Військовий, публіцист і журналіст Павло Казарін, який нещодавно поділився думками щодо мобілізації, впевнений, що історія України пишеться зараз, коли українці виборюють свою незалежність. Від нас залежить, не тільки що напишуть про Україну у шкільних підручниках, а й те, де будуть друкувати ті підручники
«Я народився 1983-го. Вона — 1991-го. Країна здобула незалежність, коли я пішов у школу.
Деякі етапи — не перескочити, деякі процеси — не пришвидшити. Дорослішання завжди пов’язане з видатками. Більшість українців старші за свою країну — і все, що нас оточує, тільки наших рук діло.
ВІДЕО ДНЯ
«Не намагайтеся виховувати свою країну — вона все одно буде схожа на вас».
Велика спокуса задивлятися на чуже. Тим паче, що воно завжди повернуте до нас парадним фасадом, за яким не видно сімейних скандалів та взаємних образ. У цьому й полягає помилка оптики: збоку може здаватися, ніби інші сім’ї вільні від сварок та проблем. Насправді — ні.
Велика спокуса зістарити Україну на тисячу років, але це однак буде часткова правда. Наше минуле занадто вже дроблене. Наше генеалогічне дерево занадто розшарпане. На відміну від більшості наших сусідів, ми навіть не мали своєї «золотої доби», куди можна захотіти втекти. Особливо сьогодні, коли торгівля ностальгією за минулим стає головним заняттям політиків у різних країнах.
РЕКЛАМА
Наші державні експерименти столітньої давнини були занадто нетривалі. Їхній драматичний фінал здатен лише навчити, як чинити не треба. А давнішні періоди суб’єктного існування занадто віддалені від нас, щоб там можна було шукати якісь рецепти. І поготів — щоб мріяти повернутися туди.
Багато наших сусідів почали дорослішати раніше за нас. Йдеться про всіх, хто зумів сто років тому відбитися від імперії — і зберегти незалежність щонайменше для одного покоління своїх громадян.
РЕКЛАМА
Відтак імперія їх знову загребла під себе, але досвід самостійного існування встиг стати щепленням. Ці країни дізналися, як воно — жити без метрополії, — і пронесли це знання крізь десятиліття окупації. 1991-го року воно їм стало в пригоді.
А ми винаходили себе з нуля. Сперечалися про очевидне. Домовлялися про відпочаткове. Наші дискусії не були проговорені — і нам доводилося це робити в щоденному режимі. Хтось скаже, що ми змарнували багато часу. Вірогідно, ми були на це приречені. На дитячі хвороби іноді треба просто перехворіти.
РЕКЛАМА
Схоже на те, що імунітет ми врешті-решт набули. Інакше б не вистояли. Імперія не вірила в Україну, та з’ясувалося, що в Україну вірять її власні громадяни. Прапори та слова набули сенсу, символи — сили. Цінність визначається жертвою — і наша країна витримала випробування на міцність.
Історія інших держав виписана в підручниках. Історія нашої — створюється тут і тепер. Нам випало жити у найсуб’єктніший період існування України, і нічого змістовнішого в нашому минулому не було. Усі попередні спроби закінчувалися поразками, і тільки тепер ми живемо в ситуації відкритого фіналу. Те, що про Україну напишуть в енциклопедіях, залежить від нашого покоління.
Будь-який наш фінал постфактум проголосять закономірним. Якщо ми переможемо — це пояснять історичною логікою, еволюцією процесів та станом умів. Якщо ми програємо — пояснять це так само. В обох випадках нам стешуть кути, виправлять зиґзаґи й вирівняють дороги. Просто за одного сценарію змалювання нашого шляху закономірно вестиме до хепі-енду. І навпаки.
Нам випало жити всередині історії. Наших сучасників друкуватимуть на банкнотах і називатимуть на їхню честь вулиці. Знайомі нам імена карбуватимуть на пам’ятниках та меморіальних дошках. Ми розповідатимемо нашим онукам про сьогоднішню реальність, бо це буде їхнє шкільне домашнє завдання. Від нас залежить тільки те, де саме друкуватимуться їхні підручники.
Ми самі створюємо своє майбутнє. Двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень. Авторство належить кожному — і ніхто не зможе оголосити себе непричетним.
Долі так схотілося, щоб я був старший за свою країну. Та я зроблю все, щоб мої онуки були молодші за неї", — написав Казарін у Facebook.
Нагадаємо, днями Верховна Рада ухвалила закон про заборону російської церкви. Історик, народний депутат України Володимир В’ятрович вважає це важливим кроком на шляху звільнення України від російського впливу і зміцнення нашої незалежності.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
