Пластичні хірурги з Шотландії, які прибули до Львова, прооперували десятирічного Ромчика Олексіва, хлопчика, який вижив після російського ракетного удару по Вінниці. Російський напад на центр Вінниці 14 липня 2022 року, який є одним із найгірших воєнних злочинів Росії, забрав життя 26 людей, понад 200 отримали поранення. Епіцентром нападу став Будинок офіцерів та приватна клініка, розташована неподалік. Ромчик був єдиним, хто залишився живим з присутніх у клініці. Решта – і лікарі, і пацієнти – загинули під завалами. Серед загиблих була мати Роми – 29-річна акордеоністка Галина Олексів.
Жахливі опіки, кілька місяців між життям і смертю, 35 операцій, реабілітація — таким був подальший шлях Ромчика, який він продовжує й донині.
Два роки хлопчика змушували носити спеціальну маску. Можливість нарешті зняти її стала для Ромчика справжньою подією. «ФАКТИ» стежать за його долею з дня трагедії. Ми писали про Рому, коли він боровся за життя в реанімації, коли проходив лікування в Німеччині, коли, незважаючи на травми рук, повернувся до гри на акордеоні та почав брати участь у міжнародних змаганнях як танцюрист. Сьогодні Ромчика вже знають у багатьох країнах світу. Він особисто зустрічався з принцом Гаррі, Папою Римським та багатьма європейськими політиками. Про його історію вже знято два фільми, один з яких незабаром вийде в Україні. Навіть хірурги з Шотландії, які нещодавно прооперували Ромчика на руках і вухах, виявилися давно знайомими з його історією — і хотіли допомогти.
«Мій син тричі заново навчився грати на акордеоні»
Шотландські хірурги приїхали до Львова зі спеціальною благодійною місією, в рамках якої вони проконсультували близько сорока пацієнтів з травмами та деформаціями обличчя та провели кілька складних операцій. У випадку Ромчика йому було проведено двосторонню реконструкцію вуха. «Для цього лікарі використали реберний хрящ пацієнта. Вони також одночасно провели втручання для зняття рубцевої контрактури на обох руках», – повідомив центр UNBROKEN Ukraine.
ВІДЕО ДНЯ
Завідувач 1-го хірургічного відділення лікарні Святого Пантелеймона Гнат Герич уточнив, що метою комбінованої операції є як виправлення естетичних дефектів, так і відновлення функціональності рук. Для Ромчика ця операція, яка тривала дев'ять годин, була 36-ю загалом і першою, проведеною в Україні. Попередні 35 проводилися в Німеччині. Зараз Ромчик каже, що дуже радий, що «йому зробили вуха» і що він «зможе краще розгинати руку під час гри на акордеоні».
Для Ромчика ця операція, яка тривала дев'ять годин, була 36-ю загалом і першою, проведеною в Україні. РЕКЛАМА
Гра на акордеоні, яка багатьом здається неможливою для хлопчика, який отримав сильні опіки рук, стала для Роми справжньою терапією, розповідає «ФАКТАМ» батько хлопчика, Ярослав Олексів .
— Ромчик грав на акордеоні ще до трагедії, а коли повернувся до нього після численних операцій, то почав розвивати пальці саме так, — каже Ярослав. — Як і попереджали лікарі, спочатку боліло сухожилля, але суть терапії саме в тому, щоб його розвивати. Якби не акордеон, синові довелося б ходити на спеціальну терапію, тому ми поєднали реабілітацію з естетичним задоволенням. Крім того, акордеон допомагає прокачати м’язи рук і підтримувати спину.
Я захоплююся силою волі та рішучістю свого сина. Він тричі вчився грати на акордеоні. Щоразу, коли він досягав певного прогресу, Ромчику робили ще одну операцію на руках, після якої йому знову потрібна була реабілітація — і тоді, фактично, доводилося починати все з нуля. Але Ромчик не здавався. Він не з тих, хто здається на півдорозі. Те саме стосується танців, до яких він повернувся, незважаючи на всі труднощі. Наприклад, проблеми з ногою — Ромчик досі не може підняти ногу. Але він може танцювати, бо там переважно стоять на носках. А танці також стали своєрідною терапією — як фізичною, так і психологічною. Перш за все тому, що син займається улюбленою справою.
РЕКЛАМА
Зараз ми зробимо новий ортез, бо той, що в нас є, не вирішує проблему зі стопою. Зміщується центр ваги, і це потрібно виправити.
«Якби не акордеон, синові довелося б проходити спеціальну терапію, а таким чином ми поєднали реабілітацію з естетичною насолодою», – каже батько Ромчика.
— Ще одна важлива подія для Ромчика — це зняття маски, яку він носив близько двох років…
— Рівно два роки, — уточнює Ярослав. — Маска була потрібна, щоб зафіксувати шрами на обличчі, щоб вони не збільшувалися. Німецькі лікарі спочатку казали, що це буде на два роки — і рівно через два роки Ромчик зняв маску. Йому було дуже дивно — він навіть звик носити маску і казав, що взимку вона рятує його від холоду. Але влітку було дуже незручно — обличчя пітніло, і ми намагалися не бути на сонці. Тепер йому ще й від сонячних променів потрібно захищатися (Ромчик постійно користується сонцезахисним кремом), бо шкіра на його обличчі дуже тонка та ніжна. Ромчик вчиться жити без маски. Мій син казав, що тепер його ніхто не впізнає, але насправді це не так — до нас і зараз часто підходять люди на вулиці. Вони знають про Ромчика, питають, як у нього справи.
РЕКЛАМА
Незважаючи на всі труднощі, хлопець продовжує танцювати. Тут Ромчик досі в масці, яку носив рівно два роки.
— Як це сприймає сам Ромчик? Хіба це не повертає спогади про трагедію?
— Він сприймає це нормально, бо ми не ховаємося від спогадів — ми навчилися з ними жити. І поганими, і хорошими. А хороших набагато більше — наприклад, спогади про маму та час, який ми провели разом. І такі спогади не ранять, а гріють. Що ж до дня, коли стався ракетний удар, то Ромчик пам’ятає все в деталях. І був період, коли він постійно про це говорив. У німецькому шпиталі він прокидався рано, о п’ятій ранку, і щоразу починав розповідати про той день: як вони з мамою приїхали до клініки, як відбувалися вибухи, як він шукав маму під завалами. Коли я не питала, Ромчик сам просив мене ще раз запитати його про це — так важливо було для нього це виговоритися.
«Незважаючи на авіанальоти та обстріли, Ромчик набагато щасливіший в Україні»
Ромчик поділився з журналістами своїми жахливими спогадами про той день. Він розповів, як вранці 14 липня вони з матір'ю прибули до приватної клініки «Нейромед» на півгодини раніше запланованого часу, тому сиділи у вестибюлі. Як після першого вибуху його мати лягла на підлогу і сказала йому зробити те саме. Але Ромчик не встиг – стався другий вибух, і від сили удару його відкинуло в інший бік.
— Рома побачив свою матір, яка була вкрита камінням, — розповідає Ярослав Олексів. — Син розповів, що коли він підняв голову, все навколо горіло. Рома спробував допомогти матері. Він підійшов, погладив її по волоссю, але вона не відреагувала… Тоді Рома зрозумів, що йому треба вибиратися. Син пішов до світла, але продовжував падати, бо каміння та уламки бетону, по яких він йшов, були дуже гарячими. Він ліг на це гаряче каміння, потім зібрався з силами, встав і пішов далі. Тому він так сильно обпекся… На виході випадковий перехожий підняв його на руки — саме цей момент потрапив на відео, яке з’явилося в Інтернеті.
Галина Олексів приїхала до Вінниці разом із сином, щоб відвідати батьків.
У той момент Ярослав Олексів, дізнавшись про ракетний удар, марно намагався зв’язатися з дружиною телефоном. Ярослав був у Львові — там він жив з дружиною та сином. Галина приїхала до Вінниці відвідати батьків. Коли Ярослав, дізнавшись про те, що сталося, одразу приїхав, Ромчик вже був у лікарні — з черепно-мозковою травмою, осколками снаряда в черепі, відкритим переломом плеча, травмами внутрішніх органів, опіками обличчя, спини, рук і ніг, які були настільки глибокими, що місцями сягали кісток. Хлопчика спочатку перевезли до Львова, а потім до Німеччини, де його стан залишався критичним протягом кількох місяців через інфекції. Коли Ромчик був у комі та практично не реагував на подразники, Ярослав весь час був поруч із ним і вмикав улюблену класичну музику сина.
Лише у вересні 2022 року стан хлопчика почав стабілізуватися. Потім було тривале лікування, операції, а потім, паралельно з реабілітацією, розпочалися заняття в школі. Точніше, у двох школах — німецькій та українській онлайн-школі.
Історія українського хлопчика, чиє життя було скалічене російською війною, відома всьому світу. Ромчик з принцом Гаррі
— І хоча німецька мова давалася моєму синові відносно легко, і він уже розмовляє майже як носій мови, навантаження було дуже великим, — каже Ярослав. — Ромчик сумував за домівкою, друзями і був у захваті, коли, попри війну, ми вирішили повернутися до України. Я бачив, як сильно мій син цього прагнув — і вдома, попри авіанальоти та обстріли, він набагато щасливіший. «Тату, я тут можу вільно дихати», — каже він. Частково це ще й тому, що тут ми живемо у власному будинку, і мій син може грати на акордеоні, коли захоче — навіть пізно ввечері, навіть вночі. У Німеччині ми жили в квартирі, і там суворі правила — і щодо часу, до якого можна слухати чи грати музику, і навіть щодо допустимого рівня децибелів. Там все було чужим, а тут Ромчик бігає до бабусі й дідуся, гуляє у дворі з друзями. У нього горять очі. Два роки йому дуже не вистачало таких емоцій і просто можливості побути дитиною, погратися — і тепер він намагається це надолужити.
Водночас я вже не можу назвати його дитиною. Ромчик дуже виріс. Йому лише десять, але вже зараз він не тільки мій син, а й друг. Людина, з якою можна поговорити на дуже серйозні теми, у якої я можу попросити поради. Зараз ми багато подорожуємо, в тому числі різними країнами – і я вже звикла до того, що можу покластися на Рому під час подорожей. Він знає англійську та німецьку, завжди може щось дізнатися та уточнити. Нещодавно я подорожувала сама і, чесно кажучи, мені було не дуже комфортно без нього. Ми багато говоримо про життя. Я не втомлююся дивуватися мудрості Ромчика. Його улюблена фраза: «Є робота – є радість». Тобто, коли у тебе є робота, яку ти любиш – буде радість.
Ромчик посів 1-шу премію на міжнародному конкурсі баяністів-акордеоністів InterSvitiaz Accomusic – 2025
— Ромчик не боїться авіанальотів? Особливо після всього, що він пережив?
— Він ставиться до них адекватно: одразу йде до притулку, який знаходиться в школі поруч з нашим будинком. Мій син не панікує, а просто робить все можливе, щоб захистити себе. Я рада, що у нього немає панічних атак чи флешбеків. Що, як я вже казала, переважають позитивні спогади — про життя до війни, про маму. Ромчик дуже чекає поїздок до Вінниці, бо там його бабуся з дідусем і улюблений лабрадор Ларс. Коли ми туди приїжджаємо, ми багато говоримо про його маму — і нам обом стає тепло від цих спогадів.
«Ми з Ромчиком багато говоримо про нашу маму – і нам обом тепло від цих спогадів», – каже Ярослав.
— Минулого року у Великій Британії зняли фільм про Ромчика. Він вийшов у прокат?
— Насправді, вже є два фільми про історію Ромчика. Перший — це короткометражний фільм Костянтина Бідненка «Ромчик», який зараз представлений на кількох міжнародних кінофестивалях — і вийде в прокат лише після них. Другий фільм — не лише про Ромчика, а й показує його історію — називається «Діти у вогні» (режисер Євген Афінеєвський). Цей фільм може вийти зовсім скоро. Це дуже емоційний фільм, заснований на історіях українських дітей, які постраждали від дій російської армії. Ромчик багато разів бачив відео про себе, але саме перегляд цього фільму вперше довів його до сліз. Ми дивилися його у Вестмінстерському палаці в Лондоні. Перегляд цього фільму морально нелегкий, але добре, що він існує. Це правда, яку має знати весь світ.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію родини, в якій російська ракета вбила одразу трьох дітей.
Читайте також: «Росія принесла багато горя нашій родині»: жінка, яка пережила ракетний удар по Вінниці, втратила чоловіка на війні
