Добровольцю навічно 30 років
Станіслав народився у місті Дніпро 6 вересня 1995 року. Після завершення дев’ятого класу вступив до коледжу ракетно-космічного машинобудування Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. За чотири роки, у 2015-му, юнак отримав кваліфікацію «техніка-електромеханіка» за фахом «обслуговування верстатів з програмним керуванням та робототехнічних комплексів».
Але на цьому Станіслав не зупинився: він вступив до Національної металургійної академії України. Його одразу зарахували на третій курс механіко-машинобудівного факультету. Диплом бакалавра хлопець отримав у 2017 році.
Хлопець завжди цікавився механікою і захоплювався спортом. Як майже всі його однолітки, він любив футбол, а також із задоволенням відвідував тренування з боксу.
Любив знімати відео. Колись записував музику. Загалом, Станіслав завжди мав багато захоплень. Він був людиною, яка вміла насолоджуватися життям. Йому було до снаги порибалити та приготувати надзвичайно смачні суші.
«З дитинства Станіслав був моєю підтримкою та моїм захистом, дуже добрим і люблячим, – розповідає молодша сестра Анастасія. – Я завжди знала, що можу звернутися до нього. Якщо мені було важко — він був поруч».
У 2018 році Станіслава призвали на строкову службу, яку він проходив у військовій частині 3036 Національної гвардії України. Наступного року його було звільнено в запас ЗСУ.
«Ми зі Станіславом багато часу проводили разом. Їздили кудись на каву, відвідували різні заклади, пробували щось нове. Ходили в кіно, багато розмовляли, сміялися, – розповідає Анастасія. – Брат любив, коли його називали Стасян. А я називала його Малой. Спочатку йому це не дуже подобалося, але потім він звик. І тепер для мене це дуже особливе слово, бо так його називала тільки я».
У 2021 році Станіслав вирішив спробувати побудувати кар’єру за кордоном. Він поїхав до Польщі. Пройшов інтенсивний курс навчання водія-далекобійника. Але так і не встиг реалізувати ці плани.
Після початку повномасштабної війни він добровільно став на захист країни, з початку травня 2022 року. Брав участь в оборонних діях, зокрема, у Великоновосілківському районі на Донеччині та у Запорізькій області. Служив у складі 203-го окремого батальйону 108-ї окремої бригади територіальної оборони.
Його позивним став персонаж комп’ютерної гри – Konungr («Князь», «Король», військовий очільник у скандинавів).
«Станіслав ніколи не любив хвалитися своїми досягненнями. Він був скромною, дещо сором’язливою людиною зі світлою душею та добрим серцем. Завжди приходив на допомогу іншим, рятував побратимів, а вони, у свою чергу, підтримували й берегли його», – розповідає сестра.
Побратими розповідають, що під час виконання бойових завдань Станіслав неодноразово проявляв мужність та самовідданість. Ризикуючи власним життям, він врятував свого побратима, не залишивши його у небезпеці. Цей вчинок став справжнім прикладом військового братерства, відваги та людяності. Його нагородили відзнакою «За сумлінну службу».
25 листопада 2023 року Станіслав разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл під час бойового завдання поблизу села Барвінівка на Запоріжжі. Життя старшого водія – гранатометника автомобільного відділення 203-го окремого батальйону обірвалося у запеклому бою.
«Станіслав віддав найдорожче – своє життя – заради майбутнього своєї країни, заради миру та свободи для всіх нас, – каже сестра Анастасія. – Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях. Його мужність, доброта та самопожертва житимуть у наших спогадах вічно».
Анастасія добре запам’ятала минулорічну розмову з братом, на його день народження у вересні. «Вітаючи з 30-річчям, я багато разів казала Станіславу, що не зможу жити без нього. Він відповів: “Якщо щось зі мною станеться, ти будеш усім розповідати, яким я був”. А через два місяці мені зателефонував батько і сказав, що мого брата більше немає… Донині я ні на секунду не забуваю про брата. Я досі живу сподіваннями, що ось-ось він приїде. Мені дуже важко», – каже дівчина.
Розповідає, що навіть на передовій Станіслав найбільше хвилювався за свою сім’ю. «Він мріяв повернутися додому, обійняти рідних і побачити мирне небо над Україною. Саме заради цього він щодня стояв на захисті своєї держави», – розповідає Анастасія.
У захисника залишилися мати, батько і сестра.
Молодшого сержанта Станіслава Гармаша поховали на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі.
На сайті Президента триває збір підписів за петицію про присвоєння Станіславу Гармашу звання «Герой України» (посмертно).
Слава та шана Захисникові!
Фото надала Анастасія Гармаш
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Дніпро Пам’ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання