Ізмаїл поступово, але впевнено облагороджується, світлішає, навіть, я б сказала, молодіє, не втрачаючи при цьому своєї історичної ексклюзивності. Пам’ятаю, ще за першої каденції нашого мера Андрія Абрамченка, в одному з інтерв’ю місцевому телебаченню, він пообіцяв, що через кілька років ми своє місто не впізнаємо. Як показує час, слова мера та його команди не розходяться з ділом.
Пишу про це не заради красного слівця. Просто несподівано зміни на краще торкнулися безпосередньо мене, моїх сусідів, щиро здивували і змусили з вдячністю взятися за цього листа. Вчасно сказати “дякую” не менш важливо, ніж, тицяючи пальцем, вказувати на ті чи інші помилки, промахи. Не помиляється той, хто нічого не робить, і йому дуже легко живеться.
Тепер по суті. Довгий, дуже довгий час чекав уваги до себе скверик, розташований на розі вулиць Болградської та Капітана Семенюка, там же свого часу був урочисто встановлений пам’ятник герою-льотчику, який загинув при обороні Ізмаїла від фашистських загарбників, чиє ім’я носить одна з вищеназваних вулиць. Так вони співіснували багато років – скверик і пам’ятник. Іноді їх підфарбовували, підбілювали, міняли кольори лавочок із синього на зелений, і навпаки. Буяли якісь малодоглянуті чагарники, і бовтався один ліхтар на старому скрипучому напівзотлілому стовпі. Там же, у скверику, жили ми, росли наші діти, діти наших дітей, не думаючи і не гадаючи, що хтось колись порушить наш застій. І що ви думаєте? Звершилося!
Несподівано за якісь два весняних місяці все навколо настільки змінилося, що ми нарешті стали відчувати себе міськими жителями. А місце, яке, особливо у вечірній час, всі обходили стороною, стали називати “білим”. А що? Красиво! Білий скверик!
Все робилося по-господарськи, з любов’ю до міста, а головне – з турботою про людей. Комусь щось підфарбували, щось підштукатурили, навіть ворота поміняли, як кажуть, за “дякую”. Що, погодьтеся, немаловажно в наш час. І жити стало радісніше.
До 9 Травня все було здано. Ми завжди в цей день приносили квіти до пам’ятника капітану Семенюку, в пам’ять про героя, наших батьків і дідів, які розгромили фашистів. А цього року – з особливою радістю. Нарешті пам’ятник герою набув вигляду, гідного його подвигу.
Багато ще, дуже багато належить роботи, але, кажуть, лиха біда – початок, а комусь треба було починати. Спасибі всім, хто вміє не тільки тримати слово, але й брати на себе відповідальність. Ми так довго їх чекали!
Інформація підготовлена на основі матеріалів: izmail.es