17-24 вересня 1989 року. Радянський Союз тріщить по швах, реформи періоду Перебудови відкривають вікно можливостей для цілого покоління митців і слухачів. Українська культурна еліта відроджується швидкими темпами, молоді гурти та виконавці створюють цілу хвилю пісень українською мовою. Деякі з цих пісень були сміливими та бунтарськими – як-от «У нашій рідній СеРеСеРу. Раз, два, три – Холера» братів Гадюків чи рок-версія «Суботова» на слова Тараса Шевченка гурту «Кому Вниз». Рок-жанр у СРСР загалом вважався підривним і неофіційно забороненим, оскільки сам по собі заохочував опір усталеному порядку. «Червона Рута» стала платформою, яка вивела ці пісні з андеграунду на велику сцену та дала голос новій українській культурі. Сьогодні вона продовжує цю місію, формуючи моральний компас суспільства та об’єднуючи митців, ветеранів, діячів культури, військовослужбовців, політиків заради спільної мети – підтримки національної ідентичності та розвитку української культури під час війни.
Фестиваль «Червона рута» на початку 1990-х років справді став каталізатором неформальної культурної революції. Від мешканців підпільних квартир він сміливо ніс українську пісню до мас, даючи українцям впевненість у тому, що музику рідною мовою можна почути голосно, вільно та публічно. Тоді на стадіоні «Буковина» в Чернівцях вперше (хоч і під наглядом КДБ) пролунав гасло «Ще не вмерла Україна». Люди розгорнули синьо-жовті прапори, а звідусіль лунали вигуки: «Слава Україні! Слава героям!».
Що зробило «Червону руту» символом культурної революції, як вона витримала випробування часом і чому зараз знову набуває такої популярності? Про це ми говоримо з Мирославом Мельником, нинішнім директором фестивалю та братом Тараса Мельника, який був одним із співзасновників легендарного заходу. Сьогодні пан Мирослав очолює команду, яка готує «Червону руту — 2025» та майбутній вихід «Рути» на міжнародну культурну арену.
«Ми очікуємо, що ця «Червона рута» стане фестивалем сильних історій»
— Минуло 36 років з часу першого фестивалю «Червона рута» у Чернівцях. Цього разу він повертається, і повертається до Львова, щоб знову бути причетним до вирішального для країни часу. Фестиваль вперше відбудеться під час повномасштабного вторгнення, 17-21 вересня, у стратегічному партнерстві з Рухом Опору Збройних Сил України під гаслом «Червона рута лунає — опір триває!». Пане Мирославе, чим, на вашу думку, буде особливий 2025 рік? Чим його запам’ятають і учасники, і запрошені гості, і організаційна команда?
ВІДЕО ДНЯ
— Вітаємо. Перш за все, варто зазначити, що «Червона Рута» справді вперше відбувається в такі часи. Попередня «Червона Рута» припала на 2019 рік, на «доквітневі» часи. Роком раніше, у 2018 році, ми проводили регіональні відбіркові змагання по всій Україні, а у 2019 році вже бачили учасників на фіналі. Водночас ми святкували 30-річчя фестивалю: сам фінал відбувся у Чернівцях, а пізніше в Києві ми підготували спеціальну ювілейну програму з цієї нагоди. Потім наша команда зробила невелику перерву через пандемію, бо не були до кінця впевнені, наскільки безпечно організовувати культурно-масові заходи в таких умовах, наскільки правильно починати робити щось подібне в онлайн-форматі, наскільки можливо вкласти смисли та цінності «Рути» у щось подібне. «Червона Рута» завжди була про живу енергію людей, про спільне звучання. Ми вирішили дочекатися моменту, коли фестиваль зможе відбутися так, щоб не втратити цю енергію. Тож пауза була також можливістю трохи відпочити, все переосмислити. Ми вирішили почекати слушного часу. Потім наш східний сусід вторгся на територію нашої держави. І спочатку ніхто не знав, як діяти. Перший рік, чи навіть два потім, було важко планувати щось культурне: суспільство перебувало в стані повної невизначеності, ми всі жили в режимі виживання, допомоги фронту, вимушеної евакуації (і зараз живемо в невизначеності). Але згодом стало очевидно, що саме культура тримає суспільство в тонусі, не дає нам здаватися.
Це наш свідомий вибір — не відкладати подію, а, навпаки, зробити її місцем, де буде чути опір російській окупації, і, перш за все, ментальний. Гасло, народжене з мети фестивалю («Чути червону руту — опір триває!» — Авт. ), говорить саме за себе. Ми хочемо показати, що культура не зупинилася, що такі важкі часи не заганяють нас у кут без виходу, а навпаки, спонукають творити щось нове та ще більше відроджувати своє справжнє «я». Тому для нас 2025 рік — це повернення з особливою місією. Це не просто фестиваль, а своєрідна «точка відліку» життя фестивалю та його цінностей у воєнний час. На сцену вийдуть понад 400 гуртів з усіх регіонів України, від прифронтових міст до західних регіонів. Буде багато пісень, народжених війною, і багато світла, яке несуть ці пісні. Ми очікуємо, що ця «Червона рута» стане фестивалем сильних історій: історій молодих гуртів, які пишуть пісні про війну, про втрати та перемоги; історії слухачів, для яких ці пісні — як ліки; історії ветеранів та волонтерів, які прийдуть на наші майданчики, щоб виступити перед молоддю та надихнути її.
РЕКЛАМА
Для організаційної команди це також велика відповідальність – створити безпечний, сучасний і водночас дуже щирий простір для зустрічі культури та суспільства. Думаю, що 2025 рік запам’ятається всім, хто буде на «Червоній руті», як рік, коли музика об’єднує кожного з нас заради опору. До речі, це перший випадок, коли ми співпрацюємо в такому масштабі з Рухом Опору Збройних Сил України. Це партнерство надає фестивалю глибшого сенсу та нагадує нам, що українська пісня сьогодні справді є способом об’єднання нашого суспільства: як в Україні, так і за її межами. Спосіб підтримки духу наших захисників. І навіть формою ненасильницького опору, про що ми поговоримо пізніше.
«Понад 400 гуртів та виконавців виступатимуть у Львові у шести категоріях»
— Ви згадали, що цього року на Червоній Руті лунатимуть пісні, народжені війною. Розкажіть більше про програму фестивалю — які гурти та жанри ми почуємо, які заходи супроводжуватимуть основні концерти, чи будуть спеціальні тематичні платформи чи дискусії для молоді?
— Програма цьогорічної «Червоної рути» вражає мене своїм масштабом. Найбільше вражає те, що це покоління, яке зараз активно бере участь у конкурсах, народилося після розпаду Радянського Союзу. І після здобуття Україною незалежності. Це покоління молоде, свідоме та активне. У них зовсім інше бачення світу та свого майбутнього. Хоча вони не були свідками першої «Червоної рути» у 1989 році, мені надзвичайно приємно бачити, наскільки ця молодь сприймає культурний феномен самої «Рути» та ще глибше пізнає історію заснування фестивалю. Вони цікавляться біографією Івасюка, ставлять реп-опери про дисидентів (згадується український музичний проект МУР, заснований Олександром Хоменком. — Авт. ), накладають сучасні аранжування на народні пісні… Вони виконують неймовірні партії в притулках і не бояться виходити на головні сцени різних країн. Я можу багато чого сказати про нашу молодь, я дуже пишаюся нею.
РЕКЛАМА
Дозвольте мені повернутися до головного: лише за кілька днів у Львові (17-21 вересня. — Авт. ) на Концертній арені «Малевич» виступлять понад 400 гуртів та виконавців у шести категоріях: від автентичного фольклору та популярної музики до експериментальної та електронної сцени. Перший та другий дні, 17 та 18 вересня, ми присвятимо конкурсу в жанрі популярної музики. Наразі це найпопулярніша номінація. Третій день, 19 вересня, буде повністю присвячений конкурсу в жанрі українського автентичного фольклору. Четвертий конкурсний день, 20 вересня, — жанрам експериментальної, акустичної та рок-музики. В останній день, 21 вересня, відбудуться фінальні змагання в жанрі акустичної музики. А ввечері відбудеться фінальний гала-концерт переможців. Для багатьох молодих артистів це перший вихід на велику сцену, і саме «Червона рута» традиційно дає їм шанс заявити про себе. Наші спонсори та партнери підготували щедрі призи для переможців, які допоможуть їм розвивати свій талант, записувати нові пісні українською мовою та популяризувати нашу культуру ще ширшій аудиторії в Україні та за її межами. Актуальну музичну програму ви можете знайти на сайті rutaoporu.com, вона ще оновлюється тут і там (головна сторінка – розділ «Для глядачів» – «Музична програма». – Автор ).
— Але фестиваль живе не лише концертами. Цього року «Червона рута» разом із Рухом Опору Збройних Сил України та низкою культурних і громадських організацій анонсували потужну освітньо-дискусійну програму: із панельними дискусіями, лекціями та зустрічами, які піднімуть теми ідентичності, пам’яті та ролі культури у воєнний час. Що чекає на тих, хто прийде не лише послухати музику, а й захоче долучитися до супутніх заходів? Які теми та спікери будуть основними на панельних дискусіях?
— Ви маєте рацію. Це справді ще одна особливість цьогорічного «Червоного маршруту». Ми хочемо, щоб фестиваль став не лише музичною, а й інтелектуальною подією. З обов’язковими елементами національно-патріотичного виховання не лише молоді, а й стабільного, дорослого покоління! Супутні заходи доповнюють концертну частину, дають можливість для глибокої розмови про Україну вчорашнього дня, Україну сьогоднішнього та про те, якою вона буде завтра. Представники Руху Опору, з якими ми співпрацюємо, кажуть, що їхній символ («око» — дві руни з червоною крапкою посередині. — Авт. ) можна читати зліва направо так: «спираючись на досвід минулого, ми формуємо сьогодення в ім’я вільного майбутнього». Або «в умовах палаючого сьогодення ми зближуємо світле майбутнє разом».
Сторінки календаря руху Опору РЕКЛАМА
Тобто, ми, спираючись на досвід та здобутки національно-визвольної боротьби минулих поколінь, продовжуємо закладати основи для досягнення нашої спільної мети – вільної, суверенної та незалежної Української держави: як через культурний опір ворогу, так і через освіту, збройну боротьбу, дипломатичні місії. Усіма можливими методами та засобами.
На супутніх заходах ми поспілкуємося з родинами загиблих Героїв України про пам'ять як основу єдності, національну ідею та ідентичність у часи війни. У нас будуть панельні дискусії про роль пісні як духовного оберега та про голос ветеранів, які повертаються до суспільства зі своїм воєнним досвідом. Ми порушимо питання освіти та науки як основи майбутньої відбудови країни, бізнесу та етики, викликів для молоді.
Надзвичайно важливою подією особисто для мене є також міжнародна прес-конференція «Культура, відновлення та солідарність: як мистецтво, музика та міжнародні партнерства зцілюють та відбудовують Україну» за участю дипломатів, діячів культури та високопосадовців уряду. Вона відбудеться 17 вересня о 10:00, буде доступна онлайн-трансляція. Саме на цьому заході ми представимо ініціативу фонду «Червона Рута» — нову платформу у Великій Британії, яка має стати голосом української культури у світі та над якою ми разом з нашими українськими колегами в Англії та британськими колегами працюємо вже дуже давно.
Також хотілося б виділити дискусію «Сучасні практики мистецького опору», яка запланована напередодні фестивалю, 16 вересня о 16:00 у Національному університеті «Львівська політехніка» (вул. Старосольських, 2/4). Це буде зустріч із митцями, чиє мистецтво надихає та підтримує у найважчі часи: Михайлом Скопом, Мар’яном Пирогом та Андрієм Єрмоленком. Пан Михайло та пан Андрій були залучені до чудового проєкту «Мурали опору» від Руху опору ССО та Центру національного опору, створюючи мурали на підтримку опору та андеграунду в різних містах України: Одесі, Сумах та Сумській області, Запоріжжі. Пан Мар’ян долучився до музичного проєкту на підтримку українців під тимчасовою окупацією. Головна тема: роль культури в сучасному опорі. Вхід на захід вільний за попередньою реєстрацією.
Мурал Запорізького обласного управління державної освіти
Мурал в Одесі
З повною програмою, яка включає серію лекцій, панельних дискусій та творчих зустрічей з представниками Руху Опору, митцями та істориками, можна ознайомитися за телефоном. Заходи присвячені історії та культурі опору.
«Це був проривний момент — вперше за багато років українська культура вийшла з підземних багатоквартирних будинків, з таємних читань поезії та кухонного співу на публічну сцену».
— Те, що ви кажете, дуже резонує. Ми багато згадуємо культуру, це слово сьогодні вживалося чимало разів. І те, що йде культурна боротьба, теж правда. Російська пропагандистська машина працює дуже активно. Згадаймо навіть новину, яка шокувала багатьох українців на початку року — керівник Центру інформаційної протидії повідомив, що щороку Росія витрачає понад 100 мільйонів доларів на поширення фейків проти України (разом з бюджетами російських державних ЗМІ фінансування пропаганди сягає понад 1 мільярда доларів на рік). Вплив штучної російської культури дуже сильно відчувається у тимчасовій окупації — починаючи з перейменування міст з російських, від вимови та реконструкції меморіальних стел Небесній Сотні та нашим Героям війни на меморіали з георгіївськими стрічками, закінчуючи повністю сфабрикованими імпортними бібліотеками та підготовкою відповідних спеціальних кадрів для тривалої роботи з русифікації (програми «Земський учитель», «Земський лікар», «Земський тренер», «Земський культурний працівник» тощо, Журнал «Центр національного опору»). Це коштує чималих грошей. Але ворог вчиться це підживлювати, особливо молоде покоління, яке ще не знає правди. Тому наше завдання як українців «тут» (на контрольованій території України) — не втрачати зв’язку з українцями «там» (на тимчасово окупованих територіях), всіляко підтримувати їх, нагадувати їм, що ми там є. І допомагати їм пізнати справжню українську культуру. Не ту «шароварщину» та «х*хлів», якими нас зображують у своїх серіалах. А справжню. Пане Мирославе, як ви самі для себе визначаєте культуру сьогодні, а що таке культурний опір у 2025 році? Як ми можемо протистояти цьому інформаційному натиску, зокрема через такі явища, як «Червона рута»?
— Дякую за запитання. І насамкінець, перейдемо до визначення культурного опору, з цього, мабуть, і варто було почати (посміхається). Для мене культура — це не просто пісня чи мистецтво, це спосіб життя народу. І саме через культуру ми можемо найкраще пояснити, хто ми є. «Червона рута» завжди була про це. Я пам’ятаю розповіді мого брата, Тараса Мельника, який стояв біля витоків фестивалю. Він часто казав: «Якщо віриш в українську національну ідею і вмієш згуртувати навколо себе однодумців, неможливе стає можливим». Це загалом людина, яка пройшла через різні випробування радянської системи і не зламалася. У молодості його відкрито цькували за «український буржуазний націоналізм» — за саме бажання навчатися та творити українською мовою. Його виключили з консерваторії, позбавили можливості виступати та працювати за фахом. Але він наполегливо тримав свої ідеї при собі; як він сам казав, його найбільшою «помстою» системі було те, що він допоміг створити фестиваль, який приніс українську музику на стадіони. Не боюся цього сказати, але Тарас справді став одним із творців Незалежності України — не через політичне голосування, а через культурне підкріплення. Часто творцями Незалежності згадують лише депутатів Верховної Ради, які голосували за Акт від 24 серпня 1991 року. Але я впевнений, що внесок Тараса та його соратників у відродження національної свідомості був не меншим, а можливо, навіть глибшим, бо вони готували ґрунт для цього голосування задовго до цього.
Щоб зрозуміти, наскільки це було важливо, потрібно згадати атмосферу тих років. Радянська влада фактично вела системну війну проти української культури: забороняла книги, знімала з репертуару вистави, не публікувала поетів 1960-х років, переслідувала митців і композиторів. Під час масових арештів 1965-1966 років майже двісті українських інтелектуалів опинилися у в'язницях і таборах просто за те, що робили щось українською мовою: писали, розповсюджували самвидав. Василь Стус, Ліна Костенко, Алла Горська, Іван Світличний, Сергій Параджанов — усі вони перебували під пильним наглядом КДБ, хтось відбував покарання, хтось був змушений мовчати назавжди. На тлі постійної боротьби говорити про українську культуру, сміливо заявляти про неї та показувати її, народилася ідея «Червоної рути».
Не можу не згадати Кирила Стеценка, одного з ідейних послідовників фестивалю. Він казав, що сама ідея «Червоної рути» виникла як бажання вивести українську пісню з тіні. Він казав, що вони з хлопцями, тоді ще молодими випускниками консерваторії, розуміли, що якщо не скористаються моментом перебудови, то іншого шансу може не бути. І сталося диво: влада дала дозвіл, тож уперше в Радянській Україні пролунали пісні, які не можна було почути по радіо. А в рок-жанрі – це диво! Або, мабуть, доречніше було назвати цей жанр бардівським, а його співаків – бардами. Це був проривний момент — уперше за багато років українська культура вилізла з підпільних багатоквартирних будинків, з таємних поетичних читань та кухонного співу на публічну сцену. Це значно привернуло увагу всієї «спілки». Сьогодні, у 2025 році, ми фактично продовжуємо той самий шлях. Тоді ми боролися за право бути почутими, а зараз боремося за право зберегти себе, свою ідентичність, не дозволити ворогу стерти наш голос. Наші предки мріяли про те, щоб Україна була державою, окремою нацією, визнаною світом. У нас вже є Україна, у нас вже є величезна підтримка світу, але нам ще треба боротися і боротися. На фестивалі ми щоразу створюємо платформу, яка з'єднує покоління. І саме ця зустріч різних голосів є нашою найбільшою зброєю проти пропаганди. Бо, на відміну від російської культури, як ми вже казали, яка нав'язується силою та пропагандою, наша культура народжується з любові та спраги свободи. До речі, ще один важливий момент. Ніколи не кажіть «культурний фронт», кажіть «культурний опір / спротив / боротьба». У нас один фронт, на ньому працюють військові. Ми – тил, але ми тримаємося з фронтом і чинимо опір окупантам по-різному.
— Чи буде цього року можливість зустрітися на фестивалі з тими, хто своїми голосами творив цю історію? Можливо, з артистами, які виступали на тій легендарній сцені у 1989 році чи в попередні роки, і які можуть передати молоді своєрідну естафету опору?
— Так, і для мене це один із найцікавіших моментів цьогорічної «Червоної Рути». Звичайно, буде. І Василь Ілащук, ведучий Першої «Червоної Рути»; Тарас Петриненко, який тоді вперше публічно виконав свої легендарні пісні; Едуард Драч, бандурист і рок-музикант, лауреат першої «Рути»; і, звичайно ж, Кирило Стеценко — один з ідеологів та співзасновників фестивалю. Це буде дуже особливий момент, ця зустріч з людьми, які творили історію. Також приєднаються ті митці, які стали частиною «Рути» у 90-х та 2000-х роках: Мирослав Кувалдін (гурт «The VYO»), Роман Чайка («Мертвий півень»), Олег Михайлюта — «Фагот» (ТНМК), Олександр Положинський («Тартак»), поет і перекладач Юрій Андрухович. Також Анна Заклецька та Олег Лихач. Це справді потужна когорта митців, з якими буде цікаво поспілкуватися.
— Пане Мирославе, ми вже говорили про історію «Червоної рути», її місію та цьогорічну програму. Але, думаю, багатьом нашим глядачам буде цікаво дізнатися щось, що зазвичай залишається «за лаштунками». Розкажіть нам 5 неочевидних і цікавих фактів про фестиваль, які наші читачі можуть не знати. Що спадає вам на думку?
— Дійсно, є чим поділитися. Я розповім вам про три кольори фестивалю. Це було перше, що спало на думку. «Червона рута» з самого початку мала три кольори — червоний, чорний і білий. Білий символізувався співаками як колір вічності. Чорний — рок-н-ролом, рок-музикою, нашим чорноземом і героями України, які лежать у ньому. Це був колір української перемоги та сили. Те, що гімн вперше пролунав публічно. Можливо, ви цього не знаєте, але саме на першій «Червоній руті» 1989 року «Ще не вмерла Україна» вперше публічно та масово пролунав у тоді ще радянській Україні. Можливо, я це казав, але це досить цікаво. По-третє — «Червона рута» відкрила Україні десятки імен, які згодом стали легендами: «Океан Ельзи», Руслана, «Скрябін», «Тартак», Марія Бурмака — всі починали тут. Для більшості це була перша велика сцена, і саме тут вони отримали свою першу багатотисячну аудиторію. По-четверте, фестиваль проходив під пильним наглядом КДБ та поліції. Було багато спроб цензурувати пісні, скорочувати тексти та забороняти виступи «занадто сміливих» гуртів. Але, незважаючи на це, «Рута» стала платформою свободи та фактично порушила завісу мовчання. По-п’яте, поєднання фольклору та якоїсь сміливої сучасності разом! Фестиваль поєднав два, на перший погляд, несумісні елементи — народну пісню та сучасну музику. Організатори навмисно поставили на одну сцену автентичні гурти та молодих бардів, щоб показати, що українська культура може бути одночасно традиційною та сучасною.
— На цій останній ноті я пропоную бліц. Як то кажуть, «на десерт». Пане Мирославе, я буду ставити вам короткі запитання, спробуйте відповісти на них одним словом або однією короткою фразою. Отже, спочатку: три слова, якими б ви описали «Червону Руту — 2025»?
— Опір. Відродження. Нове дихання.
— Коротко кажучи: навіщо нам усім сьогодні потрібна «Червона рута»?
— Стати свідком нового покоління опору.
— Одна фраза, якою ви б запросили українців приєднатися до фестивалю цього року?
— Приєднуйтесь. «Червона рута» — це місце, де українська пісня стає маніфестом свободи. Приходьте, щоб стати його частиною. Додам ще кілька фраз, якщо дозволите. 17-21 вересня, Львів. Вхід вільний, деталі на сайті rutaoporu.com. До зустрічі! Буду особисто рада бачити кожного, хто прийде просякнутися атмосферою заходу та відчути силу мистецького опору. Дякую.
— Дякую за цю розмову. До зустрічі.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що українська співачка відродила легендарний хіт, який вперше прозвучав на фестивалі «Червона рута» у 1989 році.
