35-річний Дмитро Лобач з Тернопільщини у війську отримав позивний «Міраж». Як зізнається сам боєць, таке прізвисько «прилипло» до нього через здатність безшумно пересуватися та невеличкий зріст. В цивільному ж житі, до повномасштабного вторгнення, чоловік підкоряв височини, працюючи промисловим альпіністом. Свій потяг до висоти «Міраж» переніс і у військо, ставши вправним оператором дронів. Під час боїв за Харківщину чоловік отримав тяжке поранення, яке коштувало йому кінцівки. Дмитро лікується і досі, та падати духом точно не збирається. Свою історію боєць розповів «ФАКТАМ».
«Я пішов за жінок та дітей»
Дмитро Лобач запевняє, що свою роботу верхолаза в мирному житті він дуже любив.
ВІДЕО ДНЯ
— Постійно на висоті, екстрім, та й по Україні поїздив, багато, де був, — каже чоловік.
Свою роботу верхолаза у мирному житті Дмитро дуже любивРЕКЛАМА
Та вже наприкінці 2021 року Дмитра стало переслідувати відчуття бурі, що невблаганно насувається на Україну.
— Я думав, що буде війна, а після всіх тих заяв путіна я зрозумів, що він зважиться на це, — зазначає боєць.
22 лютого 2022 року чоловік прокинувся від гуркоту військових літаків, що ширяли в небі над країною.
РЕКЛАМА
— Розбудив дружину, та вона сказала мені, щоб я не вигадував та лягав далі спати. А вранці мене розбудив телефонний дзвінок від мами з-за кордону, яка сказала, що у нас почалася війна. Вона була вся в сльозах, заплакана. Я відкрив новини і побачив, що дійсно Україну вже масово атакують, запустили купу ракет, — пригадує Дмитро.
Чоловік відправив доньку за кордон до рідних, а сам пішов добровольцем до військкомату. До того, Дмитро ніяк не був пов'язаний з військовою справою, та навіть не служив строкову службу, однак 17 березня 2022 року він вже був у лавах ЗСУ.
— Мене тоді дуже вразило те, що відбулося в Бучі та Ірпені. Я пішов за жінок та дітей. Я просто не міг стояти осторонь. Мене це дуже злило. Навіть не те, що вони окупували території, а те, що так вчиняли з жінками та дітьми, і якщо б ми дали їм пройти далі, то я розумів, що буде тільки гірше. Я просто мусив йти, — зазначив боєць.
Оператор дронів Дмитро Лобач
«Ми мали добігти. Не встигли…»
Дмитро потрапив до 105 бригади територіальної оборони, де на той час вже було багато його знайомих. Спершу всю свою лють на окупантів чоловік трансформував у жагу до навчання військовій справі, зокрема, занурився в тему дронів і аеророзвідки.
— Я буквально горів цим. Я всюди шукав інформацію про радіоелектронну боротьбу, радіорозвідку, дрони, як це все працює, — пригадує боєць.
РЕКЛАМА
Тож коли чоловік набрався достатньо знань, то вирушив у відрядження на схід працювати інструктором. Коли Дмитро повернувся з цього відрядження, то вирішив перевестися до бойового 83-го батальйону.
Читайте також: «Палала автівка, а в ній — тіло жінки»: парамедик про пережите на місці ракетного удару в Кривому Розі
— Я ж отримав багато знань, то чого ж їм пропадати, треба воювати, — каже військовий.
Відтак, Дмитро зібрав донати, купив на них два дрони і поїхав на Харківський напрямок, де наступали окупанти.
— Ми забирали у них і трофейну зброю і каски, і знаєте, все там було добре. Проти нас точно були гарно екіпіровані бійці. Плюс вони дуже добрі копачі. Одного разу я «висів» дроном і спостерігав таку картину: біля їхнього окопу прильот. З одної нори вибігало чоловік 10 і з іншої стільки ж. Другий прильот і знову 10 з однієї нори і з іншої. І так я нарахував біля сотні чоловік. Ви уявіть собі, скільки ж там місця було у них в тих норах, — дивується військовий.
Чоловік приймав активну участь у бойових діях до початку весни 2023 року, коли отримав важке поранення.
— У нас тоді почалися штурмові дії. Це було на самому «нулі». Настільки близько, що вночі, якщо було тихо, то можна було почути розмови окупантів. Ми слухали їхні рації. Вони говорили, що очікують «гостей», тобто штурмовиків, які підуть на наші позиції. Я вилетів дроном, а вони, певно, подумали, що то їхній дрон і не вмикали РЕБ. Я прекрасно бачив, скільки їх і де вони збираються. Я передав дані командиру, і артилерія дуже гарно відпрацювала, — каже чоловік.
Штурм ворога тоді зупинився. Щасливий Дмитро попросив у командира вихідний день, щоб відпочити та відновити сили.
— А наступного дня я приїхав в зону вивантаження, і почався мінометний обстріл. Командир запропонував бігти на старі, більш безпечні позиції. Ми почали рахувати час між виходами з міномету. І, в принципі, ми мали б добігти. Та, на жаль, працював не один міномет. Відбувся прильот, ми почали бігти, а в цей час звівся другий міномет, вистрілив і позаду мене в трьох метрах впала міна, — пригадує захисник.
Читайте також: «У нас відібрали весь страх»: військовий про бої за Донбас, ампутацію та футбол на милицях
Уламками міни Дмитру дуже сильно посікло ноги.
— Спочатку це шок. Не відчуваєш ні болю, нічого. Підводишся: руки рухаються, голова рухається, а от ніг не відчуваю. Почав кричати, що я «триста», щоб мені допомогли, — каже співрозмовник.
Під щільним мінометним вогнем побратими відтягли Дмитра в бліндаж та наклали йому турнікети. Пощастило що автівка, на якій приїхали військові, вціліла під обстрілами, то ж побратими одразу посадили в неї Дмитра та помчали у стабілізаційний пункт в Куп'янську. Там у чоловіка стався практично другий день народження.
— Мене там стабілізували, я відкриваю очі після операції, бачу, а навколо дим, темно… Я питаю: «А що сталося?». А мені кажуть, що це лікарню «градом» накрили. То ж мені вдруге пощастило вижити, — зазначив військовий.
З першого дня поранення поряд з Дмитром дружина Ілона
«Намагаюся себе не жаліти»
Зі стабпункту чоловіка доправляють до шпиталю в Харкові. Половину стопи на правій нозі лікарям довелося ампутувати, адже уламки міни потрапили прямо у взуття і рятувати було вже просто нічого. А от за ліву ногу медики вирішують поборотися. Дмитра шпиталізують в Національний інституті хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова, однак найкращі судинні хірурги країни не змоги зберегти військовому кінцівку.
Читайте також: «Через 10 років я бачу себе на вершині Евересту»: ветеран про поранення й нове життя
«Нога таки пішла своїм шляхом. Ну, значить, буде нова і краща», — напише тоді в своїх соцмережах захисник.
— Я не сильно падав духом. Руки цілі, голова на місці. А ноги… Ну багато людей, яких протезують, стають на ноги і живуть нормальне життя, тому я й не переживав. Звісно, це втрата, бо то частина тебе. Ти вже не будеш жити таким життям як колись. Та мені хотілося швидше протезуватися і стати на ноги. Намагаюсь себе не жаліти, — зазначив військовий.
Дмитро вже встиг отримати протез лівої ноги і навчився вправно на ньому ходити.
— Якщо зима і я в штанях, то ніхто навіть не помічає, що я на протезі, та ще й пів стопи немає на іншій нозі. Найважче тим, у кого ампутація вище коліна, адже там в протезі є колінний суглоб, і от з ним важко навчитися ходити. Якщо ж нижче коліна, як у мене, то зазвичай, навчання займає тиждень часу. Чим нижча ампутація, тим легше навчитися ходити і балансувати. Мене часто питають, як це ходити на протезі, та відповідь досить проста: приблизно, як на затерпшій нозі, — пояснює військовий.
Дмитро навчився вправно ходити на протезах і не збирається падати духом
Далекоглядних планів на майбутнє, яке настане після повного завершення лікування і реабілітації чоловік не будує.
— Життя стало таким мінливим, що будуєш плани, а потім розчаровуєшся, — каже Дмитро.
Втім, не виключає, що повернеться до війська у якості інструктора, або ж буде допомагати армії, збираючи дрони. Навіть зараз чоловік допомагає побратимам, відправляючи третину своєї пенсії на донати.
— Я знаю, наскільки це їм потрібно, бо я сам був в цій ситуації, — зауважує співрозмовник.
Ветеран беззаперечно вірить в перемогу України, адже впевнений, що нація здатна терпіти задля неї стільки, скільки буде потрібно.
— Ми сильні духом. Як ми можемо зараз здати назад та відступити? Ми повинні вчити своїх дітей, наступні покоління, що ми є сильна нація. Ми всьому світу показали, хто такі українці, — резюмував Дмитро Лобач.
Раніше «ФАКТИ» публікували розповідь військового про бої під Бахмутом, ампутацію та тріумф на «Іграх нескорених».
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
