Тема рідного дому сьогодні одна із найактуальніших для мільйонів наших співвітчизників, які через війну вимушені були виїхати у інші міста та країни. Та й ті, що не залишали домівки, почали ще більше цінувати рідні пенати. І все більше людей нині цікавляться історією родини: гортають старі фотоальбоми, розпитують старших членів сім’ї про речі, що залишились з далекого минулого у сервантах, комодах та шафах.
Про секрети бабусиних сервантів «ФАКТИ» розпитали кандидатку мистецтвознавства, старшу наукову співробітницю Національного музею «Київська картинна галерея», співробітницю фондів Музею фарфору та Музею декоративно-прикладного мистецтва в Дрездені Олену Корусь, яка раніше ділилася секретами поєднання окремих предметів, які залишились від старовинного комплекту, із сучасним інтер’єром.
«Слово «графин» арабського походження і в перекладі означає «черпати»
— Олено, які різновиди наборів для пиття можна знайти у сервантах батьків та бабусь?
– Якщо ми залишимо поза увагою кавові та чайні сервізи, то виявимо сети для фруктової води або крюшону, вина, горілки, пива, наливок і лікерів. Як правило, ці набори створені на вітчизняних підприємствах у другій половині минулого сторіччя.
— Які з них особливо цінні?
— Вони ще не є справжнім антикваріатом, але приваблюють увагу своїми оригінальними пластичними рішеннями, тому і представляють інтерес для колекціонерів. Однією з найбільш цікавих ємностей для вина є скульптурна композиція «Козак на діжці», створена у 1950-і роки на Городницькому фарфоровому заводі.
Однією з найбільш цікавих ємностей для вина є скульптурна композиція «Козак на діжці», створена у 1950-і роки на Городницькому фарфоровому заводі
Вино в неї можна налити крізь отвір у баклазі, що висить на поясі козака, в той час, як сам козак «п'є» вино з єндови — мисочки з відкритим носиком для зливу. Гадаю, українські заводи виготовляли найоригінальніші фігурні графини. Їх створювали на Городницькому, Коростенському, Сумському фарфорових заводах, а також на Полонському заводі художньої кераміки. Як ємності для короткочасного зберігання та подавання вина або інших алкогольних напоїв до столу графини набули поширення у нас, починаючи з ХVIII століття. Слово «графин» («garafa») — арабського походження і в перекладі означає «черпати». Згідно правил вживання вина, перед подачею на стіл, його переливали в посудину з вузьким горлом і широкою колбою, таким чином проводячи необхідну для відокремлення осаду і аерації молодого вина декантацію, сприяючи розкриттю букету напою, а також для перевірки стану зрілого вина після тривалого зберігання. Злегка видозмінена традиційна форма графина-декантера послужила основою для стилізованих посудин, що нагадують силуетом качку або іншого птаха. У графині «Сіра птаха» (автор форми Олександр Чередник), який відрізняється надзвичайно ніжним і водночас ошатним розписом із позолотою, художниця Полонського заводу художньої кераміки Галина Погрібна витончено стилізувала павича.
Можливо, графин «Сіра птаха» є і у вашому серванті?
«Коли збиралась велика родина або приходили гості, то вся ця краса діставалась з серванту»
– У порцелянових виробах знайшла втілення ще одна традиційна форма для напоїв — штоф, — продовжує розповідь Олена Корусь. — Штоф — це чотиригранчаста пляшка з коротким вузьким горлом, що закривається корком. У перекладі з німецької «stof» означає «великий келих, чаша». До переходу на метричну систему цим словом позначали одиницю вимірювання обсягу рідини (зазвичай, винно-горілчаних напоїв). Один штоф дорівнював 1/10 відра, що становило близько 1,2 літру або 10 чарок. Як пляшка для розливу спиртного під час продажу штоф набув розповсюдження на початку XVIII століття. Тоді це були прості пляшки з товстостінного зеленого або безбарвного скла. У ХІХ столітті штоф був більш презентабельного вигляду: з різьбленого кришталю, увінчаний масивним корком. Згодом він втратив значення мірної посудини і став невід'ємним елементом сервірування столу. А в ХХ столітті вже набув демократичнішого вигляду і незвичайних форм. Традиційну чотиригранчасту форму має штоф Оксани Жникруп, присвячений легендарним засновникам Києва — князям Кию, Щеку, Хориву та їх сестрі Либідь (1980, Київський експериментальний кераміко-художній завод). Грані посудини рівноцінні за художнім рішенням, на кожній з них розміщено по одній рельєфній фігурі.
Штоф Оксани Жникруп присвячений легендарним засновникам Києва
— Раніше чимало таких сетів стояло в сервантах для краси, і ними майже не користувалися. Чи справді вони мали декоративне призначення?
– У повсякденних трапезах звісно обходились меншою кількістю посуду. А коли збиралась велика родина або приходили гості, то вся ця краса діставалась з серванту. Дітям давали стаканчики для пиття соку і компоту, дорослим — усілякі забавні фігурні стопки, приміром, у вигляді рибок. Принаймні, так було у нас в родині. Думаю, всі знають лікерний набір «Риби» (автор — М. Барамідзе), який випускали тисячними тиражами одразу три фарфорові заводи — Городницький, Полонський і Ризький. Серед різноманітних варіантів розпису найбільшу популярність здобув кобальтовий, адже кобальт вважався найбільш ефектною фарбою і коштував досить дорого.
Читайте також: Нові тренди в інтер’єрі для економних від тренд-редакторки Ольги Сметанської
— А як сьогодні рекомендуєте вписати такі сети для напоїв у сервіровку столу?
— Якщо ви вживаєте ординарні напої з магазину, то скоріш за все, така тара навряд підійде. Однак, якщо хазяїн сам вирощує виноград і виготовляє з нього за власним рецептом смачні напої, гадаю, це саме той випадок, коли можна використати ексклюзивний посуд із сімейної колекції. Оформлена неординарним сетом трапеза буде цікавим приводом обговорити як смак і властивості напою, так і ємність, в якій його подано.
Олена Корусь: «Використання посуду з сервантів батьків та бабусь допоможе внести естетичне розмаїття у сервірування столу»
«Для багатьох менажниці були бажаним подарунком»
— Чи були популярні порцелянові та керамічні штофи зі склянками за кордоном? Чи тільки скляні або кришталеві?
– Скло і кераміку складно протиставити. Звісно, скло — найбільш уживаний матеріал, який дозволяє милуватись відблисками світла на гладкій або гранчастій поверхні склянки, а також грою напою в ній. Але й набори з інших матеріалів виготовляли. Приміром, німецька фарфорова промисловість часів НДР випускала фігурний графин у вигляді гнома зі стопками. Були популярні глеки для молока або фруктової води зі склянками до них. Однак німецькі набори принципово відрізняються від українських переважно тим, що при їх розробці робили ставку на функціональність виробу та дизайн форми, а декорування відігравало другорядну роль. У нас, навпаки, кожен такий набір — справжнє свято розпису й різнобарв’я кольорів. І форми їм надавали більш вибагливі — стилізовані у вигляді диньки, півня, качки або антропоморфні (козака, гетьмана, шинкарки). До речі, вже згаданий набір «Риби» у 1990-х роках був своєрідною валютою для людей, які їздили за кордон продавати та обмінювати усілякі технічні прилади та інші речі, а взамін купували джинси, цигарки тощо. Тому не дивно, що знаменитий лікерний набір «Риби» сьогодні можна зустріти на блошиних ринках Польщі, Німеччини, Чехії.
Читайте також: Олександр Швець: «Моя мрія ще до кінця не здійснилася»
— Які різновиди наборів випускали фарфорові заводи України для десертів?
— Можна пригадати набір для торту «Свято» Миколи Козака (1975, Полонський фарфоровий завод), сет для меду «Медовий липень» Олександри Єрмоленко (1975, Сумський фарфоровий завод) або набір для десерту з піалами для морозива (автор Микола Трегубов, 1992, Коростенський фарфоровий завод).
— Знаю, що популярно було дарувати менажниці. Які заводи їх випускали?
— Менажниця — це сервірувальне блюдо, що має відділення всередині. Така конструкція дає можливість подати на одному блюді, не змішуючи між собою, одразу кілька закусочних страв. Якщо говорити про фарфорові менажниці, то на українських заводах їх більше випускали у XIX столітті. (наприклад на Києво-Межигірській чи Волокитинській мануфактурах), ніж у ХХ. Можливо тому, що аж надто вибагливий і розкішний вигляд мали фарфорові менажниці в минулому. У СРСР менажниці здебільшого випускали з пресованого скла. Для багатьох менажниці були бажаним подарунком. Найчастіше їх привозили з-за кордону — Чеської або Німецької республік. Менажниці повернулись в український фарфор лише наприкінці 1980-х. Наведу як приклад салатники своєрідних форм Полонського фарфорового заводу, які складаються в менажницю. Їх розробили Віталій Овчаренко — набір «Менажниця» (1986, розпис Зінаїди Олексенко), і Микола Козак — столовий набір «Полонь» (1997, розпис Зінаїди Олексенко).
Менажниця, створена на Полонському заводі Віталієм Овчаренко та Зінаїдою Олексенко, вражає красою
— Чи варто використовувати такий родинний посуд у повсякденні чи тільки для особливих трапез?
— Я думаю, у повсякденні з шаленим темпом життя ми навряд згадаємо про такий посуд. А от на сімейні свята чи при іншій нагоді, звісно, варто і треба вносити естетичне розмаїття у сервірування.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з дизайнеркою Катериною Таращук про секрети редизайну оселі. Також хочемо нагадати про музей порцеляни в Києві, який неодмінно треба відвідати.
Фото з альбомів Олени Корусь і Миколи Козака
