Маруся Чурай: кохання, пісні й супротив ворогам із вечора до рання 10.04.2026 09:05 Укрінформ Ліна Костенко напередодні прем’єри вистави у Франківському драмтеатрі пригадала про знищені книги, ув’язнення та чекання на народження нащадка
Ще до перших показів на початку квітня у відомому Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі спектаклю «Маруся Чурай», створеного за однойменним романом у віршах Ліни Костенко, всім було зрозуміло, що об’єднана енергія команди повинна представити особливу інтерпретацію. Адже, по суті, франківська театральна група, яка має 115 років творчої спадщини, – це глибинність значень і вершина виконавської майстерності. Постановкою займався Ростислав Держипільський – генеральний директор-мистецький керівник театру.
Для створення музичного оформлення вистави «Маруся Чурай» запросили знаменитого фронтмена гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука, який для збільшення напруженості використовує музичний прийом тремоло – швидке безліч разів повторення акордів. Пісенну основу вистави про красуню з Полтави, яка підкорювала всіх своїм співом, внесла Наталія Половинка – засновниця, очільниця та солістка Львівського муніципального театрального, мистецько-дослідницького й освітнього центру «Слово і голос». Відомий кіномитець Олесь Санін («Мамай», «Поводир», «Довбуш») працював над створенням великої відеочастини театральної вистави.
Укрінформ побував на прем’єрі. Отже, розповідаємо, як через 4 століття після народження Марусі Чурай, яку від смертного вироку врятував Богдан Хмельницький, у співачку перевтілюється Марія Стопник – акторка драми з дипломом режисерки кіно й телебачення, а до того фіналістка 10-го сезону музичного шоу талантів «Х-фактор». Не змінюючи тексту літературного першоджерела, лише трохи переставивши місцями, команді вдалося зобразити драму, яка розповідає про чотири роки нинішньої російсько-української війни: опір ворогам, полон, травми, відновлення та проблеми адаптації бійців ЗСУ до мирного життя.
Ліна Костенко, яка відсвяткувала у березні свою 96-ту весну, на прем’єру 4 квітня не приїхала. Однак її звернення до глядачів з важливими спогадами зачитала зі сцени Марія Матіос.
СУДОВИЙ ВИРОК СПРАВИ XVII СТОРІЧЧЯ ТА СУЧАСНА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА
Творці вистави «Маруся Чурай»
Ростислав Держипільський ділиться, що ідея створити постановку за відомим віршованим історичним романом Ліни Костенко виникла торік – через 4 століття від далекого 1625-го, за переказами (документи були знищені вогнем), коли в Полтаві в козацького сотника Гордія Чурая народилася дочка, яка згодом вражала всіх своєю красою і піснями.
За сюжетом, дівчина у 18 закохалася в Гриця Бобренка, вони таємно обвінчалися, і молодий чоловік на чотири роки вирушив на війну. Після повернення все сталося не так, як очікувалося.
Маруся Чурай – Марія Стопник і Гриць Бобренко – Олег Панас
У запрошеннях на виставу «Маруся Чурай» пишуть, що це Вирок судовий у кримінальній справі № 1651 про навмисне отруєння Гриця Бобренка. Судова палата Франківського драмтеатру кожного глядача запрошує як присяжного. Прибути просять на зазначене місце в партері чи на балконі.
Незвичайна сценографія вистави, яка використовує не тільки традиційно сцену, а й має подіум між глядацькою залою, що веде у скляну кімнату, – змінює звичайне уявлення про кращі місця для перегляду. Якщо обирати варіант постійно повністю бачити все, що відбувається на трьох майданчиках вистави, – то навіть під час антракту варто поглянути на скляний простір, який символізує не тільки ув’язнення за судовим вироком, а й внутрішню самотність дійових осіб. Там Маруся Чурай мучиться думками постійно.
Маруся Чурай у камері
Ліна Костенко у зверненні до творців вистави до дня її прем’єри конкретизувала, що перший дзвінок про постановку дійшов до неї у сюрреалістичний момент надзвичайно важкої для всіх українців минулої зими: «Київ був занурений у цілковитий блекаут, у темряву і холод, у моїй квартирі, здавалося, скоро випаде сніг. Голос пана Ростислава розривав цю темряву, говорив надзвичайні речі, в які майже не вірилося».
«Для мене взятися за цей текст – наче доторкнутися до Біблії», – від початку роботи над виставою «Маруся Чурай» зізнавався Ростислав Держипільський. Режисер з командою не розглядали для втілення спрощений стереотип, що ця драма є звичайною історією про зраду й отруєння.
Наталія Половинка, Ростислав Держипільський, Олесь Санін, Дмитро Лека
«Насправді це твір про війну, про людей, яких вона змінює, про втрати і про вибір, який не завжди можна зрозуміти одразу. 1648-й рік – початок визвольної війни. Гриць повертається після полону іншим, – констатує режисер. – І тільки тепер, у наш час, ми можемо по-справжньому відчути ці паралелі й зрозуміти, що могли переживати ці люди».
«Часи були непевні, зловісні. Як хмари в небі, збиралася війна», – це точно про нас сьогоднішніх. Як і слова Гриця Бобренка, який чотири роки воював: «Я мучуся. Я сам собі яструб. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка, і хтось когось в мені не впізнає». І ніжно-болісне сподівання всіх, хто втратив найдорожчих людей: «Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук – обнімемось крильми».
LOVE STORY ЧАСІВ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, РАДЯНСЬКІ ЗАБОРОНИ РОМАНУ ТА З’ЄДНАННЯ ЕПОХ У ВІДЕОІНСТАЛЯЦІЯХ
Маруся Чурай – Марія Стопник та Галя Вишняківна – Яна Івасюк
Прем’єрна вистава для кожного глядача відкривається по-різному. Її можна дивитися як Love Story – психологічну драму про кохання з потужним музично-пісенним та відеосупроводом. Адже, наприклад, понад 400 років не зникає інтерес до Ромео і Джульєтти Шекспіра, а 60 років поспіль вражає кіноісторія про Івана й Марічку з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова.
Однак справжню цінність і глибину змісту вистави «Маруся Чурай» підкреслюють історичні контексти: від часів Козаччини і дотепер – повномасштабної війни путінської Росії в Україні.
Гриць Бобренко
«Цей твір дійсно занурений у ХVII століття. Але це не цифра, це драматичний час, в якому творилася нова Україна. І ми з вами також знову живемо в драматичний час, в якому твориться нова Україна в культурному, екзистенційному, державному вимірах. Власне тому й забороняли цей твір у ті абсурдні й неможливі для життя радянські часи, – нагадує авторка роману у віршах «Маруся Чурай» Ліна Костенко. –
Мої друзі були у в’язниці, я чекала арешту, тому мені природно писався стан Марусі «в тюрмі». Давня українська література теж була під забороною. Істориків позбавляли роботи за одну лише згадку про українське бароко, а про Богдана Хмельницького говорили лише в контексті Переяслава».
Маруся Чурай
Уже після публікації в 1979 році історичного роману у віршах «Маруся Чурай» директор київської філармонії заборонив публічне читання цього твору Нілі Крюковій – було це у 1981-му. Чиновник підходив до вікна й патетично запитував, вказуючи рукою на зрадянщене місто: чому у творі Ліни Костенко постає спалений Київ?
Бо Ліна Костенко пережила пожежі, в яких нищились українські книжки. Першу – 1964 року, коли палили стародруки бібліотеки Академії наук. Тоді їй відомий музикознавець і фольклорист, дисидент Леопольд Ященко, який згодом організує легендарний хор «Гомін», виніс її обвуглені «Мандрівки серця» – збірку 1961 року.
«А потім, у грудні 1968-го, я, вагітна сином, блукала по коліна в попелі в Георгіївському соборі Видубицького монастиря серед спалених фресок ізпопелілої бібліотеки української старовини, – згадала Ліна Василівна до нинішньої прем’єри вистави «Маруся Чурай» в Івано-Франківську. – Врешті, ми з вами сьогодні, переживши облогу Києва в 2022 році, знаємо на власному досвіді, що руїни саме Києва – це мрія всіх його ворогів. Але цей Київ завжди воскресав! Бо він місто-воїн і місто-книга».
Маруся Чурай у відео вистави. Фото Богдана Савлюка надав Франківський драмтеатр
Поєднати у театральній постановці епоху бароко; часи написання роману Ліною Костенко, коли відбувся розквіт українського поетичного кіно; та сучасність допомагають відеоінсталяції кінорежисера Олеся Саніна, які він знімав з братом Дмитром Саніним та Денисом Захаровим. Спочатку був задум, що екранного доповнення буде небагато: пролог, фінальна поява Богдана Хмельницького (Олексій Гнатковський), історичні факти і трохи трансляції сцен суду над Марусею у реальному часі, щоб підкреслити руйнівну силу медіа та соціальних мереж, які часто маніпулюють емоціями, безапеляційно звинувачують і виправдовують крайню жорстокість.
Проте буквально за п’ять днів до прем’єри вистави вирішили суттєво, десь на ¾, наповнити її відео, яке буде резонувати з подіями на сцені, створювати ще один поетичний світ внутрішніх переживань героїв. Усвідомлено залишили паузи – «темний екран»: щоб глядачі могли сконцентруватися винятково на живій, імпровізаційній грі акторів і бачити другий план, відчути тишу всередині себе. Удосконалювали роботу буквально до прем’єрного дня.
Олесь Санін
«Я забирав між репетиціями і генеральними прогонами головну героїню Марію Стопник – і ми знімали відео про її внутрішній стан і біль. Прагнемо через великий екран вгорі (третина сценічної площі) передати, що все ж перемагають честь, правда, поезія і пісня, а медіа є лише ретранслятором подій», – каже Олесь Санін.
Додає, що актори проживали свої маленькі історії на великому плані без монтажу. Лише фактури і справжнє переживання. «Це було принципове рішення. Створювали відеоінсталяції без використання комп’ютерної графіки і штучного інтелекту; інтелект в цій роботі людський, а краса справжня», –деталізує процес співрозмовник.
«Спеціально шукали фактуру відтінки і густину рідин, яка імітує кров та дьоготь. Працювали з гримом. Я отримав великий досвід в кіно по роботі з цими фактурами у сфоїх фільмах, а тепер і декоратори Франківського драмтеатру навчилися варити справжню кінокров, топити в підвалі провідних актрис, створювати дим пожарищ великої війни на квадратному метрі і змайструвати озеро любові за допомогою старої куліси та дірявого тазика у промені світла. Проста і вічна магія кіно», – розповів Укрінформу Олесь Санін.
ГАРМОНІЯ АКТОРСЬКОГО СКЛАДУ І ВИШУКАНІСТЬ ВБРАННЯ
Мартин Пушкар – Роман Луцький
Вистава «Маруся Чурай» режисера Ростислава Держипільського в Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка – це постановка про те, що в українській історії навіть у найтемніші часи є багато тих, хто залишаються світлими гідними людьми, які кохають, підтримують інших, вибираються з халеп, жертвують собою заради спільної мети і не зраджують своїм переконанням. Хоча, зрозуміло, завжди десь поряд є й інші.
Поділ українського світу на темне й світле підкреслюють сценографією, світловим дизайном і костюмами. Окрім цих двох основних кольорів виразним третім, як акценти, є червоний: пристрасть і кривавий біль.
Маруся Чурай – Марія Стопник і Мати – Наталія Половинка
Костюми до вистави створила Олена Андрійчук. Художниця органічно об’єднала в одному просторі сучасні стилі та вишукану стилізацію українського одягу часів Козаччини, експериментуючи з фактурами тканин.
Креативно попрацював литовський художник зі світла та світлорежисер Арвідас Буйнаускас, який створював, зокрема, концерти групи «Океан Ельзи» та є сценографом балету «Мавка» у Львівській національній опері. Над постановкою також працював головний хореограф Франківського драмтеатру Дмитро Лека. Тому невипадково глядачі «Марусі Чурай» головну героїню постановки бачать сучасною зіркою – виконавицею багатьох пісень, які крають серце: «Ой, чий то кінь стоїть», «Ой не ходи, Грицю», «В кінці греблі шумлять верби», які супроводжує гра оркестру.
Маруся Чурай
Такий ефект справляла юна Чураївна і в ХVII столітті – саме тому про неї на віки збереглася народна пам’ять. До речі, свого часу цікавився цією постаттю і зібрав про неї велику кількість матеріалів Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843). Проте вони були втрачені разом з архівом письменника, який у несприятливих умовах, після того як Російська імперія заволоділа нашими територіями, закріплював у своїх творах українську історію і мову.
«Маруся Чурай – одна з ключових тем мого життя. Бо – український міф, бо з неї пролилося ціле море пісень, бо проявила віху в історії України. Та найголовніше: ʺЦя дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душаʺ», – розповідає співачка й акторка Наталія Половинка, завдяки якій у постановці по-сучасному зазвучали пісні її голосом та голосами інших виконавців.
«Саме пісні Марусі ʺзатяглиʺ мене в театр і визначили моє життя», – додає засновниця Центру «Слово і голос», яка грає в постановці Ростислава Держипільського роль матері Марусі Чурай.
Мати Гриця – Ольга Комановська
Весь акторський склад «Марусі Чурай» заслуговує на визнання. Виконавиця головної ролі – Марія Стопник, її батько – Владислав Демидюк, Гриць Бобренко – Олег Панас, його мати – Ольга Комановська, Іван Іскра – Іван Бліндар, Мартин Пушкар – Роман Луцький, Галя Вишняківна – Яна Івасюк.
Суддя – Надія Левченко
Серед довершених цілісних образів у виставі «Маруся Чурай», однак, вирізняється Суддя (Надія Левченко). Вона виголошує мудрість із твору Ліни Костенко, яка актуальна нині для всіх українців:
А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп’ятий?
Воно ж, як маєш серце не з льодини,
розп’яття – доля кожної людини.
Та є печальна втіха, далебі:
комусь на світі гірше, як тобі.
Кожне слово, кожна нота, кожен кадр і кожен подих вистави проникають в душу, щоб ще раз наголосити, що українська ідентичність є самобутньою й унікальною: здавна і дотепер.
Фото Юрія Рильчука
Культура Театр Вистава