Якість та доступність послуг українського бізнесу поступово зникають через гострий дефіцит населення, спричинений війною.
Той бізнес, що надає неймовірні за якістю та доступні за ціною послуги, до якого ми звикли.
Пам’ятаєте, коли біженці тільки почали виїжджати до Варшави та Праги, Лодзі й Гамбурга, Відня й Афін, як вони писали про українських майстринь манікюру, перукарів?
Пам’ятаєте, як порівнювали зручність користування банками в Україні та Франції, де свою банківську карту можна чекати кілька тижнів, а мобільного банкінгу майже немає?
Пам’ятаєте, як глузували з німецьких паперових конвертів поштою? Як бісилися, що замовлені в інтернеті товари приходять за тиждень, а не наступного дня після оплати, як в Україні?
Як згадували українські ресторани, де можна було смачно поїсти на 20 євро, а не їсти за 50 євро сосиски з Lidl, підсмажені в німецькому ресторані десь у Нюрнберзі?
Цього нашого чудового українського бізнесу вже немає
Так ось, неприємна правда для вас, друзі. Цього нашого чудового українського бізнесу вже немає. Він доживає останні дні, місяці, можливо, рік.
Сьогодні я вечеряв у чудовому затишному італійському ресторані. Вишуканий інтер’єр. Не дорого-багато, як люблять прокурорські Музи, а саме вишукано — інтер’єр підібраний зі смаком. Кольори, матеріали, форми, виконання — все підігнано ідеально. Чудова їжа. Чек 10 Євро.
І знаєте що? Я вечеряв годину і весь цей час я був у залі один. Я розумію, що буде з цим рестораном. Мабуть, він вже збитковий і власнику просто шкода кидати його, стільки душі він у нього вклав. Але мине ще кілька місяців, і в нього не буде вибору. Доведеться кидати. Він навіть не зможе нормально його продати. Віддасть за безцінь. Бо нікому. Україні не треба стільки ресторанів. В Україні давно вже немає людей на ті ресторани, які існують. А ті люди, що є, збідніли і їм не завжди по кишені навіть ті 10 євро за обід — ціна чашки кави в Європі.
Пару тижнів тому обідав в Mama Mia на Гавела. Поруч — Сільвер Центр, дилер Volkswagen, купа офісів, великий новий будинок поруч — жваве місце і та сама ситуація. Я був там один. Місяць тому також один чекав замовлення в ресторані Sushiya ТЦ Ейпріл Сіті.
Людей тотально немає. Ніде.
Зараз прилітає “Новій пошті”, “Розетці”. Дуже хотілося б, щоб вони відновилися і стало, як було. Але боюся, навіть якщо вийде зараз, через кілька атак відновлення вже не стане повним.
Тому спробуйте насолодитися останніми моментами того українського бізнесу, до якого ми звикли. Бо більше його не буде. І ви з ностальгією будете згадувати доставки за півгодини, таксі через усе місто за 300 гривень, розкішні обіди за 10 євро, заміну гуми за 15, виклик майстра за 10.
Далі буде прагматично. Прості речі, які працюють і дають прибуток, і ніяких “вау-ефектів”. Гроші на “вау-ефекти” у бізнесу закінчуються, пише ІП “Кур’єр”.
Навряд чи це буде популярний пост, бо бізнес завжди був пугалом для народу. Велика кількість людей тільки порадіє, що багатих “розкуркулили”. Вони ж не розуміють, що коли “розкуркулять” багатих, ті самі прості люди не зможуть задовольняти свої потреби дешево і швидко. Бо за будь-які наслідки криз все одно заплатить кінцевий споживач. Це закон життя.
А мені прикро за те, що все так сумно. Краще б я не заходив у ту піцерію і не мав зараз таких сумних думок.
Поясню, чому не буде, як раніше. Бо у нас ніколи не буде стільки людей. Внаслідок війни ми втратимо, за найбільш оптимістичними оцінками, не менше 5 млн людей, а, скоріше за все, понад 7-10 млн. Що це означає? Це означає, що по всьому харчовому ланцюжку піде скорочення обсягів. Ресторани продадуть менше обідів, значить, куплять менше м’яса, хліба, сиру, а значить, виробник змушений буде виробляти менше, пекарня — пекти менше, імпортер — імпортувати менше. Чим менші обсяги — тим вища собівартість. Чим вища собівартість, тим вища відпускна ціна, чим вища ціна — тим менше ходять у ресторани. Замкнене коло.
Так само в будь-якій індустрії чи на виробництві. І ми можемо бути оптимістами чи песимістами, але мільйони людей не повернуться, і це матиме вирішальний вплив, бо довоєнної собівартості на високих обсягах більше не буде ніколи. Нас просто стане значно менше. Це, якщо просто і примітивно. А якщо складно, то виїхали, переважно, платоспроможні. І переважно мами з дітьми. Цвіт генофонду. І від цього втрати економіки стають вищими в рази.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Джерело новини: izmail.es