Відомий актор, зірка франківського театру Юрій Вихованець навіть у найскладніші часи не втрачає почуття гумору. Каже, що за часів великої війни більше надбав, ніж втратив. Він покинув думки разом з сімʼєю переїхати до Києва, хоча часто буває там на зйомках і навіть повномасштабне вторгнення зустрів дорогою до столиці.
В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Юрій Вихованець пригадав найскладніший день великої війни, виступ дружини FIЇNKА на Нацвідборі «Євробачення-2025» та страх за сина.
«То було страшенне задоволення»
— Юрію, знаю, що ви тільки закінчили зніматися у двох потужних серіалах ICTV2.
ВІДЕО ДНЯ
— Так, я граю капітана СБУ Кравченка у серіалі «Митці» та сержанта поліції у «Служба 112». Відверто, зйомки — то було страшенне задоволення, бо я люблю таких персонажів. Вони рішучі, іноді вчиняють необдумано, але то все по-чесному. Події у серіалах відбуваються у наш час та зачіпають тему війни, а деякі напряму з нею повʼязані.
— Є актори, які вважають, що зараз не варто знімати про війну.
РЕКЛАМА
— Але ми живемо у війни, це наша сучасність. Про що тоді знімати? Час, який вже минув? Ми ж робимо сучасні серіали і, до речі, часто з елементами гумору. Знаєте, найкращий гумор у хлопців, які повернулися з фронту. І вони кажуть, що про війну треба знімати.
— А москаля зіграли б?
— Я не бачу приколу в цьому для себе. Знаю, деякі наші актори грали москалів, а потім шкодували про це. Мені здається, не треба робити москальських персонажів. Хай вони здихають як масовка, а не мають обличчя звичайних людей. До того ж я відмовляюся говорити російською у кадрі.
РЕКЛАМА
Юрій Вихованець з дружиною – співачкою FIЇNKА
— Що назавжди змінила для вас ця війна?
— За цей час більше надбав, чим пішло від мене. З'явилось більше «фарб». Найважче, що пішло багато знайомих і друзів. Але як для актора нарешті проявилося те, чого нас завжди вчили — «бути тут і зараз». Змінилося ставлення до своєї землі. Тепер я точно знаю, що нікуди з Франківська не поїду.
— Були колись такі думки?
РЕКЛАМА
— Так, через потребу, бо всі чомусь їхали до Києва. А зараз розумію, що вирваний зі свого місця не буду таким, як є.
— У перші місяці великої війни ваша дружина з сином поїхали за кордон…
— Так, я примусив, бо виїжджали родичі. Давай, кажу дружині, хоча б на трошки. Але Іра поїхала ненадовго, сказала, що сидіти там не може. Після того зареклася, що нікуди ніколи їхати не буде. Сину тоді було майже два, й він був єдиною причиною, чому вона поїхала.
— Вашу дружину багато хто знає більше як співачку FIЇNKА. Що ви казали, коли вона вирішила взяти участь у Нацвідборі на «Євробачення»?
— Це навіть не обговорювалося. Перша пропозиція піти на Нацвідбір була, коли Іра була ще вагітна. Тоді вона не змогла піти. Потім ще раз запропонували. Але після останнього Нацвідбору дружина сказала, що більше не піде.
Дружина актора з сином
«Став у чергу за шаурмою, і тут ззаду як гепне, всі аж присіли. Але з черги жоден не вийшов»
— Яким був для вас початок повномасштабного вторгнення?
— Це була сильна історія. За тиждень до вторгнення я склав рюкзак автономного життя на тиждень — у лісі чи в укритті. Відксерив усі документи, поскидав, що треба, на жорсткий диск. Мої товариші до цього ставилися з іронією. 23 лютого 2022 року у нас була вистава «Гоголь кабаре». А 24-го я мав бути у Києві на кастингу. І ось після вистави, 23-го, з однією «бананкою» я пішов на вокзал. Пробиваю квиток, а він не пробивається. Виявилось, що якимось чином я купив квиток на березень. Тоді купив інший квиток і таки сів на потяг. Їхав і ще жартував про війну.
Прокинувся зранку, о 6:20, і першою мені додзвонилася агентка з кастингу. Сказала: «Де б ти не був, повертайся додому. Війна». Потяг зупинили у Малині і всіх нас висадили посеред поля. Холод був страшенний. Я дійшов до вокзалу, питаю у дівчини на касі, як доїхати до Франківська, але її так трусило, що вона навіть не могла зрозуміти, де той Франківськ є. У той час вже прилетіло по аеропорту Франківська. Вибухова хвиля дійшла аж до нашої квартири, і дружина з сином швидко переїхали до театру.
— А ви?
— Я поїхав до Києва. Памʼятаю порожню площу біля вокзалу, дітей з іграшками, які сиділи на валізах. Мені тоді жерти хотілося страшно. Дивлюся, на площі продають шаурму. Став у чергу, і тут ззаду як гепне, всі аж присіли. Але з черги жоден не вийшов. Врешті вдалося знайти місце у потязі до Франківська, і за вісім годин, стоячи, доїхав.
Читайте також: Я опинився з автоматом в метро, чекаючи російського десанту: популярний актор про особисту втрату
— Що тоді було з театром?
— Всі згуртувалися. Мене зробили начальником охорони. Один з акторів став шеф-кухарем. Кожного дня приїжджали фури з гуманітаркою, і нам треба було їх розвантажувати. У готелі поруч жили переселенці, які ходили до нас в укриття. Моя мама допомагала на кухні.
— Було тоді відчуття, що акторство взагалі не буде потрібно?
— Ніхто не знав, чого чекати. Ще коли був коронавірус я думав, чим би міг зайнятися. Але якось наші керівники «вирулювали» і тоді, і зараз. Тиждень ми розбирали коробки. Потім почали грати у підвалі перші вистави, паралельно займаючись волонтерством. Потім перейшли на сцену, почали гастролювати. Зараз наш зал повний глядачів. Буває по дві вистави на день. Знаєте, театр або «добиває» до кінця, або заліковує. Це називається катарсис, і так було завжди.
— Думали над тим, що, може, доведеться йти на фронт?
— Я й зараз про це думаю. У нас навіть скандали в сім'ї були. Буває, у голові та серці аж пече від злості. Потім нас зібрали у театрі, пояснили наше місце в цей час і наше завдання. Тому поки «там» горить, ми тут минулим вивертаємо теперішнє й латаємо фундамент для майбутнього.
Читайте також: «Кілька днів не виходили з дому. Були наче прибиті»: телепродюсер Олексій Гончаренко про пережите під час війни
— Страшно від думок про фронт?
— Тільки через дружину й сина. Впевнений, що наша армія вже навчена й поруч з такими людьми буде нестрашно. Я не копирсаюся в цьому, але якщо вже так станеться, то бути тому.
— До сигналів долі треба прислухатися.
— Це ще одна річ, яка набулася під час цієї війни.
— Думали, що зробите у день нашої Перемоги?
— Знаєте, не хочеться наврочити. Як у часи горя, так і великої радості ми будемо гуртуватися. Але, гадаю, у поліції того дня буде багато роботи — утихомирювати всіх, хто святкуватиме. Хай вже цей день просто прийде. Я впевнений, що він буде, та відчуваю, що навіть скоро.
Раніше зірка «Перших ластівок» Олег Гоцуляк в інтерв’ю «ФАКТАМ» розповів про випробування та творчість під час великої війни.
