2026-06-01 17:14
<img src="https://texty.org.ua/media/images/alaska-museum-mammal-bones.original.jpg" alt="Фото: Музей Півночі Університету Аляски" width="910" height="790"
У 1951 році на Алясці були знайдені великі хребці, які археолог Отто Гайст ідентифікував як залишки останніх шерстистих мамонтів. Однак новітні дослідження, проведені за допомогою радіовуглецевого аналізу та вивчення давньої ДНК, спростували це відкриття. З’ясувалося, що кістки насправді належать морським ссавцям, що породило нову наукову загадку.
Несподівані результати ізотопного аналізу
Археолог Отто Гайст знайшов великі скам’янілі хребці у внутрішніх районах Аляски. Через їхній значний розмір він припустив, що це останки шерстистих мамонтів. Зразки зберігалися в архіві Музею Півночі при Університеті Аляски понад 70 років.
Нещодавно проведене радіовуглецеве датування показало, що вік кісток становить від 2 000 до 3 000 років. Це суперечить даним про вимирання мамонтів на континенті приблизно 13 000 років тому.
Детальніший аналіз хімічного складу кісток, проведений біогеохіміком Метью Вуллером та його колегами, виявив високий рівень ізотопів азоту-15 та вуглецю-13. Цей маркер є характерним для морських екосистем, але не для сухопутних тварин.
Генетична експертиза
Оскільки візуально відрізнити хребці великих ссавців було складно, науковці вдалися до аналізу давньої ДНК. Їм вдалося виділити мітохондріальну ДНК, яка показала повний збіг з геномами сучасних китів, зокрема японського та малого смугастика.
Генетичні дані повністю спростували гіпотезу про пізнє виживання мамонтів. Натомість постала нова загадка: як рештки двох океанічних китів опинилися на глибині материка, за понад 400 кілометрів від узбережжя?
Наразі дослідники розглядають три версії: випадкове запливання китів у давні річки, транспортування кісток стародавніми людьми або помилка в музейних колекціях Отто Гайста, коли зразки з різних регіонів могли бути переплутані.
Результати дослідження міжнародної групи вчених опубліковано в Journal of Quaternary Science.