Відомий актор, сценарист та зірка проєкту «Дізель Шоу» Олег Іваниця на фронті з перших днів повномасштабного вторгнення. Вже 24-го лютого 2022 року він записався до столичного ТРО, служив біля Чорнобиля, був на сході країни, а зараз захищає небо над Києвом у складі підрозділу ППО.
Олег зізнається, що останні два з половиною роки стали для нього не тільки важким викликом, а і великою цінністю. За цей час він одружився і у нього народився син. Під час коротких відпусток Іваниця встигає зніматися у кіно. І, навіть, вдячний за роль негідника у новому детективному серіалі «Пес Альф» (ICTV2).
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Олег Іваниця згадав перші дні великої війни, страх зброї та пояснив свою позицію з приводу Криму та Донбасу.
«Зараз наче як відтягується пружина»
— Олеже, я так розумію, зараз ви захищаєте небо Києва.
ВІДЕО ДНЯ
— Так і є. Сподіваюсь, завдяки нам ви можете більш-менш спокійно спати.
— Я, як всі кияни, сплю по-різному. Хоча нещодавно «шахед» таки пролетів прямо над будинком. А як спите ви?
— Коли як. Після нарядів, напрацювавшися, сплю дуже добре. Часом переживаю, думаю, намагаюся щось спланувати, вирішую, коли, нарешті, поборю свою лінь.
РЕКЛАМА
— Лінь?! Ви вважаєте, що робите замало?
— Думаю, що так. Свого часу я працював у багатьох місцях і, аналізуючи свою діяльність, розумію, що приклавши зусиль, досяг би чогось більшого, і моє життя було б цікавішим. Хоча… щось було зроблено, і це вже тішить. Середнячок.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Ми віддаємо життя за майбутнє наших дітей. Однак таких, як ми, вже майже немає. Ми закінчуємося, на жаль», — підполковник ГУР Андрій Савенко
— Може, просто напрошуєтеся на компліменти?
РЕКЛАМА
– Зовсім ні, я намагаюся бути щирим. Люди егоїстичні зазвичай, хоча не визнають цього. Знаєте, яка страшна думка у мене? Ось ми стараємося для своїх дітей. А що, якщо це все не для них, а щоб собі поставити внутрішню галочку, що ти хороший батько? І, якщо повернутися до головної зараз теми — чому я пішов на війну — тому, що хочу, щоб у моїх близьких був шанс на притомне майбутнє. Але і в цьому випадку ключове словосполучення «я хочу». Погодьтесь, звучить досить егоїстично.
Актор і військовий Олег Іваниця
— Просто зараз загострюються всі почуття, люди по-іншому сприймають життя, перестають планувати…
— Насправді це дуже нехороша штука. Якщо говорити про економіку, то у підприємців є апатія, бо складно сказати, що буде далі. І що з цим робити? Зате на цьому фоні, після перемоги буде ривок в прагненнях людей. А зараз наче як відтягується пружина.
«Борюся з лінню або піддаюся загальній апатії»
— Чи могли ви собі уявити ще декілька років тому, що будете зі зброєю захищати небо Києва.
— Якщо б мені сказали: «Олег, ти у свій час будеш зупиняти машини поліцейських, перевіряти у них дозвіл на зброю, їх багажники», я б ніколи не повірив! Але це збагачує життя, емоційно наповнює. Кажуть, важки часи породжують сплески творчості. Хоча мені здається, це більше відноситься до післявоєного періоду.
— І тем не менш, зараз люди активно ходять до театрів, кіно.
— Дай Боже, якщо це, дійсно, так. Я такого не бачив. Якщо у нас бум у музиці, то він був і до повномасштабного вторгнення. Може я і помиляюсь. У цьому плані мені близькі самураї, які вели військове життя і писали вірші — хоку. Але для людей, які, як я, не мали до вторгнення відношення до армії, зараз життя і без того доволі активне і в чомусь, навіть, цікаве. Я розумію, що мав би щось писати, але поки борюся з лінню або піддаюся загальній апатії.
Читайте також: Коли впаде москва: український гурт випустив пісню на вірш відомого військового
— А що вас мотивує?
— Життя само по собі цікаве. У мене багато разів було класно — діти, професійне досягнення. Знаю, якщо ми відстоїмо свою землю, все повернеться і буде прекрасно. Це і є мій мотив.
— Думаєте, повернеться все, як було?
— Сподіваюся, навіть трохи яскравіше.
— До великої війни ви коли-небудь тримали в руках зброю?
— Моє перше знайомство зі зброєю було у 11 класі. Ми зі школи раз поїхали на стрільби, і я досі памʼятаю те відчуття. Ти береш у руки зброю і вона віддається у тілі певним імпульсом. І це приємні відчуття. Памʼятаю, я тоді ліг, відстріляв свої 9 патронів, і мені так захотілося постріляти ще, що я знову став у чергу і витратив ще 9 патронів. Стріляти по людях — якось дивно, а як спорт — це цікаво.
Читайте також: «Ухилянтом, щоб потім все життя труситися, бути не хочу»: зірка детективу про виклики під час великої війни
«Хвилювання було шалене, руки тряслись»
— Відомо, що ви вже 24 лютого 2022 року були у військкоматі.
— Так, а ввечері був вже на точці, де мали видавати зброю. Це був великий торговий центр, купа людей. Зброю роздавали з ящиків, розрізали «цинки» з боєкомплектами. Я був з товаришем Юрієм, який на жаль, вже загинув, і нам двом не вистачило автоматів. Там же я зустрів сусіда, який був знайомий з військовими. Ми пішли з ним за зброєю і мені дали ніж, щоб розрізати «цинки». Хвилювання було дике, руки тряслись. Але я відчував, що роблю дуже важливу справу. Тоді нам і видали зброю.
Олег з побратимом
— Не шкодували за ці майже три роки великої війни, що тоді зробили цей крок?
— Були моменти, повʼязані зі здоровʼям. Коли ми їхали на схід, у мене почалася нежить і температура. А військові, які були з нами, сказали: ти вийдеш на позицію, і у тебе відразу все пройде. Воно так і сталося. Ми ходили по болоту, по воді і не памʼятаю, щоб хтось кашляв. Організм мобілізувався. Потім, коли виходив на відпочинок, з розслабленням поверталися і болячки. Хоча, я ніколи не шкодував, що на початку вторгнення зробив той крок, бувало просто втомлення.
— Зараз ви частіше буваєте дома, у Києві.
— Я взагалі щаслива людина, бо періодично можу бачити свого сина — моє щастя. На початку вторгнення я попав у київське ТРО, де я прослужив два роки. Навесні ми були біля Чорнобиля, потім поїхали на схід країни, а на початку 2024 року я перевівся в інший підрозділ — ППО.
Читайте також: «Весь час думаю: «Тим, хто на «нулі» — набагато гірше»: головна художниця Національної опери про страхи під час великої війни
— Війна не зробила вас жорстокішим?
— Якщо думати з точки зору професійного інтересу, сподіваюсь, так. Актору часом треба бути жорстоким, не вразливим. Хоча до ворогів я відношуся спокійно. Бачиш ворогів — стріляєш. Це просто робота. Звичайно, коли думаєш про росіян загалом, починає «вирувати».
— Скільки разів вдалося за час служби повернутися до творчої професії?
— У 2022 році, коли ми були під Чорнобилем, були мої перші зйомки. Зазвичай, якщо ти виконуєш свої функції, командування дає звільнення. Мені тоді вдалося попасти в два проєкти. У 2023 році — ні, ми були на сході, і це було неможливо, хоча мене запрошували. А от нещодавно були зйомки у детективному серіалі «Пес Альф», у ролі негативного персонажа. Насправді, таких грати цікаво. Нудно бути ідеальним героєм.
Зйомки у детективному серіалі «Пес Альф»
— Що у ваших мріях зараз?
— Зніматися в шалено цікавих проєктах, робити щось своє і будувати дім. У тому числі, своїми руками. На сході ми активно будували позиції і мені частково це сподобалось, особливо, коли ти бачиш прогрес. Колись у мене був комплекс, бо всі мої професії — це, як то кажуть, «чесати язиком». А де результат, який можна побачити та помацати? І коли ти щось сам створюєш руками, то всередині отримуєш задоволення.
«У нас з кацапами є негативні спільні риси»
— Є щось, що з вашого життя пішло вже назавжди з цією війною?
– Війна — страшна та неприємна штука. Найбільше на мене вплинув той час, коли ми були на сході. Коли ти знаходишся на позиціях, кожен день ризик, некомфорт і страх бути вбитим. Здається, якщо вийдеш живим, все життя будеш гуляти, веселитися, а насправді йдеш митися, поїсти і лягаєш у ліжко. І так день, другий. Дивишся на себе зі сторони і не розумієш, що відбувається. Добровільно робиш своє життя нецікавим. Тобто, коли ти можеш реалізувати цінність життя, воно згорає. Я думав, війна допоможе з цим справитись, але поки ні.
Читайте також: «Батьки втратили все й змушені були тікати в невідомість»: зірка «Козаків» та «Батя» Олександр Мельник про життя під час великої війни
— Ви не один такий…
— Апатія, на жаль, існує.
— В одному з інтервʼю зацепила ваша поциція по Криму та Донбасу. Ви — проти повернення їх військовим шляхом.
– Так. Як би ми не сварили і не любили кацапів, частково у нас є негативні спільні риси, оскільки ми свого часу також були частиною імперії. Я, навіть, будучи піонером, вважав, що радянський союз завоює всю планету. Тому і питання про «повернути своє — це святий обовʼязок» у нас на підкірці.
Після закінчення бойових дій нам доведеться зіткнутися з тим, що будь-якого року агресія росії може повторитися. Мені здається, одна з причин, чому ми вистояли у 2022 році, це досить велика кількість людей, які пройшли АТО і знали, що робити. Зараз ті люди, що воюють, будуть в змозі зупинити росіян. І нам критично важливо їх зберегти. Вони — запорука того, що Україна існує зараз і буде в майбутньому.
— У вас є відчуття, що війна має скоро закінчитися?
– У мене таке відчуття вже два з половиною роки. Я очікував нашої перемоги з перших днів. Але я буду вірити Михаличу — це мій товариш. Він сказав, що у нього було видіння, що війна буде тривати десять років. Вона почалася у 2014 році, зараз 2024-тий…
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з популярним актором Ігорем Рубашкіним про пережите під час великої війни: «Швидко закінчились гроші, і я почав пекти хліб».
