Сукупність даних за майже 20 років свідчить, що рішення влади РФ у бюджетній, тарифній, грошово-кредитній та зовнішньоекономічній сферах формують цілісну картину і є свідомим довгостроковим вибором, зробленим 15-20 років тому. Припинення війни в Україні та нормалізація відносин із Заходом не входять у плани російської влади.
«Якби йшлося про тимчасові економічні заходи, були б сигнали готовності до їх коригування. Натомість наявні сигнали свідчать про поглиблення нинішнього курсу на протистояння. Оборонні витрати РФ: двадцятирічний тренд показує тривалу ретельну підготовку до воєн», – зазначив економічний радник Київського Безпекового Форуму (КБФ) В’ячеслав Бутко.
За його словами, частка оборонних витрат у ВВП РФ стабільно зростає ще з початку 2010-х років. Це зростання відбувалося в умовах, коли ціна нафти спочатку трималася вище за 100 доларів за барель, а потім різко впала до 52-55 доларів у 2015-16 роках. Це свідчить про пріоритетність фінансування оборонно-промислового комплексу (ВПК) незалежно від доходів бюджету.
Бутко зазначає, що у 2017-2020 роках уряд РФ намагався стримувати зростання тарифів нижче рівня інфляції, але з 2022 року відмовився від цієї практики. Трирічний прогноз Мінекономрозвитку РФ на 2027-2029 роки передбачає перевищення темпів індексації тарифів над цільовим рівнем інфляції, що характерно для середньострокового сталого вибору.
«Використання регульованих тарифів для перекачування ресурсів від населення та цивільних секторів економіки до інфраструктурних монополій – багаторічна практика. Є підстави вважати, що інфраструктурні монополії використовуються РФ для фінансування військових витрат», – зауважує економічний радник КБФ.
Він також вказує, що тези про довгостроковий вибір підтверджуються еволюцією політики РФ: поворот від інтеграції на західні ринки до моделі «економічної фортеці» готувався задовго до 2022 року через послідовне накопичення резервів, зниження зовнішнього боргу та купівлю золота.
«Міжнародні резерви Росії стійко зростали протягом майже двох десятиліть. Ця політика, активно впроваджувана після кризи 2008-2009 років, мала на меті створення «подушки безпеки», яку неможливо знерухомити і яка є ліквідною. Після початку повномасштабної війни проти України вона використовується для фінансування бюджетного дефіциту та компенсації санкційного тиску. Факт її створення задовго до початку війни свідчить про довгостроковий характер стратегії РФ», – йдеться у повідомленні.
Водночас паралельно з накопиченням резервів зовнішній борг РФ послідовно скорочувався. В результаті російська фінансова система значною мірою ізольована від зовнішніх шоків, що є результатом рішень влади РФ, ухвалених за багато років до початку повномасштабного вторгнення в Україну.
«Такий низький рівень боргу за таких високих оборонних витрат – комбінація, яка вказує на вибір владою РФ моделі, за якої ВПК та пов’язані сектори фінансуються не за рахунок позик, а за рахунок перерозподілу поточних доходів через тарифи та бюджетний імпульс. Водночас низький борг залишає боргове фінансування як потенційно резервне», – зазначає Бутко.
Економічний радник КБФ вказує, що частка нафтогазових доходів у бюджеті РФ знизилася з 45% у 2000 році до 27% у 2025 році. Однак це зниження не супроводжувалося диверсифікацією товарної структури експорту, яка залишається стабільно сировинною протягом двох з половиною десятиліть. Зокрема, у 2025 році частка паливно-енергетичних товарів у вартісному обсязі експорту становила 54%.
«Росія відтворює модель сировинного експортера, перерозподіляючи ренту на користь пріоритетних напрямів – ВПК, державних інфраструктурних проєктів, соціальної підтримки електорату Путіна. «Поворот на Схід» виглядає не як вимушений маневр, а як логічне продовження курсу на закріплення ролі постачальника сировини та енергоресурсів, але тепер на азійські ринки. Переорієнтація російських енергопотоків у східному напрямку була елементом стратегічного курсу, основи якого закладалися задовго до початку повномасштабної війни, а не оперативною реакцією на закриття європейського ринку», – констатує він.
Бутко робить висновок, що Росія протягом двох з половиною десятиліть нарощувала резерви та скорочувала зовнішній борг, одночасно збільшувала частку оборонних витрат у ВВП й підтримувала випереджальне зростання тарифів інфраструктурних монополій. Це створювало додатковий фінансовий ресурс для використання, зокрема, на військові потреби. Усі три процеси були та є елементами єдиної стратегії.
Він зазначає, що такий довгостроковий вибір має свою ціну, але є запланованою платою за проведення структурної трансформації економіки на користь війни та системного довгострокового протистояння з «колективним Заходом».