У Великій Кісниці на Вінниччині поховали захисника Валентина Мовчанського. Він був матросом, водієм батальйону морської піхоти однієї із військових частин. Загинув у Запорізькій області, де ЗСУ продовжують наступальні дії, в результаті ворожого артилерійського обстрілу.
25 липня чоловік мав би ще відзначити своє 52-річчя, але страшна війна без жалю забирає життя наших захисників. Три місяці гідної служби на благо захисту України та кожного із нас записано вже навіки у біографію бійця, що добровільно став до війська, повідомляє видання «Ямпільські вісті»
Валентин здобув професію водія, тракториста-машиніста. Потім була служба в армії, повернення додому, робота у місцевому господарстві біля землі, деякий час працював водієм «швидкої» в місцевій амбулаторії, рятуючи людей, які цього потребували. Далі доля закинула його до Гайсина, а потім до сестер у Київську область. І там проявились найкращі людські риси чоловіка. Волонтером возив на схід продукти людям, які захищали Батьківщину. Згодом, не витримавши, пішов до київського військкомату. Його там не взяли до війська. Приїхав до Ямпільського центру комплектування, заявивши, що хоче йти захищати Україну. 3 травня його призвали, Валентин пройшов підготовку у Миколаєві й був зарахований до бригади морської піхоти.
Емоційним був виступ військового капелана, який розповів, що Валентин загинув як справжній Герой зі зброєю у руках:
«Знаєте, можна все відбудувати, дамбу, будинок, дітей народити, але життя ми вже ніколи не повернемо назад. Наші предки воювали з цим ворогом. І сьогодні така ж доля випала нам, стояти за рідну неньку Україну. Ми воюємо, тримаємо зброю, знищуємо ворога, ми гинемо, це так, війна забирає людей. Ми вбиваємо ворога, хоч є миролюбна нація, але ми вбиваємо, змушені це робити, бо ми захищаємо себе, свій дім, всіх тих, хто позаду нас… Ще трішечки — і Перемога буде наша. Бог допомагає нам».
Валентин Мовчанський загинув у Запорізькій області
Поховали воїна з усіма почестями на Алеї Слави. 20 липня має виповнитись 2 місяці, як сім’я Мовчанських оплакує гірку втрату батька нашого загиблого воїна — Віталія Івановича. Згорьованою залишилась мати Тетяна Іванівна та вся велика родина з 7 сестер та брата.
