Різдво в Україні — одне з найважливіших родинних і громадських свят. Раніше його відзначали 7 січня, а з переходом на новоюліанський календар дата змінилась на 25 грудня. А напередодні Різдва, 24 грудня, з давних часів збирається сім’я, щоб провести Святвечір. Вважалось, що він визначав весь майбутній рік. Які обрядодії проводили в цей час наші пращури, готуючись до Різдва, розповіла «ФАКТАМ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові).
У Святвечір в оселі люди створювали образ багатства, щастя, миру і спокою
– Корінням наші свята ідуть в язичництво, — повідомила Ніна Главацька. — Свято Різдва має прив’язку до дня зимового сонцестояння. В грудні це продовжується три дні, а потім сонце почне підніматися над горизонтом, і світовий день прибуватиме. Здавна саме після «завмирання» сонця його «народження» відмічали як Різдво Божича (молодого сонця) Коляди, а з Дідухом (солом'яний сніп) до оселі входили і духи роду. На столі ставили 12 страв — по числу місяців. В народному святкуванні Різдва поєднані мотиви народження Христа, світотворення, вшанування пам’яті предків і забезпечення ладу в довколишньому світі.
ВІДЕО ДНЯ
Нині дата Різдва — 25 грудня, а напередодні наступає Святвечір (Багатий вечір, Багата кутя, Вілія). Вважалося, що як його проведеш, так і буде вестися в новому році. Тому у своєму домі люди намагалися створити образ багатства, щастя, миру і спокою. Вірили, що цього вечора зникає межа між світами, на вечерю приходять душі покійних родичів, а вночі перед Різдвом тварини розмовляють і розуміють людську мову. На вечерю господарі запрошували несприятливі природні сили — Мороза, буйні вітри, лісових хижаків, щоб так відвернути від родини нещастя.
Наступав останній день чотиритижневого Пилипівського посту, тож до столу готувалось дванадцять пісних страв, серед яких обов’язкові: борщ, риба, гриби, горох, пироги з квасолею і капустою, вареники, картопля, каша гречана, голубці з пшоном та узвар. В пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду — ніби звітує новому рокові про досягнення в минулому, аби й далі було не гірше. Молочну і м’ясну їжу заздалегідь готували до Різдва, але в Святвечір не подавали. Зараз меню Святвечора осучаснилось, і хазяйки обирають страви на свій розсуд — бюджетні і не дуже. Не лишнє виставити і наливку, горілку або домашнє вино. Не дай, Боже, на Святвечір упитися, бо тоді весь рік будеш ходити «як в тумані».
РЕКЛАМА
В господарстві все повинно зустріти урочисту хвилину Святвечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках — позичене чи десь забуте. Всі члени родини теж збираються вдома. «Боже, борони, — казали, — десь заночувати в цю ніч — цілий рік будеш блукати по світі». Боронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, треба помиритися з ворогами, аби надалі було мирно і в хаті, і поза нею. Оскільки не завжди знаєш своїх ворогів, щоб не помилитися чи когось не забути, господині заворожували всіх разом: затикали клоччям усі дірки в лавках та ослонах. І заклинали: «Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік». Також зав’язували ґудзі на мотузці — стільки, скільки ворогів, а коли сідали вечеряти, то клали ту мотузку під себе, примовляючи: «Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»
РЕКЛАМА
Головними атрибутами родинного святкування Різдва є кутя й Дідух
Головними атрибутами родинного святкування Різдва є кутя й Дідух. Кутю (кашу) найчастіше варять з пшениці або ячменю (на півдні України — з рису). До готової страви додавали меду, але пам’ятали відоме прислів’я «Не передай куті меду». В різних регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками тощо і розмішували узваром — смак куті залежить від пропорцій цих компонентів.
Призначення куті поминальне — це спільна трапеза з предками і символ вічного відновлення, продовження життя (зерно). Кутя — страва є традиційною для новорічно-різдвяного циклу — готувалась на Святий Вечір (Багата кутя), перед Новим роком (Щедра кутя), перед Водохрещею (Голодна кутя). Господиня, вийнявши з печі горщик з кутею, дивилася: якщо зерна піднялися через вінчик — на добробут, а запали — на лихе передвістя. Місце куті протягом усіх свят — на покуті (в новому горщику). З її встановленням там пов'язаний цілий обряд: «нести кутю на покуть». У деяких районах це робив найменший хлопчик у родині, на півдні України — господиня, на Чернігівщині — хтось із чоловіків. Це робили у вовняних рукавицях, що віщувало достаток. На покуті робили кубельце з сіна і туди ставили горщик, прикривши хлібом та дрібкою солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де кури мали нестися і висиджувати курчат. На Слобожанщині з цього сіна готували купелю для немовлят.
РЕКЛАМА
В Карпатах і на Закарпатті ще пекли обрядовий хліб — «карачун», «крачун», «хлібець». Його готували ввечері або у ніч перед Різдвом, супроводжуючи обрядодіями. Жінка одягалася в гуню і натягала рукавицю, бо «гола рука — це бідність, а крачун — символ достатку». Спечений спеціальний хліб супроводжував усі святки як символ зимового сонцестояння, а вживали його тільки після Василя (це свято 1 січня). На Закарпатті хліб пекли з пшеничного борошна, а перед тим, як його робити та посадити в піч, газдиня виганяла всіх з оселі і замикалася. Якщо в родині була дівчина на виданні, то вона змащувала обличчя медом, змивала його, а цю воду, зливши у пляшечку, відправляла в тісто. Коли саджала в піч пшеничні вироби, то казала: «Як цей мід пече в крачуні, так би тебе (ім'я хлопця) пекло серце за мною». Вважалося, якщо цю воду підлити юнакові, то він неодмінно вподобає дівчину.
Символом Різдва в усіх регіонах України був Дідух (Колядник) — пшеничний або житній сніп, який встановлювали на покуті — найпочеснішому місці в хаті. Напередодні Різдва, коли вже сідало сонце, батько з сином йшли до клуні і брали звідти два сніпки — на Дідух і щоб розіслати на столі та під столом. Дідух до хати заносив чоловік, примовляючи: «Несу злато, щоб жили ми багато», а потім віншував родині: «Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки нам Пан Бог назначить вік!» Ще приказував: «Христос рождається», а сім’я у відповідь: «Славімо його»…
– За віруваннями, під час різдвяних свят на Дідух сідали душі предків, — продовжує Ніна Главацька. — У деяких регіонах Дідухом ставав перший зажинковий сніп, в інших — останній, з обжинків. Після різдвяних свят його вимолочували й палили («пускали Дідух на теплий дух»), а цим зерном навесні засівали ниву. В різних регіонах Дідух робили і прикрашали по-різному. Так, на Покутті він мав вигляд деревця, в гілки якого вплітали колоски пшениці, жита, вівса разом із запашними травами (васильки, материнка, пижмо тощо використовували для обрядів і в лікуванні).
Напередодні Різдва мастили хатню долівку, оберемок сіна стелили під столом, де воно мало пролежати до Водохрещ (6 січня), а десь — до Василя. Сіно, як символом достатку (за іншими версіями, воно символізувало ясла, в яких народився Христос), підкладали і під скатерку різдвяного столу. У західних областях на Святвечір у хаті на сіно під стіл клали господарський реманент (аби в господарстві добре велося): плуг, ярмо, столярські знаряддя тощо.
У багатьох місцевостях відома святкова хатня прикраса з соломи — «павук», або «теремок» (на Полтавщині). «Павук» — символ всесвіту і його виготовляли з житніх соломинок різних розмірів. Протягуючи через порожнину соломинки нитку (кінське волосся), формували різноманітні квадратики і ромби. У центрі «павука» розміщували найбільший ромб або квадрат, а з боків долучали менші фігури. Бокові стебла часто обмотували різнокольоровим папером. «Павуків» підвішували на довгій міцній волосині до центрального сволока хати або на покуті. Завдяки циркуляції повітря «павук» повертався в різні боки, справляючи враження живого. Павуки віддавна вважалися бажаними гостями в людській оселі, бо, за давніми віруваннями, «вони заснували світ». Ромбики і квадрати «павука» символізували гармонійно облаштовану світобудову. В народі вважали, що павуків не можна вбивати: бо «то недобра хатина, де не в’ється павутина». Прикраса з’являлася саме на Різдво не випадково: згідно з давніми уявленнями, він «снує світ», за символікою споріднений з колядками про створення світу…
Оселю прикрашали ажурними «павуками» з соломи. Фото Музея історії Києва
«Всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі»
З першою підвечірньою зіркою на небосхилі вся родина сідала за багатий і різноманітний стіл (звідси й назва «Багата кутя», чи «багатий Святвечір»). Спочатку займав місце господар, а потім інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляли спокійно й тихо. Вважалося, що на цю вечерю всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі. Перед вечерею присутні молитовно поминали покійних і запрошували їх на Святвечір. А перш ніж сісти на лаву, на неї дмухали — «щоб не присісти на душечку», звільняли для душ місця, ставили страви і клали ложки. Родини завжди пам’ятали про померлих пращурів і навіть знали родовід до сьомого коліна. Обряд поминання існував всюди: десь цим дійством починалась вечеря, а десь робили це наприкінці процесу. Господар поіменно називав небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!» Після вечері зазвичай залишали куті в мисці і клали ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь (бо власник такої ложки «скоро піде з цього світу»).
Потім молитву виголошували усім членам родини — зичили здоров’я і щастя, бажали, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва. Господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед трапезою старійшина підкидав до стелі ложку куті — «на приплід» (скільки прилипне зернин, стільки з’явиться в новому році ягняток та іншої живності). Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя — кількості роїв (традиційно в господарстві тримали бджіл). Тільки після таких обрядодій починали вечеряти. А перед вечерею на Чернігівщині господар виходив на двір, не ковтаючи в роті трохи куті, і дивився в небо: як зоряне, то добре вестиметься всяка птиця, а коли зірок мало — доведеться спродувати її.
З’ївши три ложки куті, кожен з присутніх за столом мав скуштувати всі страви, а завершити вечерю ще раз кутею та узваром. Якщо хтось за вечерею ненароком чхнув, це вважалося доброю прикметою, і господар символічно «дарував» шмат землі чи якусь тварину. А коли ж хтось вдавився, то це віщувало сумну звістку.
Свічка на столі в Святвечір — то пам’ять роду, і вона горіла весь вечір, щоб на це світло злітались душі предків. Погано, якщо погасне свічка — на біду і навіть на смерть. Після вечері хазяїн задував свічку, а за напрямом диму дивились: іде вверх — будуть всі живі в домі, вниз — хтось помре.
Традиційно після вечері діти несли обрядову їжу хрещеним та бабам-пупорізкам. А на Херсонщині робили це напередодні вечері. Матері клали на тарілку книш чи калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб-сіль і вечерю…» Хрещені теж взамін давали свою, обдаровували дітей горіхами, цукерками чи грішми.
Ворожіння, заклинання та повір’я на Святвечір
На Святвечір були цікаві ворожіння та заклинання. Якщо хлопець не хотів, щоб до його дівчини сватались інші парубки, то йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали потік, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на потоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім мене». Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжить, так би за мнов бігали сватачі!» Удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля». Дехто з юнок змивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум’яним.
З багатим Святвечором пов’язано чимало повір’їв. На Лівобережжі країни молодь з сіна, що лежало на покуті, робила устілки для правого чобота, а напередодні Нового року клали під подушку, приповідаючи: «Хто мені судиться, той сю ніч присниться». Також дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски: звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — то пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році не прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводяться свині: тихо сплять — в родині лад, а коли кричать — у сім'ї часті сварки…
Ворожили дівчата, пов’язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували рухами, начебто вони палають — чиї хустки випали на долівку, ті підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), торкалися їх із зав’язаними очима: що попало, таким на вдачу буде майбутній чоловік.
Ворожили й старші люди, яких турбувало, скільки залишилось жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися: якщо буде тільки одна тінь — на швидку смерть. У цей день намагалися не брати в борг, щоб «не жебракувати цілий рік».
На Святвечір прогнозували врожай:
- як зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох;
- місячна ніч — врожай на баштанні культури;
- ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина;
- сніг іде — вродять яблука,
- а іній — на мокре літо і дорід зернових;
- дивились після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й врожайне літо і навпаки;
- з кубельця витягували соломину: якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
Святвечір розпочинав Святки — до самої Водохрещі. Колядки звучали до Василя (1 січня), щедрували до самого Водохреща і після цього ще славили Різдво по всій Україні. Вже на Різдво йшли колядувати, але, бувало, що ватаги колядників ходили вже на Святвечір. Колядники відвідували хати, співали «Бог предвічний народився», а за це отримували фрукти, овес, жито, тощо. Наколядоване зносили в одне місце, а то і продавали, щоб бідним щось придбати, віддавали гроші і на церков. А підлітки, які колядували окремо, ходили як «янголи», групи з «дідом», «пастирем» і отримані пряники, горіхи, яблука брали собі, а гроші віддавали на церкву.
Нагадаємо, як святкувати Щедрий вечір та Василя, щоб у сім’ї панували щастя й добробут.
