Аеророзвідка: «Кеша» літає над ворогом і бачить кожен кущик Репортаж 26.03.2025 12:15 Укрінформ Бійці взводу аеророзвідки 40-ї окремої бригади берегової оборони безпілотником «SHARK» моніторять ворожі позиції на лівому березі Дніпра
Екіпаж українського безпілотного комплексу «SHARK» веде глибоку розвідку на лівобережжі Херсонщини. Хлопці виявляють розташування російських військ і корегують удари по ворожих цілях на відстані до 40 км. Свій БПЛА вони лагідно називають «Кеша» і запевняють – це одна з кращих «пташок» в Україні.
Про бойові здобутки «Кеші» та роботу взводу аеророзвідки батальйону безпілотних систем – у репортажі Укрінформу.
ВДАЛЕ ПОЛЮВАННЯ
До бригади ми доїхали добряче по обіді, коли «пташка» була у небі вже понад дві години. До завершення розвідки їй залишалося ще хвилин 50. Кидаємо автівку просто посеред поля та крокуємо до бліндажа – витратимо цей час на бесіду з бійцями.
Хлопці втомлені, п’ють енергетики та каву – вони «на вахті» вже другу добу. Але оптимізму та гумору від цього у них не поменшало. З перших хвилин спілкування складається враження, що вони не просто злагоджено працюють разом, вони – родина.
«Дим»
У бліндажі холодно й темно. За монітором сидить головний сержант взводу, командир екіпажу безпілотного комплексу «SHARK» на псевдо «Дим». Здається, що він грає у комп’ютерну гру, з тих, в які щодня «рубаються» сучасні підлітки. Але на екрані – чіткі зображення реальної ворожої техніки. Стає трошки моторошно.
– Зараз ви дивитеся на лівий берег Дніпра. Виявляємо ворога, якийсь рух, якусь техніку – й одразу передаємо дані нашій артилерії, а вони вже відпрацьовують. Щоб ця наволоч там не лазила. Сьогодні у нас було два вдалих корегування, спалили позиції. Три мотоциклети під’їхали до хати, було дуже добре видно, що вони їхали з сумками, на ротацію. Ми передали координати, арта успішно відпрацювала – пряме влучання. Ворога нема – ми роботу зробили, – розказує «Дим».
Наша «пташка» пролітає над очеретом на березі річки: на моніторі видно протоптані ходи, недбало замасковані пригнутими стеблинами.
– Це їхні стежки, видно ось під’їзди до них, вони там сидять. Чим далі від берега, тим їх більше, більше техніки. Формують маленькі групи та сидять, – пояснює «Дим».
Щодо РЕБів, їх, за словами військового, у росіян дуже багато. Але «SHARK» з ладу вивести вони не в змозі.
– Комплекс «SHARK» дуже ефективний у цій справі, може досить далеко залітати та давати файні картинки й відео. Наша арта його дуже полюбляє за стабільність та стійкість до РЕБів, його тяжко виявити та заглушити. Він працює з початку війни. Були, звісно, нюанси. Нас підбивали, не без втрат, – розказує «Дим».
ДОРОГИЙ, АЛЕ ЕФЕКТИВНИЙ
Ціна на комплекс «кусається» – установка коштує 10 млн грн. Але у разі збиття купляти необхідно лише саму «пташку» – за мільйон з копійками.
Виробляє «SHARK» українська компанія. У повітрі безпілотник може перебувати до трьох з половиною годин. Працюють хлопці на висоті до 1,5 км, але кажуть, «пташка» може підніматися і вище. Посадка здійснюється за допомогою парашута.
– Ось так я весь час сиджу за монітором. Патрулюємо берег, дивимося, чи не намагаються вони десь переплисти Дніпро, висадитися. Таке трапляється майже щодня, але все залежить від погоди. Зараз лід зійшов, то вони активізувалися, – продовжує «Дим».
Із задоволенням розказує про вдале нічне полювання кілька тижнів тому.
– Заїжджала їхня гаубиця Д-30 з повним КАМазом боєкомплекту. Було до 10 чоловік особового складу. Ми виявили, як вони заїхали на свої позиції в лісі та намагалися встановити гармату. І ми по них дуже дієво відпрацювали, – посміхається «Дим».
Чоловік упевнений, що ця війна – війна дронів.
– Снаряди дуже дорогі. До того ж арта не завжди може влучити з першого разу. А як не попадає, ворог розбігається та забирає техніку. Зараз дуже дієві FPV наші, ми так само їм знаходимо цілі, корегуємо та підсвічуємо. FPV залітає в ціль з першого разу, і це по фінансах дешевше, й ефект кращий – техніка росіян точно знищена, – розповідає аеророзвідник.
Але, каже «Дим», наразі війську не вистачає спроможностей.
– Людей не вистачає, фінансування, «пташок». По всій лінії фронту. Нашому підрозділу бракує людей. Ми ж цілодобово працюємо. Від’їжджаємо на місце дислокування лише коли погода дуже погана і ми не можемо літати. Ми намагаємося постійно бути в повітрі. До того ж новачки проходять досить тривалий період навчання, 3-4 місяці мінімум. Ми поприходили на початку війни і взагалі нічого не знали – як це працює і навіщо. Нам давалося то дуже тяжко! То тепер уже навчені, передаємо свій досвід новачкам, щоб вони якнайшвидше опанували цю науку та повноцінно доєдналися до нашої родини, – каже «Дим».
Бувають і такі випадки, коли новобранці зовсім не хочуть навчатися. Вони, каже «Дим», здебільшого тікають у СЗЧ.
– Люди були мотивовані у перший рік війни. Була згуртованість. А зараз вони стали вважати, що війна далеко та їх не стосується, хоча це не так, – каже захисник.
«ДИМ»: "ВОЮЮ, АБИ МОЯ ДИТИНА НЕ ЖИЛА ПІД ТОЮ НАВОЛОЧЧЮ"
«Дим» родом із Рівненщини. У війську він від початку повномасштабної війни – прийшов до військкомату добровольцем у перший день вторгнення. За три роки мотивації у захисника не поменшало.
– У мене є дружина, дитина росте. Я не можу так просто опустити руки. Мені совість не дозволить зневіритися. Ми тут, щоб наші діти не жили під тою наволоччю. Стараємося її зупинити, чимось жертвуємо. Є мотивація, хочемо Перемоги, – каже аеророзвідник.
Через брак людей він не може взяти відпустку і дуже сумує за рідними. Каже, добре, що зараз є інтернет та можна спілкуватися відеозв’язком.
Щодо перемовин про припинення вогню захисник упевнений: Росія не буде дотримуватися домовленостей.
– Це буде те саме АТО. Ми перестанемо стріляти, а вони як стріляли, так і будуть. На мою думку, це потрібно вирішити вже раз і назавжди. Навіщо припиняти вогонь? Дозволити ворогу закріпитися ще більше? Дати підтягнути резерви та наробити більше снарядів, ракет та «шахедів»? Так в один день нам не 200 їх запустять, а 2000. Зараз ми стримуємо ворога, не так, як хочеться, але ж стримуємо. Треба дожимати їх до кінця, – каже «Дим».
«АПОСТОЛ»: МОБІЛІЗОВАНИЙ, АЛЕ НЕ ДЕМОРАЛІЗОВАНИЙ
Тим часом наш безпілотник повертається, і хлопці кличуть нас подивитися на процес.
«Апостол»
Механік взводу на псевдо «Апостол» жартує, що літак сідає з парашутом – як десантник. Його відповідальність – підготовка борту до запуску та посадки.
– Була зима – парашут примерз якось. Літак упав, пошкодився корпус, треба було ремонтувати. Намагаємося обслуговувати на місці своїми силами, бо якщо відправляти виробнику – це довгий процес, а «очі» нам потрібні весь час, – пояснює «Апостол».
Каже, цей комплекс дуже продуманий, у ньому вже виправлені всі «дитячі болячки».
– Був у нас раніше такий, напівсаморобний. Міг і як розвідник літати, і «подарунки» доставляти. Так було, що він вибухівку нам назад привіз, – згадує зі сміхом.
У планшеті він відстежує «пташку», що підлітає, та допиває свою міцну каву. Поряд із «Апостолом» – військовий на псевдо «Вікінг». Хлопці весь час жартують. Питаю, як не втратили на війні оптимізму.
– По-перше, ми живі й здорові, вже є основні плюси. Ми у відносній безпеці, у нас нормальний колективчик, тримаємося один одного, та й добре, – каже «Апостол».
Півтора року тому його мобілізували на Львівщині. Чоловік пройшов усі необхідні навчання, нарівні з іншими несе службу у взводі аеророзвідки й не скаржиться на свою долю.
– Я собі йду, нікого не рухаю, а мене чік – та й «прийняли», – згадує він. – Прийшов до війська і нормально себе тут чухаю.
«ВІКІНГ»: УСЕ ЖИТТЯ ШУКАВ ПРИГОД, А У ВІЙСЬКУ ЗНАЙШОВ ЦІННОСТІ
А от «Вікінг» прийшов до війська добровольцем. Питаємо, скільки йому років. У відповідь чуємо – 22. Не можемо стримати здивування, адже перед нами справжній чоловік, а не «зелений» хлопчина.
– Як 22?! – питаю.
Він сміється:
– Ну, це як 23, тільки на один менше. Знаєте, я все життя шукав пригод, ніколи не сидів на місці. Як тільки мене батьки витримували! Коли почалася війна, пішов у військо. Тут змінилося моє ставлення до життя, у мене з’явилися цінності. Я виріс. Мама не відпускала спочатку, а батько підтримав, сказав, що тут я стану чоловіком. Так і вийшло.
«Норд»
Тут хлопців кличе командир роти – «Норд». У його підпорядкуванні два екіпажі аеророзвідників.
– Шість кілометрів уже, готуємося зустрічати, – гукає.
Ми піднімаємося з траншеї біля бліндажа у поле та дивимося в небо. За кілька хвилин бачимо літак, який кружляє у небі.
– Ми назвали літак «Кешою», навіть говоримо з ним, дякуємо за кожний вдалий виліт. На посадку він іде через такі кружляння, щоб не завалився на крило, – пояснює «Норд».
«Кеша» випускає парашут та повільно йде донизу. За кілька секунд парашут відстібається від борту та повільно падає у полі, літак сідає окремо.
Технік розбирає БПЛА та швиденько запаковує у ящик. Тепер його повезуть на підзарядку перед наступним вилітом.
– Це ціла наука. Треба розрахувати, який вітер, коли випускати парашут, щоб літак приземлився плюс-мінус за 200 м від оператора. Одна з головних навичок – безпечно посадити літак, тому тут потрібні лише досвідчені грамотні хлопці, яких, на жаль, зараз дуже мало. Моя задача – сформувати таку команду, щоб один годинами сидів у комп’ютері, хтось міг у голові скласти картину зльоту-посадки, хтось був здатен полагодити дрон та привезти сюди. Команда має бути витривалою, бо ця робота проходить кожен божий день і ніч, – каже «Норд».
«НОРД»: ІЗ АЙТІШНИКІВ – У КЕРІВНИКИ ШТАБУ
Питаю, як він витримує такий ритм.
– Не можу це пояснити. Бажання щось із цим гадом зробити. Я сам із Сумщини, вони розбили хату моїх батьків, де я виріс. За цю хату я хочу розвалити їм усе, що зможу, – пояснює «Норд».
Своїх батьків чоловік не бачив уже понад два роки. Його, як і «Апостола», мобілізували. До війни командир роти був айтішником.
– Така доля. Був айтішником, а став командиром. Був солдатом, командиром відділення, командиром взводу, командиром роти, а зараз вже т.в.о. начальника штабу. От такий кар’єрний ріст видався. Є в нас бойові досягнення, але не хочеться хизуватися. Нищимо ворога, нищимо їхню техніку потрошки. Тут така специфіка, що техніки небагато. Вона зосереджена на Донеччині та на Курському напрямку зараз. До речі, коли ми стояли в Сумах, проводили розвідку перед Курською операцією. Тоді нам не сказали, для чого ми туди літаємо, але згодом ми зрозуміли, що прокладаємо шлях нашим воїнам, – каже військовий.
«Норд» із сумом говорить, що у війську зараз дуже не вистачає бійців.
– Дуже важко знайти людей, мотивувати їх та сформувати команди. Це 90% успіху. Зараз таких людей одиниці. На жаль, інші відсиджуються, бояться, не хочуть та чекають дива. Ми з хлопцями мусимо гаяти золоті роки тут – а хтось замість нас – у тилу на дивані. Ми шукаємо людей хоч із мінімальною комп’ютерною грамотністю та запрошуємо всіх охочих у підрозділ, навчаємо. Геймери, які годинами сидять за комп’ютером, велкам! Їм довго пояснювати не треба.
Також цікавимося спроможностями російських дронів-розвідників.
– Специфіка в тому, що в них менше виробників дронів. Бортів менше, і через суттєві державні вливання вони їх більш «допилюють» та розвивають. У нас багато фірм-виробників плюс західна допомога – і виходить цілий зоопарк цих дронів. У нашому підрозділі є хлопець, який вміє пілотувати аж п’ять видів БПЛА, а у них їх, умовно, всього п’ять. Але й специфіка роботи інша. Наші літаки – «нишпорки». Вони залітають на ворожу територію і бачать кожен кущик. Російські розвідники такого собі дозволити не можуть і зазвичай спостерігають з відстані. А от ударні долітають, ще й як, – пояснює «Норд».
ЧИ ВДАРИТЬ «МОЛНІЯ»?
Тим часом із бліндажа до нас кричить «Апостол».
– Це нам в ср*ку «Молнія» летить, так? – питається технік.
Хлопці швидко тягнуть нас у бліндаж. Пояснюють, що «Молнія» – це ударний російський дрон, який, імовірно, летить на наші позиції.
– Він ще далеко, але ж ви не їдьте поки, бо може по вас ударити на ходу. Хоча… У полі ваша машина також «приваблює».
За десять хвилин напруженого очікування «Молнія» повертає назад, і хлопці дозволяють нам їхати. Робимо на прощання колективне фото та прощаємося з веселими бойовими відчайдухами.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок
БПЛА Розвідка ЗСУ Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
