Дев’ятого січня в Києві відбулася акція на підтримку захисників Маріуполя, які досі знаходяться в полоні. Як зазначили організатори акції, досі в російській неволі знаходяться приблизно дві тисячі бійців Маріупольського гарнізону.
Нелюдські умови утримання, регулярні побиття, фактична відсутність медичної допомоги забирає у них здоров’я — російський полон в буквальному розумінні вбиває. Одна з учасниць акції — сестра бійця «Азову» Андрія Іванова (позивний «Електрод») Олена Сірик розповіла «ФАКТАМ», що її брата було поранено двічі: під час оборони Маріуполя і в Оленівці, коли у ніч проти 29 липня 2022 року росіяни підірвали барак з 198 «азовцями». Андрій досі в неволі. Родина не отримала від нього жодного листа.
«Коли в теленовинах повідомили, що захисники Маріуполя виходять за наказом в полон, ми з мамою навіть зраділи»
– Те, що мій брат Андрій Іванов знаходився в Оленівці в «бараці 200», який підірвали росіяни, я дізналася через день після тієї трагедії, — розповіла «ФАКТАМ» Олена Сірик. — Джерелом інформації стали ворожі телеграм-канали — на них тоді розмістили списки загиблих і тих, хто вижив. Я дуже хвилювалась, коли переглядала список загиблих. Андрія в ньому не було. Зробила паузу, взяла себе в руки, подивилась другий список. Знайшла в ньому ім’я і прізвище брата. Слава Богу, живий!
ВІДЕО ДНЯ
Андрій Іванов на «Азовсталі» під час оборони Маріуполя. Фото надано Оленою Сірик
— Перед тим ви знали, що він в Оленівці?
РЕКЛАМА
– Ми здогадувались, що він там. Але офіційної інформації російська сторона не надавала. Після теракту знову ж таки на ворожих телеграм-каналах ми знайшли відео, на якому нашого Андрія було знято в одній з донецьких лікарень. Тож ми остаточно пересвідчилися — він живий.
— В тому сюжеті розповіли, які саме поранення він отримав?
– Ні. Про це ми дізналися згодом від побратимів Андрія, яких вдалося обміняти. Нагадаю, що декількох «азовців», які пережили теракт в Оленівці, вдалося повернути в вересні 2022 року (тоді їх і ще велику групу полонених обміняли на зрадника медведчука). Звільнені хлопці розповіли, що в мого брата сильні опіки і контузія. Після теракту він десь місяць-півтора перебував з побратимами в лікарні в Донецьку.
РЕКЛАМА
А потім їх відправили в росію СІЗО міста Таганрог. Про Таганрог я дізналася десь рік тому, коли повернулися декілька хлопців, яких росіяни там утримували. Вони Андрія в тому СІЗО не бачили, проте чули зі своїх камер, як в коридорі наглядачі викликали його за прізвищем. А от хлопців, які були з ним в одній камері, поки що жодного разу не обмінювали. Не виключено, що брата вже перевели в якесь інше місце.
Читайте також: «На спині у сина сліди від електрошокеру — били в одне й те саме місце, рани не встигали загоюватися», — мати звільненого з полону військового медика
РЕКЛАМА
Тут слід сказати, що збирати інформацію про Андрія (як, власне, про будь-кого з полонених) дуже важко, адже росія воліє її приховувати. Багатьом невільникам не надає можливості відправити листа рідним. Від Андрія також не було жодного.
Живу надією, що брата обміняють — «азовців» все ж потрошку почали повертати.
— Як він став бійцем «Азову»?
— На початку 2015 року поїхав в Маріуполь і добровольцем записався в «Азов». Його прийняли на посаду водія-електрика. Тоді брату було 32 роки. Певно, тут слід сказати, що наша родина живе на Сумщині в місті Конотоп. До того, як стати військовим брат працював газоелектрозварювальником на заводі. Власне через це в «Азові» взяв собі позивний «Електрод». Ми мало знали про його службу — він волів про не розповідати.
Після початку повномасштабного вторгнення, ми десь місяць не мали зв’язку з Андрієм. Але коли бійці відступили на «Азовсталь», брат мав можливість відправляти повідомлення. Їх зміст був бадьорим — Андрій не падав духом. Хоча й не скривав, що по них летіло все: від 5.45 (калібр куль — Авт.) до снарядів корабельної артилерії (окупанти гатили по території «Азовсталі» й з моря). Ми питали його, чи не має якісь поранення? Відповів, що уламками поранило в області попереку. Я допитувалась, чи великий той уламок? Андрій відповідав: «Все буде добре, минеться». Тож чи вдалося лікарям в імпровізованому госпіталі на «Азовсталі» витягли той уламок, ми досі не знаємо.
Зв’язок з Андрієм обірвався 10 травня 2022-го. Незабаром з теленовин ми дізналися, що захисники Маріуполя виходять за наказом в полон. Ми з мамою тоді навіть зраділи — бо хлопців вже не обстрілюватимуть і хоч так-сяк годуватимуть. Ми тоді ще не знали, в яких нелюдських умовах росіяни утримують українських полонених, що харчування там жахливе, медична допомога фактично відсутня.
Вихід в полон
«Ті, хто домовлявся про здачу в полон захисників Маріуполя, хай тепер допоможуть визволити їх з неволі»
— Андрій вам сниться?
— Зазвичай сниться, що він вже з нами вдома. Я себе і нашу маму налаштовую, щоб надсилати Андрію тільки позитивні думки і емоції. Аби він відчував, що ми любимо його, чекаємо, віримо — повернеться додому. Тож прошу маму за можливості стримувати сльози. Я підтримую її. Мене підтримує моя родина — чоловік, діти. А також знайомі.
— Андрій має власну родину?
— Поки що ні. Зараз йому 42 роки — не старий. Коли повернеться з полону, одружиться. Я впевнена — він повернеться. Питання тільки, коли. Переконана, що чим більше ми нагадуватимемо про наших військовополонених, тим активніше влада і суспільство будуть добиватися їх звільнення.
Дев’ятого січня в Києві відбулася акція на підтримку захисників Маріуполя, які досі знаходяться в полоні.
— Скількох «азовців», які пережили теракт в Оленівці, вже вдалося обміняти?
– Точну кількість не знаю, проте вона невелика — не охоче росіяни віддають «азовців». Всього їх в ніч теракту знаходилось в тому «бараці 200» 198 чоловік. Поховали на сьогоднішній день 53 загиблих. Але лишаються непоховані тіла певної кількості неопізнаних. Тут важливо сказати, що ми добиваємося ухвалення закону про те, щоб 29 липня відзначати, як День жалоби за вбитими в полоні.
– За два з половиною роки, які минули після теракту в Оленівці, вдалося обміняти 32 «азовців», які його пережили, а решта 110 досі лишаються в полоні, — доповнила розповідь Олени Анастасія Гондюл, чоловіка якої також було поранено під час підриву росіянами «бараку 200». — Нагадаю слова Дениса Прокопенка (очолював оборону Маріуполя): «Жоден з тих, хто давав бійцям Маріупольського гарнізону гарантії під час виходу з території „Азовсталі“, не виконав своїх обіцянок». В травні 2022-го на високому рівні обіцяли, що захисників Маріуполя відпустять з полону через декілька місяців. Від тоді минуло вже понад два з половиною роки, а дві тисячі з них досі в полоні.
Читайте також: «Мій чоловік потрапив в полон, а батько зник безвісти»: путінський режим жорстоко маніпулює почуттями родичів невільників
— Відомо, хто конкретно вів переговори з російською стороною про умови виходу захисників Маріуполя в, як тоді казали, почесний полон?
– Ми (родичі полонених «азовців») дізналися імена цих переговорників завдяки одному матеріалу американської телекомпанії CNN, в якому використаний відеозапис, наданий, як ми розуміємо, народним депутатом України Олександром Ковальовим. На тому відео знято фрагмент перемовин про вихід Маріупольського гарнізону з «Азовсталі» в полон. Звука там немає, але видно, хто брав участь від України в тих переговорах: керівник оборони Маріуполя полковник Денис Прокопенко, полковник Денис Шлега, секретар Координаційного штабу з питань поводження з полоненими Дмитро Усов (на відео він маше рукою — певно, вимагає, щоб припинили зйомку) і народний депутат Олександр Ковальов, про якого я вам вже сказала. З цього відеозапису ми вперше дізналися, що двох представників української влади — Усова і Ковальова — росіяни пропустили в заблокований Маріуполь, а потім випустили назад.
Скриншот з відео, оприлюдненого телеканалом CNN, переговорів про здачу в полон захисників Маріуполя
В соцмережах ми знайшли інше відео, на якому Ковальов і Усов спостерігають, як бійці виходять з «Азовсталі» в полон: кладуть зброю в одну машину, а свої рюкзаки — в іншу (бійці також підходили і тиснули руки представникам української влади).
Певно, українські переговорники, дійсно, домовились з росіянами, що полон бійців гарнізону Маріуполя триватиме декілька місяців. Але російська сторона не виконала обіцяного — хлопці досі в неволі (в тому числі, мій чоловік Артем, який знаходився в сумнозвісному «бараці 200» в Оленівці під час вибуху і тоді ж поранений). Раз досі не вдається їх обміняти, наша громадська організація «Спільнота Оленівки» пропонує створити окрему переговорну групу з повернення бійців Маріупольського гарнізону. І щоб до її складу обов’язково увійшли люди, які вели перемовини про умови виходу наших воїнів з «Азовсталі». Хай добиваються від російської сторони виконання взятих нею зобов’язань. На жаль, поки що не вдалося заручитися підтримкою цієї ідеї керівником ГУР Кирилом Будановим. Але все ж ми написали учасникам тих переговорів листи з пропозицією про окрему переговорну групу. Наполягаємо, щоб вони дали відповідь.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю зі священиком Української греко-католицької церкви отцем Богданом Гелетою, якого чотири місяці росіяни тримали в одиночній камері, в якій цілодобово гриміла музика.
На фото у заголовку Андрій Іванов у 2015 році. Фото надано Оленою Сірик
