© Житомир. info
Іван Черненко
10 квітня біля Житомирської багатопрофільної лікарні відбувся мітинг. Люди протестували проти закриття неврологічного відділення. Насправді ж планувалось об’єднати неврологічне та терапевтичне відділення. Мітингувальники так захопилися процесом, що вирішили викинути в смітник в.о. головного лікаря. І це була б звичайна історія про розлючених людей, які перегнули палицю в намаганні відстояти свої права, якби не кілька «але».
По-перше, сама реорганізація умовного відділення є не примхою того чи іншого адміністратора лікарні, а необхідністю. Змінилися маршрути пацієнтів, підходи до фінансування медичних закладів, тепер фінансування залежить від кількості наданих послуг і контрактів із Національною службою здоров’я України. У випадку конкретної лікарні неврологічне відділення без інсультного пакета не окупало себе і було збитковим, тому це була вимушена дія — реорганізувати відділення. Але такі рішення ніколи не приймаються одноосібно, зазвичай власник (місцева об’єднана територіальна громада) завжди поінформований про такі дії.
Втім, одразу після вищезгаданих подій секретар селищної ради відхрестився від закриття відділення і засудив це, але не знайшов сил засудити насилля.
По-друге, я і багато моїх колег після перегляду відео з викиданням в.о. головного лікаря в смітник очікували, що місцева влада, департамент охорони здоров’я, поліція, Міністерство охорони здоров’я засудять такий акт насилля проти медичного працівника, але натомість ми отримали тишу. Лише 15 квітня директор департаменту медичних послуг МОЗ Євгеній Гончар на запит журналістів прокоментував ситуацію: «Ми як Міністерство охорони здоров’я і я особисто засуджуємо будь-яке насильство, зокрема проти медичних працівників і керівництва будь-якого закладу охорони здоров’я. Це не є цивілізований спосіб вирішення будь-яких проблем».
А якби журналісти не спитали? Питання риторичне. Окрім цієї заяви виданню «Лівий берег», жодних інших заяв, коментарів, дописів чи публікацій на офіційному сайті МОЗ не було. І це доволі красномовна позиція.
Не засуджене, безкарне насилля обов’язково пустить коріння і дасть паростки. Раніше невдоволені громадяни просто писали коментарі в соцмережах, тепер вони отримали чіткий сигнал, що лікаря можна і потрібно викидати в смітник. Довга черга, не посміхнувся, щось не сподобалось — у смітник.
Національна служба здоров’я України надала пацієнту суб’єктності. Власне, сама ідея НСЗУ — грати за пацієнта. Її завдання — купити якісну послугу для пацієнта. Пацієнт може подзвонити на гарячу лінію, поскаржитись, отримати фідбек.
А от куди дзвонити лікарю, поки його на руках несуть до смітника?
Медичні працівники завжди почуваються незахищеними і постійно зіштовхуються з насиллям відносно себе. Згадаймо хоча б випадок на Черкащині восени минулого року, коли пацієнт під час обстеження накинувся на лікаря з ножем. Або вже цього року — замах на заступника очільника МОЗ, лікаря-анестезіолога Сергія Дуброва. Проте відомими стають зазвичай важкі випадки. Про образи і штовханину поліцію мало хто повідомляє. Немає сенсу. Під час епідемії ковіду ми з колегами навіть носили з собою газові балончики. Хто захищає права медичного працівника? Виявилося, що ніхто.
Місцевій владі не завжди є діло до медиків. Профспілки зайняті чим завгодно, але не захистом прав медичних працівників. І навіть МОЗ, як продемонструвала вся ця ситуація, байдуже.
Між тим в.о. головного лікаря постраждав, фактично впроваджуючи політику МОЗ, намагаючись оптимізувати лікарню. Тепер сміливців приймати непопулярні рішення стане значно менше. Навіщо ризикувати і щось змінювати, коли в кінцевому результаті ти як адміністратор залишаєшся сам на сам із проблемою? Навіщо звичайному лікарю слідувати вимогам НСЗУ чи МОЗ, йти наперекір бажанню пацієнта, якщо простіше плисти за течією і не викликати негативних емоцій щодо себе, адже на допомогу ніхто не прийде?
На жаль, я певен, що насилля відносно медичних працівників ставатиме лише більше. Тому що невдоволення завжди легше вимістити на тому, хто ближче. А ближче зазвичай лікар, медична сестра, санітарка. Вікно Овертона щодо ідей вчиняти насилля до медиків ще ніколи не було таким широким. І мені прикро, що в органів влади, які формують медичну політику, не знаходиться сміливості чи бажання засуджувати подібні акти насилля. Це лише підіграє таким настроям у суспільстві.
Не буде протестів, бойкоту. Медична спільнота надто втомлена та вигоріла, аби активно боротися. Але медики голосуватимуть ногами, і дефіцит медичних працівників лише збільшуватиметься. Наслідки такого легковажного відношення до подібного насилля будуть сумними.
