Він любив свою родину та Україну, тому в перші дні великої війни добровільно пішов до армії, бо не хотів, щоб його рідним довелося воювати. За словами його товаришів, вони ніколи не зустрічали такої щирої та життєрадісної людини, яка б віддавала майже все за своїх підлеглих. Командир стрілецької роти 68-го окремого батальйону 101-ї окремої бригади Закарпатського військового округу Збройних Сил України старший лейтенант Армен Петросян з Перечина загинув у бою на Харківщині.
Це сталося 17 вересня 2022 року. Тоді загинуло семеро військовослужбовців. Минуло три роки з часу смерті бійця «Ара», але його побратими досі діляться історіями про нього та не розуміють, чому захисник не отримав жодних нагород від держави посмертно. Бо, додають усі, хто знав Армена, він їх точно заслуговував.
Навіть через три роки після смерті “Ари” брати діляться історіями про нього
– Батько Армена був вірменином, його, як і матері, вже немає на цьому світі. Він також втратив брата та сестру, тепер залишилася лише одна сестра, – розповідає «ФАКТАМ» дружина старшого лейтенанта Вікторія . – З коханим я познайомилася досить цікаво – він шукав бухгалтера для своєї компанії. Він знайшов мене. Співпраця переросла у щирі почуття, тому незабаром ми одружилися. Народився Артем, моєму синові зараз 11 років. Я завжди була з чоловіком, ніби за кам'яною стіною, бо що б не сталося – він все вирішував. Своєю харизмою, посмішкою та найкращими якостями він притягував людей, як магніт. Час минув, а мені досі важко згадувати, боляче…
ВІДЕО ДНЯ
До повномасштабного вторгнення 50-річний Армен Петросян працював головним інженером у лісгоспі, потім у Перечинському районі ВАТ «Закарпатгаз». У квітні 2022 року він добровольцем вступив до 68-го окремого батальйону територіальної оборони 101-ї окремої Закарпатської бригади Збройних Сил України.
Цей портрет захисника Армена Петросяна намалювала художниця та волонтерка Оксана Шабас з Костянтинівки
– Армен був досить активною людиною, добрим товаришем, завжди життєрадісним. У нас якось була така історія: була проблема з відпустками, Армен взяв на себе такий обов'язок, як командир 3-го взводу, збирати звіти з усієї роти щодо графіка відпусток, – розповідає «ФАКТАМ» товариш бійця Олександр Волосянський . – Я пішов до командування підписувати ці звіти – узгоджувати та сприяти цим відпусткам. В результаті такої підтримки майже вся рота до вересня 2022 року пішла у відпустки, тоді як в інших ротах такого не було… Це все завдяки активним діям Армена. Коли ми брали участь у контрнаступі в Харківській області, Армен став командиром роти, бо його попередника перевели до іншого батальйону. Відповідно, Армен командував 1-ю стрілецькою ротою, в якій я також служив у Харківській області.
РЕКЛАМА
«За день до смерті Армена він звернувся до командира нашого взводу. Він сказав, що наступного дня нам доведеться йти окопатися в новому місці, щоб зайняти позиції, і що взвод має бути на такій-то позиції», – додає Олександр.
Читайте також: «Його мрії залишилися в ґрунті, який він посіяв минулого року»: історія волонтера з Львівської області, якого вбив ворожий безпілотник на Сумщині
«У місті всі загинули. Росіяни забрали в них усе, навіть документи».
– А о сьомій ранку нам довелося почати копати позиції. Одного ранку процес затягнувся, і о 7:30 ми проїхали лише півдороги до пункту, – продовжує брат загиблого офіцера. – Армен вийшов до нас по рації запитати, де ми знаходимося, і коли ми відповіли, що ще в дорозі, він відповів, що ми його завжди підводимо, а він уже там з командиром батальйону. Вони мали подивитися на місце і що ми почали працювати. Він нас підвозив. Там був такий пагорб, а на його вершині – невеликий сосновий ліс, тобто позиції мали бути на вершині пагорба, серед цих сосен. Машина Армена та інших командирів, тобто 2 машини, семеро людей спускалися з позиції, десь посередині дороги до села Амбарне Харківської області. Його нещодавно захопили росіяни. Ми зустріли там Армена, і він попросив запасне колесо та якийсь насос. У нас нічого не було, і «Ара» сказав нам йти і починати копати окопи. Бійці та їхні командири пішли шукати інші позиції.
Ми пішли на наш пункт копати і близько 10-ї ранку почули по рації голос Армена, який сказав, що вони проїжджають недалеко від нас, що ми можемо їх спостерігати. Дійсно, за іншим пагорбом у підліску проїжджали дві машини. Роботи тривали, незважаючи на запеклий обстріл. Близько 15:00 до нас по рації прийшли люди зі штабу і запитали, коли вони востаннє бачили Армена. Близько 8-8:30 ранку. Вони сказали, що о 12-й у штабі була нарада, але командир “Ари” не прийшов. Це було вперше, всі його шукали і не могли знайти. Ми почали обговорювати це з хлопцями і паралельно копали. Почали згадувати, де був обстріл, і в одному місці був якийсь незрозумілий дим. Якось закралося якесь погане передчуття.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Поховайте мене поруч із солдатами, що лежать на полі Полтавської битви»: історія шведа, який знайшов своє кохання в Україні та загинув за її свободу
Після закінчення роботи, згадує товариш, вони поїхали в інше село, щоб забрати свої речі. Дорогою наш товариш з іншого взводу повідомив по рації, що вони знайшли тіла хлопців.
— Їм порадили нічого не чіпати та чекати на нас. Буде прийнято рішення, що одна машина повернеться до цього товариша за підкріпленням, а інша машина поїде до штабу. Я був у машині, яка їхала до штабу. Після прибуття нам розповіли, що сталося. А потім ми поїхали на місце. Тіла замінували, семеро вбитих. Як виявилося, вранці 17 вересня там була засідка російської диверсійно-розвідувальної групи, яка чекала на українських солдатів. Окупанти підірвали заздалегідь закладену міну та почали стріляти по машинах з кулеметів, кулемета, РПГ… Дехто відкрив вогонь у відповідь, але всі загинули в місті. У них все вкрали, навіть документи. Невдовзі товариш вивіз тіла хлопців, міни противника, на щастя, не спрацювали. Тільки коли стемніло, нам вдалося евакуювати тіла всіх хлопців.
Старшого лейтенанта поховали 25 вересня 2022 року з усіма військовими почестями в Перечині на Алеї слави.
РЕКЛАМА
Земляки та співвітчизники вшановують пам'ять загиблого захисника Армена Петросяна
– Завжди усміхнений, добрий, щирий, з чудовим почуттям гумору, – таким він і залишиться в пам’яті, – додає Олександр Волосянський. – Багато було товаришів і командирів, але я, мабуть, ніколи не зустрічав такої щирої та життєрадісної людини, яка б віддала майже все за своїх підлеглих. Сподіваюся, що держава ще відзначить жертву цієї людини.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 29-річного Героя України з Буковини, який 10 років захищав країну.
