Нещодавно в Києві відбулася дискусія, присвячена прем’єрі в Україні документального фільму «За лаштунками війни» колумбійської режисерки Каталіни Ґомес Анхель. Анхель є лауреаткою премії «Габо-2026» за журналістську досконалість — однієї з найпрестижніших відзнак у латиноамериканській журналістиці. Фільм продюсували та показали у грудні минулого року на одному з найбільших комерційних каналів Колумбії — Caracol.
Стрічка розповідає про участь латиноамериканських добровольців із підрозділу Guajiro (Гуахіро) 13-ї бригади НГУ «Хартія» у російсько-українській війні у 2023–2024 роках. Кількість іноземців у «Хартії» зростає: минулого року з них сформували штурмовий полк «Р. У. Г», який очолив вірменин Гамлет Авагян, котрий перейшов із 47-ї бригади разом із групою іноземців. Наприкінці серпня цей полк звільнив від російських військ чергову ділянку на Харківщині, поблизу Куп’янська, і загалом відіграв значну роль у Куп’янській операції минулого року.
Під час дискусії в Києві режисерка, а також українські та іноземні бійці «Хартії» поділилися досвідом налагодження взаємодії з іноземними бійцями, обговорили наявні проблеми та мотивацію колумбійців, які приїжджають воювати за Україну.
Як з’явився фільм
Спочатку режисерку зацікавила тема війни в Україні, а згодом вона дізналася, що тут воюють колумбійські добровольці. Каталіна Ґомес Анхель почала з’ясовувати їхню кількість, мотивацію та подальшу долю. Пізніше вона познайомилася з «Качоро», одним із колумбійських добровольців, і вирішила зняти фільм.
«Я хотіла звернути увагу у фільмі на те, як формувалась «Хартія», і як формувалась інтернаціональна присутність, підрозділи в рамках «Хартії». Але я знаю, що воюють не тільки в «Хартії», зокрема, і колумбійці. Тому мене цікавлять і інші підрозділи», — зазначила Каталіна.
режисерка Каталіна Ґомес Анхель
За спостереженнями режисерки, ситуація в «Хартії» відрізняється від інших підрозділів, які також залучають іноземних бійців.
«Україна не була готова приймати таку кількість іноземців у військо одночасно, тому було цікаво спостерігати. Тому у фільмі йдеться як про позитивні моменти, так і про негативні випадки — наприклад, коли бійці самовільно залишають шпиталі, або коли зарплатня не надходить вчасно, або не в повному обсязі», — каже режисерка.
Після прем’єри фільму в Колумбії багато місцевих жителів дізналися про боротьбу, що триває в Україні, зазначила Каталіна Ґомес Анхель.
Яка мотивація у колумбійських бійців
Режисерка зазначає, що більшість колумбійців, які приїжджають воювати в Україну, вже мають військовий досвід. Колумбія протягом багатьох років перебуває у стані внутрішніх конфліктів та протистоянь із наркокартелями.
«Багато з них у Колумбії достроково виходять на пенсію, отримуючи дуже маленьку пенсію. Вони ще відчувають себе молодими, прагнуть воювати та, водночас, заробити гроші», — розповідає Каталіна.
Однак це стосується не всіх, додає вона. Наприклад, «Качоро» до цього не мав військового досвіду. Він став одним із перших іноземних добровольців, приїхавши в Україну 20 вересня 2022 року. Спочатку він підписав контракт з Інтернаціональним легіоном — першим підрозділом, який приймав іноземців. Наразі «Качоро» служить у штурмовому полку «Р. У. Г» корпусу «Хартія».
«Моя особиста мотивація — побачити, як вбивають мирних людей. Мотивація основної частини бійців — це значно вища зарплатня, ніж у Колумбії. Але в кожного є й додаткові причини, щоб приїхати сюди», — поділився «Качоро» під час дискусії.
Нещодавно були внесені зміни, що дозволяють залучати більше іноземних бійців.
режисерка Каталіна Ґомес Анхель, колумбійський доброволець «Качоро» і заступник командира бригади «Хартія» з бойової підготовки з позивним «Мирний»
«Раніше ми всі приїжджали за власний кошт. Зараз дорогу оплачують, і це велика перевага, бо багато людей хотіли б приїхати, але не мають коштів на квиток», — говорить «Качоро».
За його словами, люди, які приїжджають в Україну з Колумбії, хочуть пізнати справжню війну, адже на батьківщині це внутрішнє протистояння, а не боротьба із зовнішнім ворогом: «Як тільки вони приїжджають, вони ще не усвідомлюють реалій війни, яка тут відбувається».
Заступник командира бригади «Хартія» з бойової підготовки, позивний «Мирний», під час дискусії наголосив на важливості розуміння того, хто саме приїжджає до їхнього підрозділу. На момент зйомок фільму загін «Мирного» був частиною бригади «Хартія». Коли іноземці з підрозділу «Гуахіро» увійшли до складу полку «Р. У. Г», «Мирний» залишився в бригаді.
«Щороку в Колумбії зі служби звільняється понад 10 000 осіб. Ці люди отримують 300-500 доларів. Можливість отримувати 3 000 доларів у нас, виконуючи бойові завдання — це суттєва різниця, яка також мотивувала людей приїжджати. Значна частина людей приїжджала до нас з ідейною підтримкою. Дякувати таким людям, як «Качоро», які поділяють наші погляди на вільне життя без жодних впливів незрозумілих держав», — розповідає «Мирний».
Він додає, що «Хартія» готова приймати на службу іноземців, якщо вони мотивовані допомагати боротися з ворогом. Водночас зазначає, що під час залучення бійців з інших країн доводиться конкурувати з іншими підрозділами.
Під час дискусії
На прикладі одного з іноземних бійців, Теліна, героя фільму, «Мирний» розповідає про практику поводження з пораненими іноземцями в «Хартії»: «Кожному військовому, який отримував, не дай боже, важке поранення, втрату кінцівки, ми пропонували продовження служби на посадах, які стосуються забезпечення бою, забезпечення підрозділу. Але Телін відновився і вже більше належить до бойового підрозділу, а не до забезпечення».
Колумбійці в лавах армії РФ
Під час служби, розповідає «Качоро», він зустрічав колумбійців, які воювали на боці Росії: «Я розмовляв із хлопцем, якого ми взяли в полон. Він сказав, що його обдурили в Росії. Цим хлопцям ще в Колумбії пропонували роботу в Євросоюзі, але їх посадили в літак і привезли до Росії — сказали, що там є багато роботи. Я не знаю, чи він говорив правду, але таким було його пояснення. Я його тоді запитав: а ти що, не розумів, яка робота може бути в Росії? Це тільки війна».
«Качоро» зазначає, що попри все, він поважає своїх земляків як бійців, і що в полоні до них ставилися нормально, ділилися їжею та водою.
Каталіна також спілкувалася з родичами колумбійців, які воювали в російсько-українській війні на боці РФ. «Вони теж говорили, що їх обдурили: пропонували дуже великі гроші, але потім погано з ними поводились, забирали мобільні телефони, документи», — розповіла вона.
Питання легальності
В Україні немає посольства Колумбії — всі питання вирішуються через посольство в Польщі, зазначає Каталіна. Українське посольство, розташоване в Перу, працює за сумісництвом. Крім того, помітно ставлення колумбійської влади до участі своїх громадян у конфліктах на інших територіях.
Дискусію про іноземних добровольців провели напередодні прем’єри фільму в Україні
«Зараз наш уряд не дуже схвалює участь наших громадян, кажучи: там триває війна між братніми народами, і тому ми цього не підтримуємо. Чому ідея цього фільму змогла бути реалізована, і ми тут спокійно це обговорюємо? Бо в Україні до цього нормально ставляться», — розповідає колумбійська режисерка.
В Україні немає осуду щодо участі колумбійців у війні — ані в медіа, ані в соцмережах, зазначає Каталіна. Однак іноземні бійці все одно можуть не повністю розкривати дані про себе, свою мотивацію, часто вони не говорять всю правду своїм сім’ям — просто щоб уникнути проблем після повернення додому. Хоча кримінальна відповідальність саме для них не передбачена як за участь у війні в Україні, так і в Іраку чи арабських країнах — вона існує лише для тих, хто наймає їх на цю роботу в Колумбії.
«Дуже важко донести до сімей у Колумбії думку про безвісти зниклих, коли не вдається повернути тіла», — зазначає режисерка фільму.
Проблеми взаємодії
«Мирний» зазначає, що спочатку було дуже складно під час злагодження та облаштування спільного побуту у підрозділі: «Нам, на жаль, ніхто не давав порад, ми розвивалися в цьому напрямку самостійно. Перша проблема — це мовний бар’єр. Коли є один перекладач і кілька людей, які розмовляють різними мовами, дуже складно не те щоб провести заняття, а довести якусь елементарну вимогу щодо побуту».
Проблемою було знайти перекладачів, які б не просто перекладали слова, а й передавали емоцію, з якою подається інформація.
Колумбійський доброволець «Качоро»
«Це дуже важливо. Коли командир ставить завдання або говорить якусь мотиваційну річ, а людина перекладає це двома словами без жодної емоції — це виглядає, м’яко кажучи, непрофесійно», — говорить «Мирний».
У «Хартії» почали створювати групи людей для підготовки з однаковою ідентичністю або тих, хто розмовляє однією мовою — наприклад, іспаномовних з іспаномовними, зазначає «Мирний».
«Таким чином ми усунули дуже багато конфліктів, які виникали через те, що люди з абсолютно різних регіонів світу розмовляли різними мовами і не розуміли, як поводитись одне з одним. Латиноамериканці більш емоційні, вони можуть махати руками, емоційно щось розповідати, для них це норма. Для нас і, наприклад, британців — це не дуже норма, і це викликало багато конфліктів», — каже військовий.
Також, за словами «Мирного», виникали проблеми з харчуванням: «Одне з найважливіших питань, яке ми для себе зрозуміли — це кухня. Половину з цих продуктів, якими забезпечує держава, люди просто не їдять».
Зрештою, раціон трохи адаптували під потреби колумбійців, для яких обов’язкова наявність рису, макаронів та курки, каже заступник комбрига.
«Качоро», Каталіна Ґомес Анхель і ‘Мирний’
Нюанси підготовки
Підготовка — це фундамент, це впевненість у бою, у собі та у побратимі, і багато її не буває, каже «Мирний». Однак деяким іноземним добровольцям потрібно було пояснювати її необхідність: «У нас були проблеми від наших друзів (не від “Качоро”, він — приклад ідеального воїна). Деякі люди приїжджали і казали, що в них вже є досвід війни у своїй країні — а це джунглі і наркокартелі — казали: навіщо нам навчатись, давайте йти на війну. І певний час ми витрачали на те, щоб пояснити, з чим вони можуть зіштовхнутися і для чого взагалі ми проводимо цю підготовку».
На підготовку перших іноземців, індивідуальну і колективну, витратили близько трьох місяців. На те, щоб пояснити специфіку постановки задач у бригаді, доводиться витрачати більше часу, ніж у випадку з українськими військовими.
«Але коли люди пройшли індивідуальну і колективну підготовку, кілька бойових завдань, відпрацювали десятки разів одне й те саме, що вони вже на автоматі виконують завдання — після цього в них з’являється розуміння, що таке наша тактика, наше розуміння ведення бою. І так вони стають більш-менш універсальними, і ми їх уже можемо застосовувати в інших напрямках», — каже «Мирний» про колумбійських добровольців.