБами, весь час сиділи у погребі. Я можу назвати їхню тактику ведення війни геноцидом. Вдруге збирати речі часу не було, бо потрібно було мерщій тікати.
Всю дорогу Сергій із собаками йшли пішки під дощем. Було моторошно
«Ми орендуємо квартиру, тому забрати собак не було можливості. Я з ними перші дні ночував у підвалі»
— Уявляю ваш стан. Знову лишати свій дім, де все нажите і рідне…
— Вважайте, що все втрачено. Через бомбардування хата стала тріщати. І забрати нічого не могли, спакували кілька сумок, бо на нас чекала легкова машина і кожна хвилина вартувала життя. Собак я залишив й поїхав до обласного центру. Натомість дозволив пожити у хаті українським воїнам. Вони і дбали про Графа та Вальдемара. Я дуже їм вдячний за це.
РЕКЛАМА
Проте захисникам треба було їхати в інше місця, тому подзвонили й сказали, що песики лишаються самі. В мене відразу промайнула думка — забиратиму їх. Рідним нічого про це не сказав. Близько тижня намагався прорватись у Велику Рибицю. Як? Автостопом. То один солдат підвезе, то інший. Потрібно було проїхати п’ять сіл, де точились бої, але нам таки вдалось. Собаки мене дочекались. Я взяв повідки, і так ми з ними вирушили у дорогу.
Читайте також: «Складала план, кого першим буду виносити»: Олеся Жураківська про найстрашніші дні життя
Щоправда, назад нікого не було. Тоді схопив у сараї велосипед онучки, бо вона дуже просила. Й так йшов десь двадцять кілометрів. Повільно, бо в мене хворі ноги. Весь той час мене супроводжувала сильна злива, змок до нитки. Чув весь час постріли, добре, що дрони не літали, бо для них то погані погодні умови. Але як почало сутеніти, то страх посилився, бо зазвичай у цей час застосовували міномети. Йшов і думав: «Треба вижити». Траса розбита, поруч спалені машини людей, тракторець, який окупанти не дали вивезти дідусю. Моторошні кадри.
Пощастило, що мені трапились воїни, які їхали на пікапі. Але місця було мало, тому велосипед довелось залишити в кущах. Шкода його, проте в цій ситуації я думав, як врятувати тварин.
Сергій Редько з Графом та Вальдемаром, які для нього не домашні улюбленці — члени родиниРЕКЛАМА
— Що нині із тваринами?
— Ми орендуємо квартиру, тому забрати не було можливості. Я з ними перші дні ночував у підвалі. А потім відгукнулись зооволонтери, і вони взяли моїх улюбленців на перетримку. Навідую їх, шукаю житло, де дозволять жити із собаками. Працюю, бо не звик нічого просити.
Читайте також: «На асфальті лежало тіло, а син плакав, впізнавши маму за одягом»: від російської ракети загинула 55-річна зооволонтерка з Кривого Рогу
— Ото рідним додали сивого волосся. Що вони кажуть?
— Не дивуються, бо знають, як я люблю Графа і Вальдемара.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що зірка серіалу «Слід» став «рятувальником тварин».
