31 липня внаслідок ракетного удару, який завдали росіяни по Кривому Рогу, загинула вчителька місцевої гімназії № 15 Ірина Кіянчук. Вона мешкала на п'ятому поверсі понівеченої ракетою багатоповерхівки по вулиці Українській. Про неї з болем і скорботою згадують на сторінці освітнього закладу, талановита педагогиня присвятила дітям три десятиліття й вміла знайти ключик до кожного серця. Тепер улюблена вчителька та завуч більше ніколи не увійде в клас та не посміхнеться… У жінки залишились старенька матір, брат, син, невістка та двоє онуків.
В цьому будинку на п’ятому поверсі жила Ірина Борисівна
– Ірина Борисівна — корінна криворіжанка. Вона закінчила Дніпропетровський державний університет за фахом вчителя російської мови та літератури. Після скасування цих предметів викладала зарубіжну літературу та етику. Була на посаді завуча, — розповіла «ФАКТАМ» Олена Кісєль, заступник директора з навчально-виховної роботи Криворізької гімназії № 15. — Надзвичайна товариська, добра, порядна, вона вміла примирити кожного. Саме Ірина Борисівна створила навчальну програму, яка працювала протягом семи років. І її основою були філософія та моральні цінності в житті. Колега завжди казала, що не буває поганих дітей, всі хороші, значить це ми щось робимо не так. І її дійсно обожнювали всі учні, які тепер телефонують й питають: «Хіба так можна? Чому так?» Паралельно Ірина Борисівна працювала ще й у недільній школі у храмі неподалік її будинку.
Читайте також: «Всі свої молоді роки син провів на війні»: загубилося подання на Ярослава Шинкаренка про посмертне відзначення його званням Героя України
Зі своїм чоловіком вони були надзвичайно гарною парою й весь час разом. Й для неї важким ударом стала його хвороба та смерть взимку 2020 року. Колега надзвичайно складно переживала розлуку зі своєю половинкою й лише нещодавно повернулась до більш-менш нормального життя. Допомогли їй у цьому рідні. Ірина Борисівна всю себе віддавала онукам — 8-річної Марії та 6-річному Михайлу. Дівчинка була сильно прив’язаною до бабусі, часто в неї ночувала. Але напередодні трагедії вона залишилась в іншої бабусі і це врятувало їй по суті життя. Після початку великої війни брат пропонував Ірині Борисівні виїхати за кордон до нього, вона відмовилась.
31 липня був останній день відпустки Ірини Кіянчук. Й 1 серпня вона мала виходити на роботу до рідної школи.
– В неділю ми ще спілкувались. Вона з такою радістю розповідала про онуків, планувала, куди б їх ще відвести, ділилась враженнями про відвідини виставки черепах. Я живу неподалік від колеги, й ми завжди домовлялись, що коли лунають вибухи, маємо зв’язатись одна з одною, аби не переживати. Тим паче Ірина Борисівна мешкала сама. Тривога того ранку не пролунала. Відразу полетіли ракети, які наші ППО не можуть перехопити. Після першого вибуху я написала їй, відповіді не було. Після другого набрала — теж тиша. І вже тоді я побігла до будинку жінки.
Читайте також: Ворог вдарив вночі по Одещині: пошкоджено порти та елеватор, виникли пожежі
Побачила дим, вогонь, крики людей. Зруйновані були квартири від 5 по 9 поверх із правої сторони від ліфта. Дім уже обгорнули стрічкою правоохоронці, а біля однієї з машин лежав мертвий чоловік. Ймовірно, він підійшов саме до неї і тут приліт. Ми розуміли, що епіцентр удару прийшовся саме у квартиру Ірини Борисівни. Від житла нічого не залишилось. Пожежу в ньому довго не могли загасити, а полум’я все розгорталось через вітер. Але ми до останнього сподівались, що сталось диво і може вона вижила. Проте, на жаль, під вечір тіло Ірини Борисівни знайшли, рідні опізнали її за прикрасами. 2 серпня з нею попрощалися у храмі, який вона відвідувала за життя.
Колишня учениця загиблої Тетяна Білоус присвятила своїй улюблені вчительці щемливий допис.
«31.07.23 ворожа підла ракета поцілила в саму душу. Моя дорога Ірина Борисівна, мій учитель, мій друг, нестерпно боляче повірити в цей жах, бракує слів … Дякую Вам та Богу, що були в моєму житті, дякуємо за Ваш труд за дитинство — наше та наступних поколінь, за всі ті добрі слова, які ви знаходили не дивлячись на жахіття війни, втому, хвороби. Ворог вбив Світлу людину, але не вбив Її Світло. Бо Світло не згине, бо Світло не Тлінне. Царство Небесне, Ірина Борисівна. Ваші останні слова будуть девізом — «Жити, радіти, повертатися до Сонця, як соняшник! Все буде Україна».
Раніше «ФАКТИ» писали, що у Кривому Розі загинули мама і дочка, які нещодавно повернулися з Польщі: «Квартири Наташі просто немає. Не залишилося жодного перекриття, нічого».
