Український вірш, що виявився сильнішим за радянську «Правду» 04.07.2026 13:00 Укрінформ
75 років тому розпочалася кампанія переслідування Володимира Сосюри та його твору «Любіть Україну!»
Поетичний твір Володимира Сосюри «Любіть Україну!» українські учні опановують у восьмому класі. Наразі він представлений у відредагованому варіанті – без радянського нашарування. Тобто, без рядків, переписаних на догоду Кремлю, де «без неї – ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами» було замінено на казенне «братню дружбу». Але на якому історичному тлі з’явився цей вірш? Чому його заборонили? У чому звинувачували поета? Через що довелося пройти Сосюрі? І чому рядки цього твору – такі прості й щирі – так неймовірно дратували радянську імперію?
50-ТІ РОКИ: АПОГЕЙ СТАЛІНІЗМУ
Кінець 40-х, початок 50-х років ХХ століття в Радянському Союзі були періодом «золотого, кривавого Тамерлана» – так Володимир Сосюра пізніше назве епоху пізнього сталінізму в листуванні зі своїм давнім грузинським товаришем Георгієм Наморадзе. З одного боку, Сталін – «батько народів» на піку своєї диктаторської слави, а з іншого – країна, що оговтувалася від війни, яка спричинила безпрецедентні втрати та руйнування.
Попри те, що перемога над гітлерівською Німеччиною, здавалося б, мала б пом’якшити режим і зробити його більш гуманним, цього не сталося. У країні продовжувалися репресії: різноманітні «чистки», кампанії боротьби, арешти. Ось лише кілька прикладів: кампанія боротьби з «безрідними космополітами», боротьба з «формалізмом», «Ленінградська справа», «Мінгрельська справа», справа Єврейського антифашистського комітету, справа лікарів тощо. У липні 1951-го було заарештовано навіть Віктора Абакумова – всесильного керівника чекістського відомства.
Після знаменитого тосту Сталіна про «великий російський народ-переможець», республіками прокотилася чергова хвиля репресій. Вона не оминула й Україну, стосовно якої у Сталіна були власні рахунки.
«БУРЖУАЗНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ», АБО ЗНОВУ БАНДЕРІВЦІ
6 липня 1951 року Президія правління Спілки письменників України на своєму засіданні заслухала доповідь голови СПУ Олександра Корнійчука щодо редакційної статті газети «Правда» «Проти ідеологічних перекручень в літературі». Російською мовою заголовок звучав різкіше: «Против идеологических извращений в литературе». Звісно, слово «извращений» можна було замінити на більш нейтральне: «искажений», але перевагу – цілком свідомо – надали саме першому варіанту. Як зазначала «Радянська Україна», «Президія правління СПУ одноголосно визнала цю статтю абсолютно правильною і сприйняла її як прояв більшовицького піклування про радянську літературу, як допомогу партії Леніна-Сталіна письменникам Радянської України в боротьбі проти проявів буржуазного націоналізму…»
Вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Машинопис з позначкою автора «Вилучено». Поч.1960-х рр. Фото/facebook ЦДАМЛМ України.
Анонімна стаття в «Правді», що означало пряму вказівку ЦК ВКП(б) та особисто Сталіна, з’явилася 2 липня 1951 року, через кілька днів після завершення Декади української літератури і мистецтва, яка, начебто, пройшла з чималим успіхом. У статті критикувався вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну!» як «ідейно хибний твір»: «Вірш В. Сосюри «Любіть Україну»… викликає почуття розчарування та протесту… Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра… Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера та інші» – йшлося в «Правді».
НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВІРШ
Одне з перших видань збірки «Щоб сади шуміли», в якій був надрукований і вірш «Любіть Україну». Фото/nbuv.gou.ua.
«Любіть Україну!» поет створив у травні 1944 року, під час війни. Згодом він став окрасою збірки поезій «Щоб сади шуміли», за яку Сосюра у 1948-му був удостоєний Сталінської премії І ступеня (100 тис. рублів). Саме для цієї збірки Сосюра, усвідомлюючи небезпеку рядків «без неї ніщо ми…», замінив їх на цілком лояльні, у радянському дусі, слова про «братні народи». У 1951 році вірш було перекладено російською мовою поетом Олександром Прокоф’євим і опубліковано в журналі «Звезда» – але перекладено саме з тими першими, «небезпечними рядками», які наприкінці війни якось недогледіли, пропустили. Після появи «Любіть Україну» в російському перекладі та в російському журналі Сосюру звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі».
Після нищівної статті в «Правді» та хвилі, яку вона спричинила, Сосюрі фактично заборонили писати. Заборону з твору було знято лише у 1958 році – через п’ять років після смерті Сталіна.
БЕЗХМАРНЕ НЕБО ДЕКАДИ І ГРІМ ІЗ «ПРАВДИ»
У романі-сповіді «Третя рота» Володимир Сосюра доволі детально описує все, що сталося з ним влітку 1951 року.
З 15 по 26 червня 1951 року в Москві тривала Декада української літератури і мистецтва. Це був помпезний захід, на якому «старшому братові» демонструвалися соціалістичні мистецькі «досягнення»: опера, балет, пісні, танці, вистави, літературні твори. Переважно етнографічні за формою: опери «Богдан Хмельницький», «Запорожець за Дунаєм», балет «Маруся Богуславка», вистава «Мартин Боруля» тощо. Письменницький корпус представляли Рильський, Тичина, Бажан, Сосюра, Корнійчук. Захід мав продемонструвати розквіт «національної за формою і соціалістичної за змістом» культури радянської України. До Москви вирушили 1200 українських діячів культури. Москвичі (здебільшого українці, що осіли в столиці) влаштовували гостям аншлаги. «У Москві нас дуже гостинно і гарно зустрічали – поетів, співаків, артистів… Росіяни дуже люблять українців, як і ми їх, адже ми ж брати. Радісно ми поверталися до Києва…» – обережно зазначає Сосюра.