Відома тренерка, волонтерка та спортсменка з Миколаєва Анна Куркуріна разом із вісьмома учнями взяла участь в 11-му відкритому чемпіонаті Заходу України з пауерліфтингу, який пройшов 29–30 серпня в Івано-Франківську. Атлети з Миколаєва унікальні: серед них двоє хлопців мають ДЦП IV ступеня, один – ДЦП та цукровий діабет, а найстаршій учасниці команди – 73 роки. На змаганнях «куркурінці» разом із тренеркою встановили десять світових рекордів. Наступний крок, який мріють зробити спортсмени, – участь в «Арнольд Класік».
Уже наступного дня після повернення з виснажливих змагань атлети розпочали тренування в залі, де поспілкувалися з кореспонденткою Укрінформу.
У спортклубі було дуже гучно. З кожного кутка залу хтось вітав переможців. Першою я побачила Анну Куркуріну, з якою домовилася про зустріч, щойно тренерка та її команда повернулися в Миколаїв. «Так, котику, приїжджай, звісно. Зараз я дуже втомлена, а зранку – чекаю», – сказала вона мені у слухавку. Укотре я подумала, яка ж вона щира та проста людина, хоч і має безліч титулів і нагород.
ДРУГИЙ СВІТОВИЙ РЕКОРД ПОПРИ ПРОГНОЗИ ЛІКАРІВ ПРО НЕМИНУЧУ СМЕРТЬ
Куркуріна одразу відвела мене до Дмитра Половича – «рудого дива», як вона називає юнака. Дмитро народився з ДЦП IV ступеня, лікарі ж із сумом радили його мамі готуватися до найгіршого і відводили йому на життя всього 1 відсоток. Попри страшні прогнози, хлопчик вижив, а завдяки титанічній праці його мами Яніни і тренерки Анни Куркуріної – тепер підкорює українські і світові спортивні майданчики. З Дмитром ми познайомилися минулого року – тоді на чемпіонаті світу в Будапешті він установив світовий рекорд, піднявши штангу вагою 105 кг за власної ваги 50 кг із дотриманням техніки.
На змаганнях в Івано-Франківську юнак підняв уже 107,5 кг, а також виконав присідання з вагою 70 кг. Торішній показник у цій вправі становив 65 кг.
– У нас була дуже важка дорога і незручний розклад. Ми мали приїхати за день до початку змагань, щоб спортсмени відпочили. Але відпочити ми не встигли. До того ж Діма виступав у двох категоріях – присід і станова тяга. Він успішно присів зі штангою вагою 70 кг, тобто підняв свій попередній показник у цій вправі на 5 кг. Потім ми мали зовсім мало часу, щоб він поїв та випив свої вітаміни, і треба було знову на майданчик – виконувати станову тягу. Діма дуже нервував, у нього сильно болів живіт, бо дорога затягнулася і в потягах ми харчувалися «сухпайками». Але він узяв себе в руки і поставив новий світовий рекорд – 107,5 кг з повним дотриманням техніки, – розказує мама Дмитра Яніна.
Жінка додала, що під час підготовки до змагань учасники команди Куркуріної жартували, що їдуть підкорювати Говерлу.
– Коли ми зайшли у приміщення, де проводили змагання, там висів величезний плакат з написом «Говерла», – так називався місцевий баскетбольний клуб. Але для нас це був знак – нам судилося підкорити нашу спортивну Говерлу, – розказала Яніна.
Супроводжували Дмитра, окрім мами, його молодші брат і сестра.
– Вони – одна команда, хоч у них і велика різниця у віці: Дімі – 26, його сестрі – 16, а брату – 9. І Дмитро в цій команді – капітан.
Через війну юнак з мамою, сестрою та братом проживає у Молдові, тож більшість часу тренується там, але все відбувається під контролем Куркуріної. Окрім спорту, Дмитро займається монтажем відео. Тож через роботу на тренування відводить три дні на тиждень по 3–4 години. Однак коли він за комп’ютером, щопівгодини заводить будильник – щоб підвестися та зробити невелику розминку.
Його мама Яніна каже, що Дмитро не лінується і не пропускає занять у залі.
– Якось у нас була дуже сильна злива. Але Дмитро все одно зібрався на тренування. Син довго не повертався, і вже люди з нашого гуртожитку почали хвилюватися, де ж він. Коли повернувся – був мокрий до нитки, а з його кросівок я виливала воду. Діма розказав, що якийсь час стояв біля затопленої частини дороги біля фітнес-клубу, аж поки його на плечах не заніс туди інший спортсмен із залу. Син каже, що поважною причиною пропуску тренування є лише смерть, тож він попри все ходитиме в зал, – згадує Яніна.
«Я ХОЧУ ХОДИТИ, ЯК УСІ, І НЕ БОЯТИСЯ ВПАСТИ»
У Куркуріної тренується ще один хлопець із IV ступенем ДЦП – 21-річний Дмитро Закревський. За власної ваги 63,2 кг він виконує жим лежачи штанги завважки 72,5 кг. Минулого року цей показник дорівнював 50 кг.
До тренажерного залу хлопець ходить із 17 років, про Анну Куркуріну дізнався від мами Дмитра Половича та одразу попросився до неї на тренування.
– Я прийшов до Ані, і почалася війна. Ми з родиною виїхали на Закарпаття, там я продовжував тренування за рекомендаціями Куркуріної. Потім ми повернулися, і я тренуюся вже очно, – розказав Дмитро.
Мама Дмитра розповідає, що діагноз ДЦП сину поставили в Києві, коли йому був рік. До того місцеві лікарі запевняли, що з дитиною усе добре.
– Ми зробили МРТ, і всі зони мозку, які відповідають за мовлення, рух та мислення, були підсвічені не тим кольором, яким мають бути. Лікар, на той час світило в неврології, сказав, що мій син ніколи не буде ні сидіти, ні говорити, і порадив віддати його в інтернат. Звісно, я цього не зробила. Ми розпочали довгий шлях реабілітації. У п’ять років син зробив свої перші кроки за руку. Я завжди в нього вірила, – розказала мама Дмитра.
Тепер юнак ходить самостійно, але невпевнено, може втратити рівновагу і впасти. Це дуже засмучує хлопця, та водночас додає мотивації у спорті.
– Були в нього геть «провальні» чемпіонати. Діма дуже засмучувався, адже вважав, що підвів свою тренерку. Але він почав працювати ще більше і тепер здобув свій рекорд, – каже мама Дмитра.
Хлопець тренується без вихідних двічі на день. Тригодинне ранкове тренування в залі та вечірні вправи вдома – Дмитро штовхає колесо від трактора. Мама спортсмена зазначає, що відпочивати йому не можна, адже у людей із ДЦП пропуск тренувань може спричинити погіршення фізичного стану.
– Я щасливий, що доля привела мене до Ані. З нею я пізнаю світ і починаю вірити в себе. Я хочу бути таким, як усі. Ходити, як усі, і не падати. Хочу бути сильним, як Аня, і нічого не боятися, – розказав про свою мотивацію Дмитро.
«УСЕ МОЖЛИВО, НАВІТЬ ІЗ ТАКИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ»
Третій «куркурінець» із ДЦП – 23-річний Микита Орлов. Також хлопець страждає через цукровий діабет та має вади мовлення. Попри це Микита змагається на рівні зі спортсменами, які не мають особливостей здоров’я. За ваги 62 кг в Івано-Франківську хлопець підняв на біцепс рекордні 55 кг. Окрім того, Микита – чемпіон України з армрестлінгу, також він займається велоспортом. Через діабет рівень цукру під час тренувань або через стрес у юнака може стрімко впасти. Він постійно вимірює показники крові, щоб цьому запобігти.
– Аня – найкраща людина, яку знаю, і найкраща тренерка. Вона зробила з мене рекордсмена. Колись я був просто товстеньким хлопчиком, тоді я ще не знав про цукровий діабет. Зараз, як бачите, у мене інший вигляд. На своєму прикладі я хочу показати, що усе можливо, навіть з такими захворюваннями. Треба тільки йти до своєї мети, – упевнений Микита.
На питання, як тренерка оцінює спортивний прогрес Микити, вона відповідає:
– Усе дуже просто. На змаганнях нагороджують одного Дмитра, потім – другого. Люди аплодують стоячи, бо розуміють, що їхні досягнення – за межею можливого. Виходить Микита. Його вітають як звичайного спортсмена. Ми просто не заявляли, що він також має ДЦП, а ще й діабет. Коли спортсмен із цими особливостями виходить і виконує те, що роблять не усі здорові атлети, – це і є прогресом та показником його успіху. На «абсолютці» з біцепса він був третім. Третім серед здорових, величезних хлопців! На біцепс змагалося понад 30 спортсменів, і він був третім!
ПЕРШЕ «ЗАЛІЗО» У 65 РОКІВ
Займається в Куркуріної ще одна незвичайна рекордсменка. Ользі Скачковій – 73 роки. На змаганнях в Івано-Франківську вона виконала станову тягу з вагою 85 кг. Підіймати «залізо» пані Ольга почала у 65 років.
– Я прийшла в зал, бо хотіла трішки привести себе у форму. Спочатку займалася з іншим тренером, з ним уперше взяла участь у змаганнях. Він спитав, чи не хотіла б я долучитися, а в мене ще, як кажуть, «піонерська зорька грає», тож погодилася. Так сталося, що з першого тренування до перших змагань пройшло лише 3,5 місяця. Мені сподобалося, і справа пішла. Потім наш клуб розпався, і в 2021 році я прийшла до Ані, – згадує Ольга.
Жінка зазначає, що на чемпіонаті вона виступала в категорії «станова тяга», але в майбутньому хоче повернутися до триборства (присід, жим штанги лежачи та станова тяга).
У захопленні спортом пані Ольгу підтримує вся родина – чотири сини з дружинами та двоє онуків. Вона каже, що спочатку близькі з остереженням поставилися до її силових тренувань, але переконавшись, що це не шкодить здоров’ю, а навпаки, надає жінці сил, – заспокоїлися.
– Аня – унікальний тренер. Коли я до неї прийшла, вона одразу сказала, що зі мною чоловіки тренувалися як із чоловіком. Вона ж почала працювати інакше. Усі тренування – різні, цікаві. Вона завжди знає, як зробити, щоб перестали боліти плечі чи шия, – каже Ольга і додає, що задоволена результатами минулих змагань.
Також вона зазначає, що займається спортом не заради рекордів, а для свого задоволення.
– До війни я працювала бухгалтером. Важка, виснажлива, монотонна робота, цілий день у стресі та за комп’ютером. Але після цього я якось знаходила в собі сили і йшла у зал. Коли закінчувала тренування, сповнювалася радістю і повагою до себе, що не лінувалася і прийшла, – розказує Ольга.
Також вона радить не зважати на вік і попри стереотипи у суспільстві йти у зал. Заради свого здоров’я та щастя власних дітей.
– Може, не силові, а інші види активності. Фітнес, йога. Навіть якщо ви ніколи раніше не займалися спортом, що з того? Ніхто не каже завтра підкорювати вершини, треба просто займатися для себе та своїх дітей. Що довше батьки живі і здорові, то щасливіші діти й довше зможуть бути дітьми, – каже Ольга Скачкова.
ПЕРШІ ЗМАГАННЯ І ПЕРША ПЕРЕМОГА
Уперше на чемпіонаті з пауерліфтингу побувала ще одна представниця команди Куркуріної – Анастасія. Жінці 43 роки, вона виховує двох доньок. Каже, під час другої вагітності тренувалася з Анею майже до пологів. Загалом займається в Куркуріної 12 років. Деякі змагання, де брала участь Аня з командою, Анастасія відвідувала як вболівальниця, але цього разу вирішила спробувати свої сили як учасниця.
– Я підняла на біцепс 32 кг за власної ваги 54. Спробувала – і побила світовий рекорд у своїй віковій категорії. Найголовніше, коли тренер в тебе вірить більше, ніж ти сам, – каже Анастасія.
Вона зазначила, що команда Куркуріної – як єдина велика родина, усі до нестями вболівають одне за одного.
– Є люди, які після стресу п’ють чарочку. Нам після змагань треба було видавати льодяники для горла – так ми зірвали голос, підтримуючи одне одного, – каже вона.
«Я НЕ МАЛА ПРАВА НЕ ПІДНЯТИ ВАГУ»
Спортсменка зазначає, що хоч ззовні виглядала спокійною, коли виконувала вправи на змаганнях, усередині дуже нервувала. По дорозі в Івано-Франківськ у потязі Анастасія невдало спустила верхню полицю та вдарила себе по біцепсу, потім на шию їй упав матрац, а вже на тренуваннях перед змаганнями штангою розбила губу. Здавалося б, усе йде не за планом, але жінка впоралася.
– Я підіймала не вагу. Я підіймала все те, що вклала в мене Аня. Усю турботу, усі сили, усю підтримку й віру. Я не мала права не підняти. Аня – людина з великої літери, у нас у місті тільки ледачий до неї не звертався по допомогу, – каже Анастасія.
Після перемоги вона одразу зателефонувала донькам. Каже, вони дуже зраділи й відповіли, що не мали і сумнівів, що все вдасться. Назвали її «світовою» мамою.
ВАЖКА ДОРОГА ТА НОВИЙ РЕКОРД ЯК ПОДАРУНОК НА 60-ЛІТТЯ
Сама тренерка також повернулася зі змагань з новим світовим рекордом – вона підійняла на біцепс 57,5 кг, що на 2,5 кг більше від її минулорічних результатів. в Івано-Франківську тренерка виступила після дев’ятимісячної реабілітації – після відриву грудного м’яза.
– Двадцять п’ятого серпня мені виповнилося 60 років, я хотіла собі чимось віддячити, зробити приємне. Треба ставити нові світові рекорди. Мої минулі світові рекорди стоять у вазі 82,5 кг. Зараз важу 85. Судді мені сказали, що наразі в підійманні на біцепс у цій ваговій категорії – 45 кг серед молодих, а така «стара дурепа» взагалі я одна буду. Тому на змаганнях ставила вагу 50, 52, 55 кг – тобто кожен мій підхід був рекордним, але зараховується останній – 57,5 кг. Якраз минуло дев’ять місяців після відриву другого грудного м’яза… Чи нам жити в печалі? Треба показувати дітям перемоги на власному прикладі, а не бути теоретиком, – каже Анна Куркуріна.
Тренерка розповідає, що ще два рекорди на змаганнях здобули діти її учня Михайла Морозова. Зокрема, 16-річний Данило Морозов, змагаючись у пушпулі, підняв 152,5 кг. Його брат, 13-річний Андрій, узяв 42 кг на біцепс. Куркуріна жартує про хлопців, що має двох онуків.
Вона розповіла, що у змаганнях брали участь і ветерани з ампутаціями. Дмитро Полович попросив її підійти з ним до хлопців – він хотів подякувати їм за героїзм та сфотографуватися на пам’ять.
– Я спочатку не знала, як бути. Це чутлива тема, може, вони не хочуть фотографуватися. Ми стояли збоку, і хлопці підійшли перші, вони впізнали мене з командою, довго тисли руки моїм спортсменам. Також запросили нас у гості в Одесу, сказали, що самі забезпечать житлом і всім потрібним, – розказала Куркуріна.
Попри побоювання тренерки через дуже важку дорогу, її команда показала себе на найвищому рівні.
– Мої чотири рекорди, два – Дмитрів, по одному – в Олі, Насті та Морозових. Десять світових, – сказала тренерка.
Добиралася ж команда з Миколаєва до Івано-Франківська понад дві доби. За словами тренерки, це надскладне випробування для людей з інвалідністю.
Вона розповіла, що придбати заздалегідь квитки в касах Укрзалізниці їй не вдалося.
– Мене посилали з однієї інстанції в іншу. То зарано прийшла, то немає квитків, то зверніться до київського офісу. Сім кіл пекла пройшла, поки взяла квитки. Ми мали їхати з пересадкою, але через тривогу перший потяг спізнився на вісім годин. За правилами, якщо на потяг спізнюється понад 11 осіб, рейс затримують. Я дзвонила у службу підтримки Укрзалізниці, залишала заявку на сайті, але наш другий потяг поїхав без нас. Мої спортсмени, деякі з інвалідністю, залишилися вночі на маленькій проїзній станції. Мене впізнали там працівники Укрзалізниці, зрештою нас безплатно довезли до Львова, звідти ми вже дісталися до Івано-Франківська. Коли їхали назад, теж було весело. Зі Знам’янки нас мав забрати автобус, але в останній момент водій не зміг приїхати. Дякую людям, які відгукнулися і надали нам транспорт, – розповіла Куркуріна.
Тепер вона поставила собі нову мету – відвезти своїх вихованців із ДЦП на фестиваль «Арнольд Класік», який у березні відбудеться у США. Тож шукає кошти, щоб реалізувати цей задум. Тренерка зазначила, що кошти на участь у змаганнях в Івано-Франківську змогла виділити з власного БФ.
– Ці гроші спочатку призначалися на закупівлю шкільного обладнання для інтернатів. Але так сталося, що таке обладнання мені надіслали з Німеччини – цілу фуру. Я спитала людей, які надавали гроші, чи можу витратити їх на чемпіонат для своїх спортсменів, для своїх дітей із ДЦП, – усі погодилися, – розказала вона.
УНІКАЛЬНІ СПОРТСМЕНИ, ЯКИХ МАЄ ПОБАЧИТИ ВЕСЬ СВІТ
Куркуріна наголосила, що її спортсмени – унікальні.
– Дмитро Полович – єдиний у світі спортсмен із важкою формою ДЦП, який робить станову тягу згідно з технікою. Він повністю випрямляє спину. Це не реально! Це якесь диво, наче чарівна фея начаклувала. У той момент він стоїть – височезний красивий атлет, наче немає в нього хвороби, наче він народився заново. Дмитро живе заради цієї миті. Усі вони задля цього живуть. Я не втомлюся повторювати – таких атлетів немає у світі. Те, що робить українська нація, не робить жодна нація у світі. Моїх дітей має побачити Арнольд і весь світ, – наголосила тренерка.
Пауерліфтинг виник із вправ, які важкоатлети використовували для збільшення результатів в основних рухах. Спочатку набір і порядок вправ відрізнялися від сучасних, – крім звичних присідань, жиму лежачи, станової тяги, пауерліфтинг містив згинання рук зі штангою стоячи (підіймання на біцепс), сидячи, жим з-за голови та ін.