28 лютого всі побачили, що Придністров'я почало вислизати з рук Росії 03.03.2024 10:09 Укрінформ Хоча ігнорувати можливість негативного для України розвитку «придністровської авантюри» не слід, особливо це стосується Молдови
Напередодні з’їзду так званих “депутатів” невизнаного Придністров’я лунали різні прогнози – аж до прогнозів, що ті проситимуть Росію приєднати їх до себе, тобто, діятимуть за формулою “народа Донбасса”. Що ж, 28 лютого з’їзд відбувся – який його підсумок? Звернення, якщо порівнювати з тим, що очікували, вийшло достатньо м’яким. Про жодне приєднання Придністров’я до РФ ніхто не просив, просили «захистити ПМР» від нібито тиску з боку Молдови, зупинити “геноцид”, “порушення прав і свобод придністровчан”.
Але іронія в іншому: кого саме попросили? А ось тут починається найцікавіше: квазіреспубліка звернулася не лише до Москви, але й до ОБСЄ, СНД, Європарламенту, Червоного Хреста, ба, більше: навіть генсека ООН додумалися вписати через кому. Схоже, у Кремлі явно не очікували, що, крім них, там буде ще хтось. Та, правду кажучи, все одно вийшло не те, чого вони хотіли – там ще дуже бракувало згадок про підступи США і НАТО. Втім, якщо серйозно, іншого результату годі було й чекати. Чому?
А тому, що придністровським “елітам”, звиклим годуватися з потоків контрабанди, шахраям, які, маючи по кілька паспортів, спокійно їздять туди-сюди Європою – точно не потрібно, аби над головою стовбичили якісь куратори з Москви і цивілізований світ опустив перед ними, як перед «новими росіянами», залізну завісу. У них і так все було прекрасно і вони хотіли, щоб все залишилось, як було. Простіше кажучи, дрібні злодії перемогли “русскій мір”, а це звернення – суто політико-психологічний перформанс.
Проте, очевидно, знайдуться такі, хто вирішать дорікнути автору цих слів, мовляв: А як же загроза відкриття «другого фронту» проти України?. Ну, відкриття «другого фронту» з Придністров’я можливе лише, якщо уявити собі сухопутний коридор від Одеси, пробитий морським десантом. Але ж передумови такого розвитку подій не проглядаються. А військової «потуги», яка на сьогодні є у Придністров’ї, достатньо лише для того, щоб ЗСУ її просто розчавили.
Щодо економіки, то тут ще простіше. Вона в Придністров’ї тримається на трьох китах: контрабанді, уникненні повноцінного оподаткування і головне – поставках безплатного російського газу. А це, своєю чергою, дозволяє виробляти дешеву електроенергію, яка по демпінгових цінах продається в Молдову. Тобто, це той випадок, коли вигоду мають всі сторони конфлікту. Втім, дармовщина закінчується, адже газ надходить у Тирасполь через територію України, чий контракт з “Газпромом”, без варіантів, закінчується в поточному році. Тож, у Тирасполі треба терміново щось вирішувати. Цим і пояснюється ініціатива «депутатів всіх рівнів».
Втім, Республіка Молдова залишається потенційно доступною здобиччю для РФ, особливо в контексті майбутніх виборів та референдуму про європейську інтеграцію. Саме тут не слід виключати фактор Придністров’я. Та й загалом, у самій Молдові є чимало громадян/політиків із відверто проросійськими поглядами. Тож з їхньою допомогою Кремль може спробувати гойдати ситуацію, намагаючись розіграти нову “гібридну карту”.
Придністров'я вже не вірить у Росію так, як раніше
«Протягом останніх днів росіяни намагалися провести таку собі ІПСО. Суть його зводилась до того, аби “намалювати” страшилку, мовляв, от зараз “придністровці” звернуться до “Росії-матушки”, попросяться у її лоно й Путін, під час свого щорічного звернення, оголосить плебсу про те, що ПМР стає частиною РФ», – коментує дипломат Вадим Трюхан.
За його словами, у багатьох складалося враження, що це цілком реалістичний сценарій: “Адже через декілька днів у Росії “вибори” і Путін міг би використати цей кейс, як ще одне свідчення того, що він “сильний лідер”, що він зумів приклеїти до РФ ще один кусок території, бо, за великим рахунком, похвалитися особливо йому нічим. Вагомих здобутків у війні з Україною немає. Навіть те, що окупанти взяли під тимчасовий контроль руїни Авдіївки, а також декілька сіл навколо неї – це абсолютно ніяка не перемога. Тому й складалося враження, що з Придністров’ям може щось подібне статися”.
Але в результаті – пшик.
“Дві фундаментальні речі. Перша – саме Придністров'я вже не вірить у Росію так, як раніше, не орієнтується на неї ексклюзивно. Події в Україні показали місцевим сепаратистам, що РФ не здатна більше відігравати роль “рятівниці” ні в економічному, ні в безпековому, ні в будь-яких інших планах. Зрештою, слід розуміти, що у Придністров'ї неоднорідний склад населення. Там доволі багато людей, які говорять українською, які орієнтовані на Україну, які мають наші паспорти. Навіть на самому з'їзді так званих “депутатів” лунали виступи українською. Ба більше того, банер з назвою цього “заходу”, який повісили над президією, теж був написаний українською”, – звертає увагу дипломат.
28 лютого пройшов з’їзд так званих “депутатів” невизнаного Придністров’я
Друга причина – сама Росія абсолютно не готова приєднувати Придністров'я.
“Адже немає ні коридору, ні ресурсів пробити цей коридор через Одещину. А повітрям літати – теж не варіант. Скільки ми лише за лютий збили їхніх крилатих корит? Тринадцять?
Військовий контингент? Він там слабкий. Значну його частину складають місцеві жителі, які воювати не навчені, – наголошує пан Трюхан. – Тому це раша-ІПСО виявилося пшиком. І цей з'їзд хоча й пройшов, але був використаний його учасниками для того, щоби показати: Придністров'я дійсно має проблеми економічного плану, але сьогодні воно орієнтується не тільки і не стільки на Росії, а й на СНД, на Європарламент, на ООН. Це дуже показова ситуація. Фактично 28 лютого 2024 року весь світ побачив, що Придністров'я почало вислизати з рук Росії”.
Втім, Росія продовжить намагатися дестабілізувати Молдову через фактор Придністров’я.
«Мені здається, що потяг уже пішов. Спроба Молдови економічними важелями змусити Придністров'я стати більш зговірливим потенційно матиме ефект, а особливо після того, як російська армія зазнає чергових поразок в Україні. Мені здається, що зараз, як ніколи раніше, у Молдови з'явився шанс відновити свою територіальну цілісність, причому не військовим способом, а політико-дипломатичним, шляхом прямих перемовин з поміркованими людьми, яких у Придністров'ї, як виявилось, теж вистачає», – підкреслив Вадим Трюхан.
Водночас політолог Тарас Загородній каже, що тут є декілька трендів.
«Звідки взагалі виникло питання «утисків» з боку Молдови? Тому що з 1 січня вступив в дію новий митний кодекс Молдови, який змушує підприємства, що працюють на території Придністров'я (а 80% експорту Придністров'я йде, як це не дивно, не до Росії, а до ЄС), сплачувати більше податків до молдовського бюджету, тому що це є вимогою євроінтеграції Молдови. Це одна з причин, чому вони почали активно жалітися».
Друга причина це, звісно, політика.
«Тут є гра Росії, яка намагається використати протиріччя всередині будь-яких країн (це стосується не лише Молдови, а й Польщі, Євросоюзу в цілому) для вирішення своїх проблем, – каже експерт. – Так, звернення за підсумками з’їзду вийшло достатньо м’яким, хоча очікування були інші. Мабуть, це пов’язано з тим, що буквально два дні тому представник Держдепу приїздив до Тирасполя і, судячи з усього, провів виховну роботу в стилі «не треба пустувати».
Висновок: це США стають вирішальним фактором у вирішенні придністровської проблеми, якій уже виповнюється 35 років…
А ще треба відзначити, що й Україна не стоїть осторонь цих процесів. Ще в середині лютого було поширено інформацію, що Україна відкриває дипломатичне представництво – консульство у Тирасполі. Звісно, це відбувається за погодження з Молдовою. Взагалі, Київ перебуває у тісному контакті з Кишиневом. Нещодавно президенти Володимир Зеленський і Мая Санду обговорювали ситуацію у Придністров’ї. Держава-агресор не може виступати у ролі миротворця в жодному мирному врегулюванні.
І взагалі, під час жорстокої війни, яку розв’язала Росія проти України, такий крок багато про що говорить. Зокрема, про позицію та розрахунки керівництва сепаратистського анклаву.
Пан Загородній наголошує, що керівники так званого Придністров'я взагалі не бажають щось міняти: «Вони фактично і так давно інтегровані в економічне життя Молдови ще з 90-х, в Європу їздять, мають кілька паспортів, зокрема українські. Є «контрабас». Навіщо їм «приєднання» до Росії? Вони ж розуміють, що це означає автоматичний економічний колапс Придністров'я – через автоматичні санкції, зокрема, з боку України. Подивимося, як будуть розвиватися події, але я поки не бачу таких великих переваг для Росії у створенні додаткової напруженості в Молдові. Бо це навпаки підтвердить найгірші прогнози, які вони намагаються спростувати, що Росія не збирається зупинятися на Україні».
1700 рашистів, 5-7 тисяч – т. зв. «збройні сили ПМР»: для «другого фронту» проти України недостатньо, але по загрозах для Молдови питання є
Оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова (скорочено – ОГРВ ПРРМ) «окопалася» там ще з розпаду СРСР – це залишки радянської 14-ої армії. Офіційний статус «миротворців» у них з 1995 року. Щонайменше з початку 2000-х від росіян вимагають вивести свої війська з території Молдови, втім цей віз і досі там.
«ОГРВ складається з «миротворчого» батальйону – це десь 410-420 осіб. Ще один батальйон, це уже 1100-1200 військових, «охороняє» склади 14-ої армії в Колбасній, майже на кордоні з Україною. Загальна чисельність ОГРВ РФ разом зі штабними – близько 1700 осіб. Так звані «збройні сили ПМР» – це 5-6 тисяч», – розповідає в коментарі Укрінформу керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.
З чисельністю російського контингенту в ПМР Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив», погоджується: «Їх 1700 осіб. А це, грубо кажучи, 2 БТГр. А от незаконних збройних формувань на території Придністров'я приблизно 7,5 тисячі особового складу або 9 БТГр. Щодо техніки ситуація приблизно така:
- Танки – 11 од, тобто боєздатна рота танків Т-64Б/БВ і Т-72. Не менше 30 одиниць Т-64Б/БВ, Т-72 і Т-55 у небоєздатному стані.
- ББМ – близько 150 бойових машин типів БМП-1/2, БТР-607080, БРДМ-2 і МТ-ЛБ. Знову-таки, не всі вони в боєздатному стані.
- Ствольна артилерія – до 60 одиниць, а саме 122-мм гаубиці Д-30, 85-мм дивізійні гармати Д-44 і 100-мм протитанкові гармати МТ-12.
- РСЗВ – 20 одиниць 122-мм БМ-21 "Град"/ВВ-21.
- Повітряна компонента – 6 ударних вертольотів Мі-24, з яких тільки 2 «на льоту». Багатофункціональних Мі-8 значилося 4, але, знов-таки, не всі в працездатному стані. Ремонт і обслуговування цих машин неможливі в умовах ізоляції цього лепрозорію совка.
Тобто, сумарно потенціал противника 11 БТГр. Але є нюанс».
Нюанс у тому, що це не можна вважати батальйонно-тактичними групами, оскільки вони не мають штатної комплектації по техніці. До того ж техніка, що значиться на озброєнні НЗФ "ПМР", не вся боєздатна.
Військової «потуги», яка на сьогодні є у Придністров’ї, достатньо лише для того, щоб ЗСУ її просто розчавили
«І якщо уявити собі, що це угруповання, яке складно назвати ударним, вторгнеться в Україну, то його повне знищення займе до двох тижнів, не більше», – запевняє пан Коваленко.
Що стосується висадки десанту РФ, то для його приймання в Тирасполі наче є аеродром, який колись призначався для базування винищувальної авіації.
«Але можливість посадки на ньому оперативного десанту на військово-транспортних Іл-76МД (один з таких з російським десантом ми збили під Гостомелем у лютому 2022-го, – ред.) під великим питанням. Найбільше, що там колись достовірно сідало, був Ан-12 у 2012 році. Тобто реально, що він точно може прийняти – малі транспортники типу Ан-26. А це максимум 30 десантників. Яку армаду «шарабанів» треба направити аби доставити в Тирасполь хоча б бригаду – рахуйте самі. Чи, ще краще, висадка парашутним способом. Зовсім безглузда вигадка. Втім, росіяни в минулому розглядали і такий варіант поповнення свого «миротворчого» контингенту в Молдові», – звертає увагу Павло Лакійчук.
І це, нагадуємо, ми ще не враховуємо питання про те, як вся ця авіація пролітатиме над територією України.
«Усе вороже в повітрі нами тут же збиватиметься», – наголошує керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
Отже для України, принаймні на нинішньому етапі, загрози з боку Придністров'я – немає, точніше, вона мінімальна. Але от для Молдови, чия армія вважається найслабшою в Європі та налічує 3,2 тис. «багнетів», орієнтовно 200 бронемашин, 211 артсистем різних типів і до півсотні зенітних гармат – якраз навпаки. Йдеться про загрозу поглинання Молдови проросійськими силами і повалення законної влади. Зрештою, ситуація в цій країні загострюється з 2022 року, і востаннє пікове загострення спостерігалося якраз наприкінці лютого – на початку березня 2023 року.
«Придністровського угруповання цілком достатньо, щоб спробувати реалізувати операцію із захоплення Молдови і силової зміни законної влади в Кишиневі під акомпанемент внутрішньої дестабілізації республіки за допомогою «протестів" у виконанні проросійських політичних сил», – акцентує Олександр Коваленко.
Наприклад, продовжує він, НЗФ "ПМР", ймовірно, не складе труднощів захопити аеродром Меркулешті, для виходу на Бєльці та відрізання північної Молдови від центру, із замиканням на Фалешті. Це дасть змогу перерізати основні траси М14 і М2 і блокувати під'їзди до Кишинева.
«Південна група буде перерізати по лінії Каушані, Чимишлія, Яргара. При цьому на цю лінію може бути перекинутий обмежений контингент, оскільки Південь – це переважно проросійський гагаузький регіон і там основним завданням буде просто утримання траси», – додав оглядач.
Таким чином, північна і південна група забезпечить відносно безпечний (без сюрпризів) вихід основної групи на Кишинів, утримання якого за відсутності допомоги третьої сторони не видається можливим тривалий час, особливо з урахуванням вже розміщеної у Молдові російської агентури.
«У підсумку – є загроза втрати Молдови як євроорієнтованого сусіда. Після зачистки у всіх держструктурах буде розгорнута невідворотна мобілізація. До Молдови почнуть прибувати російські "туристи" подвійного призначення», – моделює військовий експерт.
За його словами, з урахуванням вербування серед проросійськи налаштованого населення і регулярного транзиту "туристів", у Молдові протягом 3-4 місяців може бути сформоване угруповання від 20 до 30 тис. осіб.
«Так, недоукомплектоване, але достатнє для створення проблем. Навіть якщо не говорити про намір відкривати «другий фронт» на південному заході, таке угруповання змусить ЗСУ стягнути в Одеську, Вінницьку та Чернівецьку області додаткові сили для запобігання загроз. Тобто відволікаючий ефект збільшиться в рази і буде збільшуватися, – наголошує пан Коваленко. 20-30 тис. – це попередній орієнтир на 3-4 місяці, але якщо цей процес не закінчиться, чисельність угруповання, що загрожуватиме Україні, поступово може зростати, перевищивши 50 тис. осіб».
Втім, станом на зараз причин для особливої тривоги немає.
«Це я просто змоделював найгірший сценарій. Готуватися слід до будь-чого. Згадані підрозділи наразі не приведені в стан підвищеної "уваги". Та аби ці проблеми не виникли в перспективі – потрібно докладати всіх зусиль, щоб Молдова залишалася демократичною, євроорієнтованою країною, а не занурилася в клоаку «русского міра», – резюмував Олександр Коваленко.
Тож нам залишається констатувати: головні проблеми можуть виникнути упродовж наступних року-півтора. Спочатку на Молдову чекатимуть президентські вибори і тут більш-менш спокійно: проєвропейська Мая Санду має хороші перспективи на другий термін. Але в наступному, 2025 році, будуть парламентські вибори, де розвиток прогнозується небезпечніший: партія Санду може втратити однопартійну більшість.
Слідкуємо і будемо повертатися до цієї теми.
Мирослав Ліскович. Київ
Источник: www.ukrinform.ua
